В пам'ять про ті часи Церква шанує імена багатьох святих мучеників, таких, наприклад, як св. Катерина - знатна і багата александрійська дівчина-християнка, яка не побоялась викривати язичницькі наміри правителів і була страчена після катувань.
Не менш шанована і великомучениця. св. Варвара, убита своїм батьком за те, що відмовилась поклонятися ідолам.
В 305 р. римський імператор Діоклетіан раптово зрікся престолу, його спадкоємці відносились до християн також вороже. Дуже настирливо переслідував християн Галерій, однак в 311 р., за декілька днів до своєї ІІерті, він видав едикт, котрий надавав християнам свободу віросповідування за умови, що вони будуть молити свого Бога про здоров'я свого імператора.
В 313 р. новим імператором Костянтином був виданий едикт, який забезпечував християнам необмежену терпимість, проголошувалась перевага християнства перед іншими релігіями.
Релігійна політика римського імператора Костянтина І Великого не тільки возвеличила Церкву, але і покладала на неї важливі державні обов'язки, За задумом імператора християнство повинно було стати офіційною ідеологією Римської імперії, здатною об'єднати суспільство і перешкодити розпаду держави. Церква зайняла положення духовного наставника держави, котра здавна звикла жити, підкоряючись ясним і чітко сформульованим законам. Тому виникла необхідність чітко викласти основні принципи християнського віровчення, причому на мові грецької філософії, звичної для інтелектуалів імперії.
З цією метою був скликаний перший Вселенський собор, тобто з'їзд духовенства, який відбувся в 325 р. у Нікєї (Мала Азія); Скликання собору означало створення єдиної християнської церкви, бо в особі вселенських соборів духівництво імперії отримало свій вищий керівний центр, Хоча вселенські собори скликалися порівняно рідко (з ІУ по Уст. було скликано всього 7), все ж вони відігравали важливу роль: об'єднували зусилля духовенства, регулювали церковне життя, сприяли виробленню єдиної ідеології та обрядовості.
Основні положення християнського віровчення (догмати) складалися протягом декількох століть. Вони сформульовані у Біблії та у постановах християнських вселенських соборів, їхня суть викладена в 12 пунктах Символу віри, прийнятого на перших соборах у 325 р. (Нікея) та 381 р. (Константинополь).
«Символ віри» - це стислий переклад основних догматичних положень християнства, який мав об'єднати єдиним віровченням розрізнені християнські громади.
«Символ віри»
1. Віра в єдиного Бога: Бога-отця, Бога-сина, Бога-духа святого.
2. Догмат боговтілення: Ісус Христос, залишаючись Богом, став людиною. Цей догмат покликаний надати всім євангельським повчанням авторитету, божественних істин.
3. Догмат спокутування: Христос відкрив людству шлях до спасіння від влади гріха.
4. Догмат воскресіння Ісуса Христа, яке проголошується запорукою майбутнього загального воскресіння людей із мертвих.
5. Догмат вознесіння: земне життя нікчемне порівняно з вічністю.
6. Віра в безсмертя душі.
7. Віра и потойбічне життя - рай і пекло.
8. Ідея небесного вшанування за богоугодне життя на землі.
9. Віра в єдину, соборну і апостольську Церкву.
10. Необхідність хрещення на відпущення гріхів.
11. Майбутнє воскресіння з мертвих.
12. Прихід Царства Небесного.
Окремо від «Символу віри» християнська ідеологія містить також ідеї, погляди та уявлення про навколишній світ (християнська картина світу), про походження людини, про соціальний устрій, про сім'ю і шлюб, про жінку, про працю та безліч інших проблем людського життя.
Християнство сформувало також цілу систему догматів - догматику. Догматами прийнято називати найбільш важливі віросповідальні твердження, в котрих коротко викладена суть даної релігії. Людина, яка не визнає хоча б один догмат якої-небудь конфесії, не може вважатися її послідовником, 3 точки зору християнських богословів, від інших релігійних правил, тверджень і установлень догмати відрізняються тим, що вони богооткровенні, церковні і не підлягають обговоренню. Це означає, що вони виражають саму суть християнського віровчення, мають не конкретний, а відхилено-теоретичний характер, по-скільки викладають вчення про Бога, їх джерело - богодуховні книги Священного Писання, або ж Священний Переказ, вони сформульовані Вселенською церквою в найбільш зрозумілій для віруючих формі, і, нарешті, вони виражають безперечну істину, тому повинні неухильно прийматися на віру всіма членами церкви.
Паралельно становленню віровчення і ідеології християнства відбувалося формування християнського культу: сукупності особливих ритуалів, обрядів і дій. У наслідок цього процесу в християнстві склалася досить розгалужена система різноманітних свят, постів, жертвоприношень, поклонінь, молитов, богослужінь, таїнств, релігійних потреб тощо, обгрунтованих та регламентованих віровченням, церковними канонами.
Найважливішими з християнських обрядів, є сім таїнств: хрещення, миропомазання, покаяння, причащання, або євхаристія, шлюб, священство, або ординація, маслосвяття, або соборування.
Важливим елементом християнського культу є також богослужіння - сукупність церемоній та обрядових дій, звернених до Бога з метою отримати від нього милість. Центральним місцем богослужіння с літургія (обідня, меса).
Християнські свята посідають важливе місце в культовій практиці. Вони поділяються на головні, великі та престольні. Це дні відзначення подій церковної історії, християнської міфології, пам'ятні дати.
Головні свята (дванадесяті, тобто їх 12):
1. Пасха, або Великдень.
2. Різдво Христове (7 січня або 25 грудня).
3. Трійця, або П'ятидесятниця.
4. Стрітення Господнє (2 лютого).
5. Хрещення Господнє, Богоявления (12 січня).
6. Спас (19 серпня).
7. Вхід Господа в Єрусалим, або Вербна неділя.
8. Вознесіння Господнє.
9. Здвиження Чесного і животворного Хреста Господнього (27 вересня).
10. Введення у храм Пресвятої Богородиці (4 грудня).
11. Благовіщення (7 квітня).
12. Успіння Богородиці, або перша Пречиста (28 серпня).
Великі свята: Покрова (14 жовтня); Різдво Івана Хрестителя (7 липня), Обрізання і Найменування Господнє (14 січня); Свято святих Апостолів Петра і Павла (12 липня); Відсікання голови Івана Предтечі.
Престольні, або храмові свята, свята" на честь святих установлені церквою на вшанування християнських святих, Богородиці, чудодійних ікон та інших подій, ім'ям яких названо місцевий храм, або день у церковному календарі.
У християнському культі існують також пости, тобто утримання від їжі чи обмеження щодо страв тваринного походження протягом певного часу. Кількість пісних днів в окремих християнських церквах досягає 200.
Серед культової практики у християнстві досить поширені молитви, тобто звернення віруючих до Бога [їх образів чи святих предметів) із проханням послання їм блага та відвернення зла. Молитва - це своєрідна форма заклинань у формі прохань та благань, якими супроводжуються майже всі релігійні церемонії. Вони бувають колективні (групові) або індивідуальні.
Біблія - збірник давніх ідеологічних, історичних та літературних пам'яток, що вважається Святим письмом у послідовників християнства. Спираючись на Біблію, християнство виробляло свій погляд на світ, на місце людини в цьому світі, на діяльність віруючої людини задля досягнення Царства небесного. Цим релігійна свідомість якісно відрізняється від інших форм суспільної свідомості, жодна з них не може протиставити себе релігії. Необхідно також мати на увазі, що Біблія - це не виклад віровчення і не історія людства, це розповідь про те, як Бог шукав людину. Це промова Бога, звернена до людей, а також розповідь про те, як люди слухали (або не слухали) свого Творця. Цей діалог продовжувався півтори тисячі років.
Біблія складається із двох основних частин - Старого і Нового заповітів.
Релігія Старого заповіту починається з середини II тисячоліття до н.е. і продовжується до Різдва Христа (Р.Х.). Більшість книг Старого заповіту складена з VII по III ст. до Р.Х.
Старий заповіт займає 4/5 усього тексту Біблії і відомий у двох варіантах. Масоретський текст (Танах) прийнятий в іудаїзмі і написаний давньоєврейською. Він складається з 39 книг, об'єднаних в три великі групи: П'ятикнижжя, Пророки, Писання.
Старий заповіт, перекладений на грецьку мову (Септуагінта), містить 50 книг. До них ставлення християн різне: протестанти визнають 39 книг, а православні - додані 11 книг вважають неканонічними, католики - 11 книг визнають другоканонічними.
У Новий заповіт, що сформувався протягом І - II ст.н.е., богослови відібрали 27 книг, текст яких абсолютно єдиний для всіх християн. ВИР складається з чотирьох Євангелій - від Матвія, Марка, Дуки та Івана; Діянь і Послань апостолів і Одкровення Івана Богослова (Апокаліпсис).
Аналізуючи зміст Біблії, слід зазначити, що християнство являло собою релігію, що відображала новий етап у розвитку суспільства. Однак багато елементів своєї ідеології християнство запозичило з інших релігій і філософсько-ідеалістичних вчень.