У разі, якщо сільськогосподарський товаровиробник самостійно, у власних переробних цехах переробляє виготовлене ним м’ясо i молоко, а потім їх реалізовує, сума податку на додану вартість, нарахована у зв’язку з цією реалiзацiєю i належна до сплати в бюджет (як різниця між кредитовими i дебетовими оборотами відповідного субрахунку ПДВ), повністю залишається в розпорядженні цього виробника i спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької продукції. Таким самим чином сільгоспвиробники розпоряджаються i ПДВ, нарахованим у зв’язку з реалiзацiєю молока, худоби, птиці, вовни.
ПДВ на експорт встановлено на нульовому рівні. Однак на практиці експортери часто стикаються з проблемою своєчасного повернення повної суми заборгованості з ПДВ державою. Починаючи з квітня 2004 р. продавці пшениці, жита та ячменю, що безпосередньо не займаються виробництвом і переробкою аграрної продукції, втратили право на отримання відшкодування ПДВ при експорті.
Загалом, така система ПДВ підриває виконання державного бюджету України. Існує загальний принцип, коли податкові надходження завжди повинні надходити до одного загального бюджету і вони не повинні бути "приписані" для певних витрат, тобто створенням великої кількості малих бюджетів підривається поняття об'єднаного бюджету.
в) Інші податки
Сільськогосподарські підприємства, які орендують землю, часто сплачують земельний податок. В принципі цей податок повинні платити власники земельних ділянок, але податковій адміністрації простіше мати справу з одним великим підприємством, ніж із сотнями пенсіонерів та працівниками сільськогосподарського підприємства. Цілком ймовірно, що сільськогосподарські підприємства пізніше зменшують свою орендну плату на суму сплаченого податку (тобто податкове навантаження переводиться на власників землі). Ставки земельного податку дорівнюють 0,181 % вартості ріллі, сінокосів і пасовищ та 0,0543 % вартості багаторічних насаджень.
Сільськогосподарські виробники сплачують збір за забруднення навколишнього середовища. Цей податок знімається з обсягів використаного пального і ставка податку дорівнює 3 грн. за тонну закупленого палива. 70 % цього збору направляється у національний бюджет і 30 % залишається у місцевих бюджетах.
Сільськогосподарські підприємства, які виробляють та продають спиртні напої або пиво, повинні платити 1 % виручки від продажу цієї продукції у національний бюджет. Цей податок використовується на розвиток виноградарства, садівництва та виробництва хмелю в Україні.
Насамкінець, починаючи з 2001 р. сільськогосподарські підприємства повинні робити внески у Пенсійний фонд, фонд соціального страхування та фонд страхування від безробіття. Ці внески нараховуються із заробітної плати. У Пенсійний фонд потрібно платити 1 % заробітної плати при її рівні до 150 грн. в місяць та 2 % від заробітної плати понад цього рівня. Розмір внесків у фонд соціального страхування складає 0,25 % заробітної плати до 150 грн. в місяць та 0,5 % понад цієї заробітної плати. Крім цього, сплачується 0,2 % заробітної плати у спеціальний фонд страхування від нещасного випадку на робочому місці та професійної хвороби.
5.Висновки
Сільське господарство України має значні податкові пільги та привілеї. Головною причиною такого становища є намагання замінити низький рівень бюджетної підтримки значними податковими пільгами. Зрозуміло, що розвиток сільських територій залежить від розвитку сільського господарства, але сільські території набагато ширше поняття, ніж сільське господарство. При цьому економіка сільських територій та її розвиток значною мірою залежать від державних інвестицій в сільську інфраструктуру, щоб зробити сільську місцевість привабливішою для несільськогосподарської діяльності. Сільське господарство має робити свій внесок у розвиток сільських територій, але не через підтримку соціальної сфери, а через більші податкові відрахування, щоб місцеві органи влади мали змогу ефективно виконувати свої обов'язки.
Першим позитивним сигналом того, що оподаткування сільського господарства рухається до загальних правил оподаткування, є виключення внесків до пенсійного фонду та фонду соціального страхування з ФСП. Оскільки уряд України планує зменшити податки на заробітну плату, в майбутньому повернення до загальних норм оподаткування буде менш болючим. Через свою спрощеність та прозорість ФСП повинен залишитися, але ставки податку мають поступово зрости. На сьогоднішній час оподаткування малих підсобних господарств не потрібно значно змінювати, але з часом воно має рухатися ближче до спрощеного оподаткування сільських підприємців.
Привілеї зі сплати ПДВ складають найбільшу частку всіх вигід від оподаткування сільського господарства, і через негативні секторальні та макроекономічні ефекти ці привілеї із сплати ПДВ повинні бути скасовані. Запровадження спеціальних ставок оподаткування ПДВ сільськогосподарських виробників не приведе до значного зростання сільськогосподарських доходів, а, швидше за все, збільшить складність бухгалтерської звітності для виробників сільськогосподарської продукції. Сільськогосподарський дохід залежить не тільки від купівельної спроможності споживачів, а й від ефективності функціонування ринків товарів та факторів виробництва, а також від аграрної політики. Ставки ПДВ мають бути зменшенні для всіх товарів, а ставки ПДВ на сільськогосподарську продукцію мають дорівнювати його загальній величині.
Сільське господарство в Україні значною мірою субсидується прямими бюджетними дотаціями та податковими пільгами. З часом сільськогосподарські виробники звикають до низьких податків і вважають що так і повинно бути. Уряд постійно повторює, що теперішні податкові пільги будуть існувати лише короткий час, але якщо він не підтвердить свої слова діями, всі подальші значні кроки з реформування системи оподаткування зустрінуть значний спротив з боку виробників, оскільки багато з них вже вважає податкові пільги своїм природним правом.
Список використаної літератури:
1. ПанасюкВ. М., Ковальчук Є. К., Бобрівець С. В. Податковий облік: Навч. посіб. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 260 с
2. Облік у селянському (фермерському) господарстві: Посібник / За ред. М. Я. Дем'яненка. — К.: ІАЕ, 2001. — 403 с
3. Меєрс В., Дем'яненко С, Джонсон Т, Зоря С. Зміна фокуса аграрної політики та розвитку села в Україні: висновки та перспективи для руху вперед: Зб. наук, праць. — К.: КНЕУ, 2005. – 172с.
4. Сільське господарство України: криза та відновлення / За ред.. Штефана фон Крамона-Таубаделя, Сергія Дем’яненка, Арніма Куна. – К.: КНЕУ, 2004. – 207с.
5. Закон України „Про систему оподаткування” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 39, ст.510, зі змінами та доповненнями від 22.02.2006, ВВР, 2006, N 27, ст.234.
6. Закон України „Про фіксований сільськогосподарський податок” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 5-6, ст.39, зі змінами та доповненнями від 06.12.2006.
7. Закон України „Про податок на додану вартість” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, N 21, ст.156 , зі змінами та доповненнями від 22.12.2006.
8. Постанова Кабінету Міністрів України „Про Порядок нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі” від 12 травня 1999 р. N 805, зі змінами від 04.03.2004.