Соціально-культурний комплекс України (стр. 1 из 10)

Вступ

Культура – це основний показник, за яким визначають розвиток нації. Перші зародки культури ми зустрічаємо ще до нашої ери, коли наші пращури малювали перші малюнки на стінках печер, ставили перші вистави, створювали перші прикраси, поклонялись першим богам, влаштовували різноманітні змагання.

Сьогодні та первісна культура значною мірою деформувалась. І на сьогоднішній день ми маємо величезні за своїми розмірами та безцінні за значимістю театри, музеї, бібліотеки. У нас є широко розвинута система закладів освіти та науки. В нашій державі функціонують різноманітні спортивні гуртки та секції, стадіони та майданчики. Населення України належить до різноманітних релігійних конфесій, серед яких переважає християнство, зокрема православ'я та католицизм.

Метою даної курсової роботи є дослідження соціально-культурного комплексу України, які характеризують особливості цього розміщення та перспективи розвитку.

Об'єктом даного дослідження став стан елементів комплексу та тенденції його розвитку. А предметом – вивчення та дослідження структури комплексу.

Завдання даної роботи полягають у визначенні сутності та значення соціально-культурного підкомлексу як складової соціального комплексу; факторів, що впливають на розміщення елементів комплексу; аналізу особливостей розміщення його складових елементів та їх сучасного стану; проблем комплексу та перспектив розвитку.

Розділ І Теоретико-методологічні основи дослідження

1.1 Сутність та значення соціально-культурного підкомплексу як складової соціального комплексу

Україна – індустріально-аграрна держава Східної Європи, яка має свою економіку, територію, населення, політичний устрій. Основним показником, за яким оцінюють розвиток держави, є стан та розвиток її господарства.

Народне господарство (економіка) – це сфера суспільних відносин з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання суспільних благ ( товарів та послуг). Або іншими словами, це сукупність територіально взаємопов’язаних галузей матеріального виробництва і невиробничої сфери.

До матеріального виробництва відносять заводи, фабрики, шахти, ферми, колективні господарства тощо. Тобто, матеріальне виробництво – це сукупність галузей, що виготовляють матеріальні блага, товари матеріального світу.

До невиробничої сфери належать школи, лікарні, бібліотеки, театри, туристичні бази та бази відпочинку і оздоровлення тощо. Невиробнича сфера – це система елементів, призначених для задоволення особистих духовних та фізичних потреб суспільства.[2]

Соціальний комплекс включає в себе виробництво товарів народного споживання (легка промисловість), а також сферу послуг (усі види підприємств обслуговування, діяльність яких спрямована на задоволення духовних і матеріальних потреб людей: мережа закладів культури, освіти, охорони здоров’я, торгівлі, сфери побуту тощо).

Сфера обслуговування населення – це сфера діяльності, в якій здійснюється виробництво послуг, доведення їх до споживача, а також обслуговування процесу їх споживання з метою задоволення власних потреб. Сфера послуг становить сукупність галузей народного споживання, продукція яких має вигляд послуг.

Класифікація видів суспільного обслуговування (суспільної інфраструктури) залежить від його визначального процесу.[1]

У галузевій класифікації соціальна інфраструктура представлена такими видами послуг: житлово-комунальне господарство; торгівля і громадське харчування; побутове обслуговування (виробниче і невиробниче); пасажирський транспорт і зв’язок по обслуговуванню населення; освіта (загальноосвітні учбові заклади, виховні дитячі заклади, учбові заклади по підготовці кадрів тощо); культура (культурно-освітнє та інформаційне обслуговування); мистецтво; медичне і санаторно-курортне обслуговування; фізична культура і спорт; туризм і відпочинок населення; забезпечення безпеки населення і правопорядку; кредитування і державне страхування; соціальне забезпечення; система управління і громадську організації.

Функції галузей соціальної сфери можна об’єднати у декілька типів (наприклад, забезпечення потреб населення матеріальними, духовними та іншими послугами) і на цій основі можна виділити два підкомплекси: соціально-побутовий та соціально-культурний (культурно-освітній).

За соціальною значимістю виділяють лікувально-оздоровчий, адміністративно-управлінський та інші комплекси; за характером звертання – комплекси щоденного вжитку, періодичного, епізодичного та рідко епізодичного; за характером розповсюдження – масові та унікальні.

До складу соціально-культурного та соціально-побутового підкомлексів входять кілька галузевих комплексів. Зокрема до сфери невиробничого обслуговування належать проектно-конструкторська діяльність, підготовка кадрів, управління та ін.

Структура попиту на послуги та структура самої соціальної сфери постійно змінюється. Безперервно з’являються нові види послуг, а частина старих відмирає. В остання роки, наприклад, швидко зростає попит на послуги, пов’язанні з освітою, відпочинком, туризмом і побутом. З’явився новий вид послуг – діловий (інформація, консультації, реклама).[10]

Соціально-культурний комплекс – це сукупність галузей та видів діяльності, спрямованих на задоволення потреб індивіда і суспільства загалом у формуванні і вдосконаленні фізичних, культурних, духовних та інтелектуальних потреб. Їх поєднання в єдиний комплекс зумовлене суспільним призначенням: відтворення головного елемента національного багатства – гармонійно розвиненої та суспільно активної особистості.

Матеріальні умови праці у соціально-культурному комплексі не визначають змісту праці, відіграють у трудовому процесі допоміжну роль, оскільки не є безпосередніми засобами створення нематеріальних благ. Провідна роль належить живій праці, що характеризується високим інтелектуальним змістом, творчим характером, індивідуальною спрямованістю, особистісним впливом і меншою мірою піддається механізації та автоматизації.

Носіями змісту благ, що створюються в закладах соціально-культурної сфери, є нематеріальні послуги. З одного боку, це сама діяльність, а з іншого – результат трудової діяльності у вигляді корисного ефекту. Вони мають „чистий” вигляд, тобто не уречевлюються у товарах, не накопичуються у формі нематеріального багатства. Такі послуги невіддільні від свого джерела, непомітні до моменту придбання, непостійні за якістю, не утворюють запасів, їх виробництво і споживання збігаються в часі і просторі. Нематеріальні послуги в ринкових умовах набувають вартісної форми і є предметом купівлі-продажу.

З позицій системного підходу соціально-культурний комплекс являє собою цілісну сукупність функціонально пов’язаних установ і закладів, що характеризуються внутрішньою впорядкованість, організацією та структурою і має комплексну цільову спрямованість – обслуговувати спектр соціально-культурних потреб людини.

Визначальними для даного комплексу є зв’язки з населенням, яке виступає суб’єктом споживання результатів праці. Населення формує попит, визначає номенклатуру послуг, вимоги до їх якості тощо. Результатом спільної діяльності дещо відмінних за своїм призначенням видів послуг є якісно новий стан людської особистості. Важливе значення мають зв’язки комплексу з іншими галузями та сферами економіки, передусім з матеріальним виробництвом. Матеріальне виробництво забезпечує соціально-культурний комплекс умовами праці (основними невиробничими фондами), персонал – предметами праці. Розвиток комплексу визначають обсяги надходження до бюджету. Що є переважним джерелом фінансування даної сфери.

В суспільстві соціально-культурний комплекс виконує соціальні (пов’язанні з формуванням людини) та економічні (пов’язанні з впливом на ефективність виробництва) функції.

Розвиток кожної з галузей соціально-культурного комплексу описує низка техніко-економічних та організаційних параметрів, які можуть бути виражені в натуральних та вартісних формах. Це показники матеріально-технічної бази, кадрового потенціалу та діяльності закладів.[3]

Значення соціально-культурного комплексу надзвичайно важливе. Основним завданням є задоволення матеріальних та духовних потреб населення, формування особистості, підвищення інтелектуального та морально-культурного рівня людини. Освітні заклади цього комплексу готують трудові та методичні ресурси для інших галузей економіки.

Карл Маркс говорив, що справжнє багатство суспільства – це сукупність потреб, здібностей, творчих обдарувань, ступінь вправності населення. А все це забезпечується та розвивається елементами дослідного капіталу.

Характер, зміст і напрями розвитку соціальної сфери підпорядковані потребам розвитку як матеріального, так і нематеріального виробництва. Вона не лише бере участь і відтворенні головної продуктивної сили суспільства – людини і тим самим активно впливає на створення скупного продукту, а й визначає самі темпи соціально-економічного прогресу.

Соціально-культурний комплекс сприяє розв’язанню таких соціальних завдання, як формування гармонійно розвиненої особистості, ліквідація культурно-побутових розбіжностей між містом і селом, міх соціальними групами населення і районами країни.[5]

1.2 Структура соціально-культурного комплексу

В соціально-культурному комплексі об’єднані області прикладання суспільної праці, пов’язанні з відтворенням людини, відновленням її працездатності і зміцненням здоров’я, а також забезпеченням інтелектуального, духовного та фізичного розвитку. Для цього комплексу характерне переважання безплатних послу над платними, їх загальнодоступність, творча спрямованість. Галузі даного комплексу найбільш насиченні висококваліфікованими кадрами і є важливими факторами підвищення продуктивності праці у всіх сферах господарського і культурного життя.[10]