Очищення сприяло звільненню від земного і буденного, відрив від профанного світу. Процесуальна хода - ідеальна модель життєвого шляху людини як її наближення до сакрального місця. Жертва, спочатку реальна, потім символічна, відтворювала космічний акт розчленування світу як основи його наступного творення (вбивство богами першоістоти). Трапеза символізувала багатство, повноту буття, єднання потойбічного і поцейбічного шляхом входження з їжею сакрального в профанне людське тіло. Зокрема, характерним був ритуал ініціації (прийняття особи як частки до колективу), новачкові треба було довести, що він гідна частка колективу.
Водночас ритуали і обряди – це форми художнього бачення, в яких поєднувалися елементи словесні, музичні, ритмічні, танцювальні, образотворчі, декоративні.
У первісному суспільстві праця, магія, міфи, мистецтво не були розчленовані, а розвивалися вкупі. Малюючи тварину, здобич якої була життєво необхідною, первісний мисливець прагнув впливати на результат полювання, але в кінцевому підсумку він пізнавав повніше світ. Зображення ніби давало владу над твариною чи предметом. У нього виникали образи, які виражалися в малюнку, слові, звуках музики. Ланцюг уявлень і думок втілювався у зображуваному і водночас був спонукою до наступних дій. Наприклад, танець як відображення полювання, майже полювання (невіддільність зображення від зображуваного). Психіка первісної людини спочатку сприймала окремі предмети без контексту оточення – не було поняття стада тварин як цілості, а лише суми особин.
Першопочатки мистецтва народилися 40-30 т рр. до н.е. Наскельні малюнки первісності відкрив дослідник Сантуола 1879 р. в Іспанії. Існує теорія походження мистецтва з магії, або з інших не мистецьких сфер, як, наприклад: спостереження особливої форми каменя дивували, і спостерігач доопрацьовував форму, яка ставала зображенням конкретного предмета. Магічні речі починали містити більше значення, ніж потрібно для самої магії, а мистецтво виникало як результат вибору суттєвого серед знаків предмета, їх упорядкування і ритмізація. Найдавніший живопис – це дві лані на стіні печери Шаффо у Франції, наскельні малюнки в ла Мадлен, “галерея” Альтаміри (Ласко, Іспанія). В них – символізм поєднаний з реалізмом, початки узагальнень (малюнки як уява про полювання і одночасно ритуал підготовки). Тварини – об’єкти полювання. Фігурки – символи плодючості. Табу на портретні зображення, побутували зображення руки, як діяльної присутності, жінки як символу родючості.
У прамистецтві ще не було передавання традиції. Тому періоди мистецтва визначаються дослідниками не за часом створення артефактів, а за місцевістю. Період “оріньяк” – жіночі фігурки; період “солютр” – рельєфи; період “Мадлен”, коні і воли печери Ляско у Франції (див.ілюстр с48). У пізнішого часу малюнках людина починає зображувати себе, тобто відбувається самоусвідомлення власне людської сутності, відмінності людини від природи. Сцени битви (с.42), лише силуети постаті, спочатку мало динамічні, потім з’являється ритм і напруга пристрастей (наскальні з Африки – граційний танець трьох фігур).
Новий етап – мезоліт і неоліт 10-2 т рр. до н е. , це пізній кам’яний вік і вік бронзи. Потепління сприяло сталому розселенню, оселя стала центром життя, започатковується землеробство, хати стояли на палях серед озер. Виникло гончарство, лозоплетіння, ткацтво. Настала т. зв.неолітична революція , освоєння бронзи, зміна стосунків призвела до зміни свідомості. Виникає рід і родовий лад, який відміняв первісну стадну дикість. З’являвся інститут вождів, патріархат, культ батька, який нібито допомагає своєму родові і племені і після смерті, отже, започатковується культ померлих.
Мистецтво первісного суспільства виконувало функцію ненасильницьки впроваджуваної в свідомість людини “необхідної моделі життя”, а також регулятора поведінки. Первісне мистецтво – це відбиток речей і взаємин, воскрешення життя і думок, почуттів. Сприйняття мистецтва вимагає “добудови” порівнянням з власним досвідом. Мистецтво ставало життям, відродженим у думці, почутті, стані.
На початках неоліту ( 6т рр. до н.е.) виникає гончарство, орнамент на посуді – це знак, символ, уява (а не реальність), початок абстрактного способу мислення. Скульптура – Матір – тварини – символи родючості. Кераміка, ткацтво як початок виробництва і початок матеріальної і духовної (форма) культури.
Доба неолітичної революції – це перехід до відтворюючого господарства і осілості, який спричинив дальший розвиток художнього мислення. Поява багатофігурних сцен полювання, танців, еволюція художнього мислення проявилася у зникненні натуралістичних багатокольорових розписів і переході до схематизації і умовності. В пластиці малих фігур реальність образів поступається місцем абстрагованому геометризмові. У орнаменті вперше було осягнуто симетрію та композицію візерунка. Орнаментальні композиції відзначені силою ритму, ідеєю впорядкування світу: спіраль як символ зародження нового життя, хвилясті лінії як символ водного хаосу, грабельки – дощ, що єднає небо і землю, концентричні кола – сонце. Мистецтво творило сприйманий людиною новий світ, який протистояв хаотичній безодні Всесвіту.
Виникає піктографія – закріплення і передача інформації (схематичні малюнки)
Ідеографія – зображення знаками слів і понять
Архітектура у побуті – це круглі хатини або землянки. Культова архітектура – житло для померлих. Капища вшановували культ померлих, тут відбували обряди і церемонії. Мегалітична (“мега” – великий, “літос” – камінь) архітектура мала такі види:
– менгіри, або вертикальні довгі і вузькі камені, в місцевості Бретань, тяглість 4 км)
– дольмени, тобто поховальні гробниці з плит (місцевість Ню- Ґрендж)
– кромлехи – кругові гігантські огорожі з каменю, на яких поставлені плити (Стоун-гендж, деякі дослідники вважають астрономічною обсерваторією).
Дольмени, місце перебування душі предків, також несли ознаку єдності і сили племені, прагнення до великості, до подолання опору каменю на честь померлих предків. Символічні кам’яні знаки – вертикалі менгірів – означали також відмінність людини від тварини, тобто вертикальність постави. Кромлехи – алея для поховального ходу. Форма кромлеха передає двоякий ритм: ритм цілеспрямованого походу і ритм кругового хороводного руху навколо вівтаря (с.46).
Виникає первісна архітектурна ідея: опори і навантаження. Вертикаль означала поєднання неба і землі, ворота символізували перехід в інший світ, духовне відродження. В епоху бронзи переважає монументальна архітектура – для культурних цілей, для поховань. А наприкінці існування первісного суспільства, в епоху заліза (початок І тисячоліття до н.е.) на території сучасної Франції, Балканському півострові, у Закавказзі зводили вже фортеці, оборонні споруди, складені з великих кам’яних брил. Ці споруди належать і майбутньому.
Неолітична революція в художньому мисленні привела від конкретної барвистості зображення палеоліту – до абстракції і спрощеності однотонного малюнку і більшої узагальненості скульптурних фігурок. Замість безпосередності сприйняття і зображення навколишнього світу виникають спроби пошуку сутності, спільної для речей одного виду, “душі”. Послаблення образного мислення. Наприклад, слово небо означало і сферу, і дугу, і коло. Багатозначність виробу: гребінець+тварина+дощ. В орнаменті переплітаються лінії і повторюються зображення смуг, кола, змійки, трикутника (але відсутні рослинні орнаменти). Орнамент підкреслював і виділяв структуру предмета, або урізноманітнював її одностайність.
Родова спільнота перетривала в Африці, Океанії і Америці де-не-де аж до нашого часу (напр., хата у Камеруні, с. 48 №17).
Мистецтво первісної Європи, на думку дослідників, свідчить про більшу силу і зрівноваженість , витривалість і відпорність тих людей, ніж сучасних дикунів Африки, племен держави майя і ацтеків у Мексиці, інків у Перу, племен Океанії. Вони теж мають здобутки мистецтва, піраміди, святині, скульптуру, ужиткові речі, кераміку (див. Ілюстрації 17 і далі с.48).
Висновки про первісне мистецтво і культуру. Культура відзначається різноманітністю форм, свіжістю мистецького погляду, вітальністю, чистотою і простотою, наївністю, первісним реалізмом. Не було митців-професіоналів. Первісній культурі властива незнання закономірностей об’єктивного світу і про саму себе, звідси притаманний культурі страх таємниці і предків, жорстокість жертвування , іноді людоїдство. Людина ще не вміла дивитися у вічі голій правді.
Прислів’я, приказки, загадки
(Виникли на досить високому рівні розвитку) Джерелом прислів’їв був або якийсь забутий нині звичай, або легенда, або тривале спостереження, або залишки старовинної магії та релігії. ”Встати з лівої ноги” – виник з асоціації ідей: праве - добро, ліве – зло. “Попіл летить назад в обличчя тому, хто його розкидав” (Західна Африка).
Загадки – складені на дивний манір питання, на які треба дати цілком серйозну відповідь. У давньогрецькому міфі Сфінкс – чудовисько з жіночою головою, тулубом лева і величезними крилами – оселився біля міста Фів і вимагав все нових людських жертв доти, доки хтось не розгадає його загадку: “Хто вранці ходить на чотирьох ногах, удень – на двох, а ввечері – на трьох?” Загадку розгадав Едіп, який став царем Фів: людина у дитинстві, у розквіті сил і на старість (з посохом). З острова Самоа: ”Сива людина стоїть над огорожею і дістає до самого неба. Хто це?” (Дим з димаря). “Людина стоїть між двома зажерливими рибами” (Язик). Частина виховання, вправи для дітей.