Паломницька література представлена в творах усної народної творчості (билина про Василя Буслаєва), в літописах (за 1183 р), “Житіє і хожденіє Данила, руськия землі ігумена”, паломницькі записки Добрині Яндрейковича про відвідини Царгорода 1200-1204рр.
Найкращим твором староукраїнського письменства є “Слово о полку Ігоревім” знайшов цей знаменитий твір в кінці ХУІІІ ст. граф Мусін-Пушкін у Спасо—ярославському монастирі на Московщині й у 1800 році видав.автором “Слова” очевидно бува князівський дружинник, сучасник описуваних подій. За невдалим позодом Ігоря автор зумів роздивитися суть суспільних процесів свого часу, піднестися до висот історичного мислення, висловити найпрогресивніші на той час думки: тільки під знаменом єдності може розквітати українська земля.
Популярними були перекладні з грецької природничо-наукові енциклопедичні книги з усіма тогочасними відомостями з різних ділянок: “Фізіолог”, “Шестоднев”, “Християнська топографія” (ХІІ-ХІІІ ст.). Історичні хроніки Іоанна Малали, Георгія Синкела були читанками і хрестоматіями повчальних та цікавих оповідань на історичні теми.
Повісті були переспівами про героїв античності і Біблії грецьких і римських авторів, про східних мудреців. Збірники афоризмів “Пчела", “Ізмарагд”, інша перекладна література часів Київської княжої держави стали джерелом для “Староруських оповідань” Івана Франка. Збірник законів Ярослава “Руська правда” став основою пізнішого законодавства на землях України: Литовського статуту, гетьманської конституції Пилипа Орлика.
Архітектура храмів поєднала здобутки візантійців з місцевими будівельними ресурсами і витворила характерну для Русі багатокупольність і пірамідальність різновеликих частин. Перший християнський храм Києва – це Десятинна церква з 25 банями, споруджена за Володимира, який віддав десяту частину княжої скарбниці.
Софійський собор (1037, Ярослав) головний храм держави. Символ світла християнського вчення і прилучення до мудрості цього вчення, перемоги над язичництвом і ідеї прилучення до християнського світу, монумент перемоги над печенігами, символ непорушності феодальної ієрархії Ярослава. Це грандіозний п’ятинефний собор, увінчаний тринадцятьма главами.з глибини простору центральної глави поглядові відкриваються поверхні мозаїк, що зблискують золотом, та потоки світла назустріч. Об’єднання множини різновеликих частин у ціле є моделлю ієрархічної системи божественного Космосу, зримого образу неба на Землі.
Мозаїки і фрески Софії створені грецькими майстрами і місцевими учнями. Різнобарвна мозаїка з щільно укладених кубиків кольорового скла і смальти (кольорове непрозоре скло), позолота, монументальні пози і жести, реалістичність облич апостолів, святителів, мучеників, їх зображення підкреслюють співвідношення і пропорції поверхонь стін. У Софії застосовано відмінні від візантійських прийоми – сполучення мозаїк і фресок, протиставлення матової поверхні фресок і мерехтливих переливів мозаїки, відсутність візантійської суворої геометричності розміщення зображень, нерівномірність освітлення, самобутні орнаменти. Мозаїки переважають над фресками за значущістю і разом з ними творять суцільний килим монументальної форми.
У куполі на мозаїці гігантська напівпостать Христа Вседержителя, глави церкви небесної. Чотири архангели, з яких збереглася мозаїка одного, решту – домальовано. Марія Оранта у позі з піднесеними руками як заступниця за людський рід, покровителька Києва та всіх його жителів. Богородиця характеристична золото-блакитним колоритом, прямолінійністю форми, монументальною архаїчністю. Нижче – мозаїка з зображенням Святої євхаристії: приземисті постаті, одностайність і сувора симетрія. Святительський чин на мозаїці – засновники церкви земної Григорій Богослов, Миколай чудотворець, Василій Великий, Іоанн Златоуст, Григорій Ниський, Григорій Чудотворець з індивідуалізованими обличчями, зосереджені, статичні і урочисті. Папа римський Климент також вшанований на мозаїці, бо його реліквії, привезені Володимиром із Корсуня, вважалися на Русі національною святинею і зберігалися в Десятинній церкві.
Фрески підкреслюють ті євангельські сцени, які висвітлюють три основні пункти християнського вчення: догму про хресну жертву (Христос перед Карафою”, “Зречення Петра”, “Розп’яття”), про воскресіння (“Жінки-мироносиці біля гроба Господня”) і поширення християнського вчення (“Надіслання учнів на проповідь”, “Зішестя Святого Духа”).
Особливе місце займають фрески на світську тематику - сім’я Ярослава Мудрого, сцени зкняжого життя, скоморохи, полювання на вепра, ведмедя, на диких коней, змагання ряжених.
У мозаїках і фресках Софії більше свіжості і реалізму, спокою мужньої сили, ніж у витончених спіритичних візантійських, немає копіювання античних зразків, присутнє пряме звернення до людей, більшу цілісність духовного і тілесного, хоча головний психологічний акцент – у зображенні очей, чий зосереджений погляд фіксується на глядачеві. Статичність композицій, епічний тон живописного тексту, площинний ритм, енергійність ліній, крупніють кольорових плям та повторність їх ритму – характеристичні ознаки давньоукраїнського пластичного мистецтва.
Станкове мистецтво – це самостійні твори зображального мистецтва, зокрема іконопис того часу. Перейнята вже зріла візантійська іконографія на руському ґрунті витворила оригінальні мистецькі зразки. Іконописець чернець Києво-Печерського монастиря Олімпій, йому приписують авторство Володимирської Божої Матері 1147 р., перед якою молився Ігор, коли його було вбито. Збереглися ікони невідомих майстрів, зокрема “Борис і Гліб”.
Книжкова мініатюра, переписана і оздоблена київськими майстрами представлена “Остромировим Євангелієм” 1057 р, виконана дияконом Григорієм на пергаменті урочистим шрифтом – уставом. Переписана з болгарського оригіналу, прикрашена численними ініціалами, заставками та трьома великими мініатюрами з зображенням євангелістів Іоанна, Марка та Луки яскравою та вишуканою колірною гамою. Довкола зображень – барвисті орнаменти подібні до орнаментів Софії. Малюнки “Євангелія” нагадують київські перегородчасті емалі. Лінії в зображеннях виконано золотом. Книжкова мініатюра представлена також “Ізборником Святослава” (1073), латинським “Трирським Псалтирем” з портретами Ярослава, княгині Ірини і Гертруди, сценами “Розп’яття” і “Різдва Христового”, мініатюрами з зображенням історичних руських подій з Радзивилівського літопису 1205 р. (Копія з ХУ ст.). Там зображено події, будівлі, одяг, зброю, побутові речі. Заставки оточені численними зображеннями людей, тварин і птахів.
Таким чином, в останню третину ХІ – на початку ХІІ ст. мистецтво виявляється не лише у раніше вироблених монументальних формах, а й у вишуканих малих формах книжкової мініатюри і декоративно-ужиткового мистецтва. Декоративно-ужиткове мистецтво представлено металопластикою, різьба, обробіток дерева, ткацтво, килимарство та вишивка. Художнє ливарство продукувало ґудзики, дзвони, панікадила (Хорос – орнамент-обруч, штирі для свічок, жар-птиці, постаті святих). Майстри виробляли широкі браслети з орнаментальними композиціями зі звірів, птахів, танцюристів; скань – орнамент з найтоншого дроту. Найдосконалішими зразками є золоті корони-діадеми з перегородчастої емалі. На золотих пластинах рослинний орнамент та перлини; на середній пластині зображений Олександр Македонський.
Ткацтво і килимарство
Про театр, музику
Про архітектуру
Доба Відродження, що народилася в Італії і віддзеркалилася у мистецтві Європи ХУ і наступних століть, знайшла свій вияв і в Україні, особливо в архітектурі. Архітектори-італійці з Ломбардії, Феррари, Болонії та Риму напливають на Україну цілими гуртами, вступають в місцеві цехи і засвоюють властивості місцевої культури. Українізувалося і їхнє італійське мистецтво. Зі Львова італійці розходяться в міста Галичини, Волині, Подніпров’я. Коли в католицьких будівлях вони обмежуються до механічного пересаджування стильових форм італійського ренесансу, то в українських храмах модифікують свою традиційну творчість згідно з особливими вимогами православного культу, створюючи зразки українського архітектурного ренесансу. П’єтро з Люгано є будівничим братської церкви Успення у Львові (1559, згоріла 1576). Петро Красовський, швейцарський італієць, автор вежі Корнякта і Трьохсвятительської каплиці Успенської церкви з ознаками ранньобарокової традиції. Дзвіницю Успенської церкви, яку починав Красовський, збудував 1578 р. Петро з Барбони (з-під Венеції), як і палату Костянтина Корнякта (надбудова аттики в добу бароко). Разом з Павлом Римлянином він збудував аркаду та фонтан Томи Альбертія на львівському Ринку. Мистецтвознавці визнали вежу Корнякта за найкращу дзвіницю північносхідної Європи. Вежа неодноразово перебудовувалася, надбудова Петра Бебера 1695 р. додала їй стрункості і барокового стилю. Павло Римлянин (Романус) розпочав (1591) будову нової Успенської церкви за давнішим планом Петра з Барбони. Закінчена 1630, згоріла 1779 року.
У львівській видозміні стилю українського Ренесансу збудована Волоська церква, каплиця Боїмів і Кам’яні, костел Бенедиктинок, вже згадана Корняктівська палата, Чорна кам’яниця. Занесені і пеерщеплені на український ґрунт ренесансні традиції архітектури будуть себе виявляти і в наступні віки, зокрема в течії “неоренесансну”. Ренесанс як ближчий до духу української культури, прийнявся в Україні більшою мірою, ніж готика.