Реферат з культури
Культура первісного суспільства
Передумови виникнення людини як біологічної істоти. Періодизація і головні причини культурної еволюції людини. Підсумок першого етапу становлення первісної культури. Картина світу у світогляді первісних людей. Міф.
Передумови виникнення людини як біологічної істоти. Виникнення мислення започатковує появу людини розумної близько 1 млн років тому пітекантроп (Гомо еректус). Час виникнення первісного суспільства – межа середнього і верхнього палеоліту (150-35/35-10 т рр. до н.е.). Сучасна людина остаточно сформувалася бл 40 тис рр. тому.
Ознаки “справжньої людини”: формується і морфологічно структурується мозок, закріплюється пряма хода, набувають розвитку кінцівки, особливо пальці рук, починається формування колективного досвіду пізнання світу. Формується мова, воля, суспільство. Ті істоти, які краще реагували на знаки (мову), які краще її освоїли, ті виживали. Означення мовою набували передовсім ті ситуації, дії , предмети, які мали переважне значення для виживання. Відповідно, виживали ті особи, які краще орієнтувалися на мовні знаки, тобто адаптовані до ситуації комунікації. Таким чином, у походженні культурної еволюції головним є семіотичний процес (комунікація, означення, форми знакової поведінки). Саме він забезпечує відтворення ефективних типів поведінки, діяльності, життя. Отже, з позиції теорії культурної еволюції основною причиною виникнення культури є необхідність адаптації людських спільнот до змінних умов їхнього існування шляхом виникнення нових форм, технологій, продуктів діяльності, передачі наступним поколінням шляхом навчання і наслідування, зберігання і передачі, селекції найактуальнішої інформації та її накопичення (а не заміна), яке пришвидшує еволюцію. Характер інформації інший: не рефлекси і інстинкти, а знання нагромаджені оформляються в науку, мистецтво, мораль, матеріальні об’єкти. Результатом став 1) розвиток мислення і усвідомлення причинності зв’язків 2)організація спільноти. Знаряддя, їх удосконалення, розвинули мораль: пріоритет вмілості над силою = культурна еволюція. Культурна еволюція – не біологічна еволюція. Культурна еволюція притаманна лише людині і полягає у інших способах передачі інформації наступним поколінням.
Підсумок першого етапу первісної культури Первісна культура існувала бл. 40 тис.років. Первісність становить сутність життя певних народів і в сучасному світі. Пам’ять про архаїчні пласти культури зберігається і в нас самих. У кризових ситуаціях людина повертається в первісні стани свого існування, коли нею керували родові й непідвладні особистості сили, і тоді жахаючі інстинкти виходять назовні у вчинках, настроях, поглядах. Світ дитинства багато в чому є світом первісності.
Заняття людей приводять до формування структури суспільства, знарядь, нових соціальних відносин, моралі.
Від привласнювального типу культура переходить до виробляючого типу, накопичує досвід, закріплюється передача інформації мовою, виникають сталі поселення.
. Стан культури суспільства на зорі культурної еволюції мав такі ознаки:
- освоєння передачі знарядь і досвіду наступним поколінням
-формування примітивної комунікативної мови
- освоєння передачі норм поведінки табу
- виникнення міфології
- виникає передмагія
Картина світу у світогляді первісних людей. Картина світу в уяві первісних людей нами не може бути реконструйована достатньо повно. Характер життя і звичаї були подібними у різних регіонах земної кулі, тому можна говорити про спільні тенденції та явища духовного життя первісних людей. Все ж на підставі порівняння зразків первісного мистецтва Європи і примітивів збережених дотепер первісних племен можна припустити, що давні європейці були набагато вітальніші.
Головною структурною віссю спільноти були родинні (по крові) відносини у племенах і родах і світ, який оточує людину – небо, земля, сонце, дерева, води, тварини – в уяві людини теж одна велика община, зв’язана родинними відносинами. Дійсність – живий організм, а людина – частка його, звідси перенесення внутрішніх рис індивіда на зовнішній світ. Все – одухотворене, живе за законами людського роду. Первісні уявляли олюднення світу і ототожнення сил природи з людськими діями і об’єктами. Одушевлення грізних природних сил споріднювало їх з людиною, давало відчуття захищеності, оскільки уможливлювало домовляння з ними, їхнє улеслювання і залякування. У первісних доби палеоліту не було загальних понять. Подібність речей, на їхнє уявлення, походила від їх спорідненості. Зображення предмета означало володіння ним.
Процес життя у найранішій первісній свідомості (збирально-мисливська спільнота) – це хаос, пітьма, неструктурованість, несформованість (вода, безодня, провалля, що несуть загибель і з чого одночасно народжуються речі світу).
Космос – у пізнішому розвитку культури – це розчленованість, впорядкованість, структурованість, втілені в образах землі і неба, світла, гори, каменя. У процесі еволюції свідомості відбувається членування первісної світомоделі за бінарним принципом: верх – низ, праве – ліве, своє – чуже, чоловік – жінка; пізніше – за потрійним принципом: верх – середина – низ. Це протиставлення передбачувало і самоусвідомлення себе – людину (середину). Відбулося горизонтальне членування цьогобічного світу на чотири сторони світу. Вертикальне членування світу передбачало сакральне, людське земне (профанне), що втілювалося у образі дерева, гори і стовпа, світове дерево як символ родючості, Богині-Матері. Символ знайшов втілення в пізніших орнаментальних вазонах, гілочках на вишивці, манжетах і комірцях сорочки як межах тілесної сфери людини (як внутрішньої сфери в зовнішніх оболонках структурованого світу). Оселя – відокремлений від природи простір буття як внутрішня сфера буття людини. Ідоли як познаки центру у міфічному просторі, точка початку відліку цінностей. У наближенні до неї – зв’язок з родом, спільнотою як цілим. У віддаленні – розрив, небезпека. Нижній світ – сила предків, середній світ людей, верхній світ богів. Відчуття часу як повторення циклів можна спостерегти у кругових формах візерунків, колових календарях на керамічних посудинах трипільської культури: час зникає, розчиняється у вічному повторенні. Саме це давало первісній людині відчуття впевненості, радісного повернення до вже знайомого, звичного, позбавляло від невідомого майбутнього. Людина була розчиненою в колективі роду і спрямовувала погляд в минуле, дотримувалася непохитного наслідування традиції колективу. Вигнання з колективу позбавляло відчуття належності цілому, віднімало сенс існування. Водночас позаперсональність світовідчуття позбавляла страху смерті, ніби продовжувала життя в іншому стані.
Міф виник як розвинута до вищого ступеня віра в одухотворення всієї природи і призначеність всіх речей. Міф – продукт тривалого формування, нашарування ідей різних епох, це історичні ідіоми. Міф не творив об’єктивну картину світу, але він надавав світові смислу і значення для людини, визначив цінності як первісні властивості речей. Образи міфу конкретні та чуттєво сприйнятні, наочні (наприклад, образ безглуздої ситуації подається як зображення людини, що сіла в калюжу). Міфи мали упорядковувати світ, творити порядок із хаосу, тлумачити події, катаклізми, війни, епідемії, підказували норми поведінки на прикладах героїв, визначали добро і зло. Це – відбитки життя, як і обряди, людина бачила в них життєві прототипи і школу життя і вчинків. При частці надприродного міфи містять доступну думку про реальне. Напр., Персей, щоб не перетворитися на камінь, не дивився на Горгону Медузу, а стежить за її відображенням у мідному щиті. Тільки з допомогою цих воєнних хитрощів йому вдалося вбити чудовисько. Мертвуща сила лихого ока – таке повір’я широко відоме народам світу. Найдавніші міфи дійшли з Передньої Азії з 2 т рр. до н.е. (пізніше знайшли інше трактування у стародавніх греків). Троянська війна у міфах стародавніх шумерів почалася тому, що шумерський Зевс (Енліль) за допомогою жорстокого бог Ірре (у греків богиня розбрату Еріда) кидає у людське суспільство сім’я ворожнечі між народами, тому що боги незадоволені надмірним піднесенням людини. Найчастіше міфи – це згустки багатовікових спостережень, фантастично витлумачених відповідно до розвитку людей.
Міф є суб’єктивним відображенням давньою свідомістю об’єктивних історичних реалій, які розшифровуються вченими. В міфах – не алегорії і метафори (внесені пізнішими сприймачами), а буквальне одухотворення природи. Якщо ескімоси називають зірки сузір’я Оріона “Ті, що загубилися”, то вони знають, що це мисливці на тюленів, які заблукали, і цілком упевнено твердять, що зірки, перш ніж піднятися в небо, у давнину були людьми або тваринами. Сонце і Місяць наділені життям, вони є природними, людськими істотами. Якщо у інків (Перу) були можливі шлюби між братами і сестрами, то Сонце і Місяць були чоловіком і жінкою, а також братом і сестрою.
Є традиційні теми, які пройшли крізь міфологію багатьох народів.
Наприклад, сюжет про створення світу. У шумерській міфології боги бешкетують, пиячать і сваряться. І саме з п’яних очей вони і створили людину такою недосконалою. Створення світу у Книзі Буття африканського племені куба (Конго) – результат блювоти бога. Він вивергав сонце, місяць,зірки, людей, рослин, тощо. “Початок усіх речей”, або етіологічні міфи, пояснюють зміну пір року, особливості місцевості, повадки тварин – буквально все, аж до кількості яєць, які несе курка. У стародавньому мексиканському кодексі поневолення хліборобів квотою воїнів у давнину пояснювали тим, що здавна люди, схильні до сільськогосподарської праці, уклала з більш войовничою частиною племені угоду, згідно з якою вони звільнилися від страху смерті, а натомість зобов’язалися годувати своїх панів.