Після Нормандського завоювання в Англії, як і скрізь у Західній Європі поширився романський стиль в архітектурі. Крім суто архітектурних особливостей романіка відбивала певне світобачення та світовідчуття людей тої доби. Романські храми-фортеці – прості і суворі у зовнішньому оздобленні, із міцними стінами та баштами, їх внутрішній простір – тісний із незначним освітленням, розписаний картинами з життя Христа, Богоматері, зображеннями святих Портал (головний вхід) соборів прикрашався скульптурами та барельєфами, апокаліптичними картинами Страшного суду Найвідомішими спорудами цього типу є собори в Йорку (з 1070 р.) та Даргемі (з 1093 р.) Вони відзначаються більшими розмірами та сміливістю проекту, ніж аналогічні будівлі на континенті.
Із Нормандським завоюванням в Англії також поширилося будівництво мурованих замків королів та баронів. Вони пройшли еволюцію від донжона (багатоповерхової башти) до цілого комплексу оборонних укріплень, які розташовувались у стратегічно важливих місцевостях на височинах. Внаслідок тривалої боротьби королів з баронами у Центральній та Східній Англії замків збереглося дуже мало (Тауер, Віндзор, Дувр), більшість збереглася в Уельсі (Карнарвон, Гарлех та ін.) та на півночі. Вражаючою інженерно-архітектурною спорудою був Лондонський міст через Темзу (994 р.) – на якому стояли будинки та магазини, і під яким пропливали кораблі.
3 кінця XII – XIII ст. в Англії поширюється готичний архітектурний стиль. Його ознакою стало стрільчасте склепіння, яке конструктивно було більш досконале, ніж романське арочне. Це дозволило зменшити навантаження на стіни, споруди стали більш легкими та високими. Внутрішній простір храмів збільшився, став вище, був краще освітлений завдяки великим вітражам. Дах храмових башт став гострим (шпиль), стіни зміцнювали стрільчасті зовнішні контрфорси. Портали, як і раніше, прикрашалися скульптурами та барельєфами. Найвідомішими спорудами готичного стилю є собори у Лічфілді (з 1170 р.), Пітерборо, Кентербері, Екзетері, церкви та школи Оксфорду, які вже мають ознаки “прикрашеної готики” – більш пишного оздоблення.
Зразком образотворчого мистецтва є книжкові мініатюри, зокрема у “Псалтирі королеви Марії” (XIV ст.), який містить більше 600 малюнків на різні релігійні, біблійні теми, що демонструють високий рівень майстерності художників.
Література.
Нормандське завоювання обумовило певні специфічні особливості мовного розвитку. Головною з них було поширення в Англійському королівстві трьох мов – французької серед правлячої верстви, англійської серед широких мас населення та латини у церковних справах й адміністрації. Це позначилося на мовному та жанровому характері англійської середньовічної літератури.
У середовищі феодалів найбільш популярним жанром була лицарська поезія, яка була принесена з Франції співаками-поетами труверами. Найпоширенішим проявом лицарської поезії був римований лицарський роман, який відбивав звичаї вищої феодальної верстви, пропагував героїчні подвиги, кодекс лицарської моралі, зразки людських чеснот. Найбільше поширення отримали романи про короля Артура та лицарів Круглого столу. Коріння цього циклу – історичні та легендарні перекази кельтського епосу, які спочатку були записані у Франції, французькою мовою, а у XII1 – XIV ст. з’явилися в перекладі англійською. Збереглися такі романи артурівського циклу англійською мовою: “Артур”, “Артур і Мерлін”, “Івейн та Гавейн”, “Ланселот Озерний”, “Смерть Артура”, “Персеваль Уельський”, “Сер Трістрем”. Їх літературний рівень дещо нижчий, ніж у франкомовних оригіналів. У лицарських романах вперше в літературі з’явилося глибоке зображення індивідуальності, психології, інтимних та романтичних переживань. Від епічних творів раннього Середньовіччя лицарські романи відрізняються тим, що вони вже повністю є продуктом людської фантазії, творчого вимислу.
Пам’ятками народної поезії нормандської доби є фабліо – короткі віршовані оповіді анекдотичного характеру. Цей жанр, як і лицарський роман, теж прийшов із Франції. У фабліо зображувався повсякденний побут епохи, звичайне життя міщан, купців, ченців, без якоїсь ідеалізації та прикрашення. В народі були популярні кумедні оповідання про тварин – бестіарії.
У другій половині XIV ст. відбувається формування на основі синтезу, злиття різномовних літературних тенденцій національної англійської літератури. У творчості письменників цієї доби середньовічні літературні жанри здобули найвищого художнього втілення.
Невідомий автор близько 1390 p. створив вершину англійського лицарського роману – “Сер Гавейн і Зелений лицар”. В романі, що тематично близький до артурівського циклу, описується конфлікт між обов’язком честі та самозбереженням, глибоко розкривається характер героя, лицаря Гавейна, якого зображено цілком реалістично, а не як абстрактний набір позитивних якостей.
Близькою до народних уподобань є поема “Видіння про Петра-орача” Вільяма Ленгленда (Langland, 1332 – 1400 рр.). Поема – пристрасна алегорична проповідь проти соціальної нерівності, на захист інтересів та прав простого народу. Дослідники припускають, що твір було написано під враженням повстання Уота Тайлера. Петро-орач досягає у “Видінні” надзвичайної величі, наближеної до святості, до Бога. Протилежне ставлення до народних низів представлене в творах поета Джона Гауера (Gower, 1325 – 1408 рр.). Його поема “Глас волаючого” передбачає всілякі негаразди для ладу країни від соціальних вибухів, ідеалом Гауера є “старі добрі часи”, коли кожен стан знав своє місце, а життя було більш шляхетне.
Найвизначнішою постаттю середньовічної англійської літератури є Джеффрі Чосер (Chaucer, 1340 – 1400 рр.), “батько англійської поезії”. Життєвий шлях Чосера склався таким чином, що він був знайомий із життям усіх прошарків англійського суспільства, багато подорожував по Європі, став надзвичайно ерудованою людиною, обізнаною із культурними та літературними течіями Англії, Італії, Франції. На його творчість вплинули ідейні тенденції Італії XIV ст., де вже виникали гуманістичні концепції, існувала більша духовна свобода, яка призвела згодом до Відродження. Твори Чосера змальовують широку панораму життя середньовічної Англії, лицарства, купецтва, міщан, селянства, духовенства, звичаїв епохи.
Творчість Чосера поділяється на три періоди. В перший період (1360 – 1372 рр.) він заклав формальні основи нової англійської літератури: виробляв літературну мову і форми складання віршів. Чосер писав на лондонському діалекті, який після нього став основою англійської літературної мови. Його творчим досягненням був переклад найвизначнішої пам'ятки французької середньовічної літератури – “Романа про Троянду” та творів латинського філософа Боеція. У другий період (1372 – 1385 рр.) Чосер познайомився із творами Данте, Петрарки і Бокаччо, створив такі поетичні твори, як “Парламент птахів”, “Дім слави”, “Троїл та Крессіда”, “Легенда про славних жінок”. Третій період (1385 – 1400 рр.) був зайнятий роботою Чосера над “Кентерберійськими оповіданнями” – підсумковим твором середньовічної англійської літератури, який об'єднує усі поширені на той час жанри – лицарський роман, фабліо, церковну легенду, повчальну оповідь, бестіарій, алегорію.
Важливою пам’яткою англійської літератури доби Проторенесансу був твір Томаса Мелорі (Malory, 1395 – 1471 рр.) “Смерть Артура”. Знаходячись 20 років в ув’язненні під час війн Троянд, Мелорі майстерно об’єднав усі відомі до того артурівські легенди в одному творі.
У XV ст. мав місце розквіт народної поетично-пісенної творчості. Саме в цей час була створена більшість балад – епічних пісень, що оспівують якусь подію легендарного, історичного або побутового характеру. Найпопулярнішим героєм балад став вільний стрілець Робін Гуд (Hood). До сьогодні дійшло близько 300 баладних сюжетів, а всього балад на ці сюжети нараховується більше тисячі.
Термінологічний словник:
Courtoisie – куртуазія, ввічливість; fabliaux – фабліо; bestiaria – бестіарій, оповідання про тварин; morality, interludes – мораліте та інтерлюдії, жанри драми.
Література:
1. Гуревич А. Категории средневековой культуры. – М., 1984.
2. Добиаш-Рождественская О. Культура западноевропейского средневековья. – М., 1987.
3. Сапрыкин Ю.М. От Чосера до Шекспира: этические и политические идеи в Англии. – М., 1985.
4. Соколов В. Средневековая философия. – М., 1979.
5. Всемирная история искусств. – Т.3-4. – М., 1956-1957.
6. Всеобщая история архитектуры. – T.1. – М., I960.
7. Алексеев М.П. Литература средневековой Англии и Шотландии. – М., 1984.
8. История всемирной литературы. – Т.2-3. – М., 1984-1985.
9. История Европы: В 8 т. – Т.2. – М., 1992.