Смекни!
smekni.com

Озвучення проблеми політеїстичності у романі Івана Єфремова Таїс Афінська ілюстративна графіка (стр. 3 из 5)

Найбільш характерні особливості декорації друкованої книги Відродження:

- декоративні елементи заключались у прості геометричні форми (прямокутники, квадрати);

- ініціали також обрамлювались рамкою прямокутної форми і прикрашалися рослинним орнаментом чи фігурними мотивами; чорний фон буквиць часто оброблявся білими крапками;

- у декорі люьили використовувати арабескові й акантові мотиви, зображення дітей, які граються.

- Відродження виробляє свій тип розкішно оформленого перельоту зі шкіри. Лицевий бік його забруковувався плоскінним золотим орнаментом, кутики іноді оброблялися особливим візерунком, а посередені, на великому щитовидному полі, давалась, як правило, назва книги. Корінець ренесансної книги визначив оформлення цього елемента на декілька століть вперед.

Бароко – основний стилістичний напрям у мистецтві кінця ХVІ – сер. ХVІІІ ст. Це стиль урочистий і вигадливий, вражає монументальністю і динамізмом форм, складними просторовими вирішеннями, світлотіньовими контрастами і декоративністю. Бароко властиві складність і різноманітність, устремління до більшої сили впливу. Одночасно заглиблюється художнє пізнання внутрішнього світу людини.

Заставка, кінцівка, ініціали, рамка, марка видавництва – ось елементи бароко. У той час почав широко застосовуватися фронтиспис з портретом автора або з характерними для бароко зображеннями алегоричних фігур Мудрості, правосуддя, Держави, Релігії і т. п. Ілюстрації виконувалися тільки в техніці гравюри на міді, у живописній манері і з більшою досконалістю.

Для виниклого у Франції стилю рококо (перша половина і ХVІІІ ст..) характерні граціозність у зображенні фігур, театральна декоративність і роздрібленість композиції. Причудливо орнаментальний, вишуканий характер цього стилю найбільш повно виразився в архітектцрі і декоративно-прикладному мистецтві.

Орнамент у стилі рококо стає навмисно асиметричним, його криволінійні форми складні і багаті рухом. Основними мотивами є рокайль – стилізовані мушлі, що й дали назву стилю – а також крилаті і безкрилі амури, рослини і гірлянди з них. Алегорії та емблеми нерідко включалися у вишукану декорацію. Книга сприйняла тільки окремі риси рококо.

Класицизм (ХVІІ – перша третина ХІХ ст..). Характерні ознаки цього стилю – піднесений і логічно зрозумілий стрій зразків, раціоналізм, ідеалізація дійсності, строга регламентація художніх форм. Після деякого забуття знову з’являються античні форми. Ведучі мотиви: амантове листя подовжених пропорцій, квіткові гірлянди, вишукано підв’язані стрічки, кошики ц вази з плодами і квітами, вінки, предмети вз символічним значенням, що відбивали просвітницькі тенденції (глобус, циркуль, музичні інструменти).

Декорація книги відрізняється виключним багатством і різноманітністю. Для ілюстрацій почав широко застосовуватись офорт. Художні ілюстрації виконувались, як правило, у живописній манері. З другої половини ХVІІІ ст.. часто застосовувалась і техніка кольорової гравюри.

Ілюстрації створювались кращими художниками і надавали книзі вишуканість і красу, як і всі її елементи чіткий текстовий набір, живописні заготовочні шрифти, сюжетні та орнаментальні політипажі, сафьянова політурка з позолоченою ажурною орнаментацією, шкіряні і шовкові форзаци. Заставка, кінцівка, декоративна вінетка були обов’язковими елементами прикрашення книги.

Під впливом глибоких соціальних змін західноєвропейська книга кінця ХVІІІ ст. стає більш демократичною: вона простіша за оформленням і дешевша, все частіше “одягається” у картонну полфітурку чи паперову обгортку.

Для декору стилю пізнього класицизму – ампіру (перша третина ХІХ ст.) характерне домінування військової емблематики: давньоримські символи доблесті і сили, слави і безсмертя. Після єгипетського походу наполеонської армії до них приєднуються зображення стилізованих сфінксів і крилатих левів.

У книжковій декорації того часу військова тематика також широко представлена. Рисунок набірник рапортів часто виконувався білим штрихом по темному фону. Для заставок характерні прості, архітектурного типу рамки. Кольорове вирішення зображень стає менш звучним і ґрунтується на землистих тонах. Поступово кольорова гравюра поступається одноколірній, яка виконується у характерній для цього стилю лінійній манері, легким контуром.

Декорація ампіру, хоч і помпезна, не страждає надмірностями і порівняно проста.

З 90-х років ХІХ ст. у книжковому декорі з’являються риси стилю модерн (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.). У стилі модерн помітні перш за все спроби створити нові форми. Модерн піклувався про красу і завершеність усього художнього ансамблю. Для цього стилю характерний своєрідний орнамент. Декорація будувалась не на класичній повторюваності візерунка, а на асиметричному розвитку декоративного малюнка. Трактування декоративних форм відрізнялась вишуканістю, і разом з тим вибагливість і складність.

Геометричний орнамент стилю модерн складався з овала, кола, прямокутника, трикутника, яких з’єднували ламані, текучі і криволінійні лінії. Із рослинних форм найчастіше використовувались стилізовані водяні лілії, водорості, іриси, цикламени, маки, терен. Тваринні і людські фігури стилізувалися не дуже сильно. Можна відзначити любов до зображення оголених тіл, жіночих голів з розпущеним волоссям, а також до символічних і містичних мотивів.

Відхід від класичних основ у побудові шрифта, декоративно-ускладнені і вибагливі його форми – усе це характеризує книгу модерна.

Його улюблені кольори – мало насичений оранжевий, зелений, бузковий ,сіро-голубий та інші кольори вечірнього заходу і осіннього змарніння.

У розвитку книжкового мистецтва цього часу можна відзначити наступні тенденції.

Перша - пов’язана з Уільямом Морісом і його послідовниками. Вони культивували малотиражну книгу, що виготовляється ручним способом (гравюра на дереві, рукописний текст) і розраховану на вузьке коло бібліографів. Створюючи такі книги, майстри орієнтувалися на зразки з готичних манускриптів і ранньої друкованої книги Ренесансу.

Інший напрямок виявився більш плідним і перспективним. Він пов’язаний з фотомеханічним способом відтворення ілюстрацій і машинізацією процесів набору і друку ,які у той час почали вводитися на всіх типографіях.

Основою декорування книги стає чорно-білий графічний малюнок, що виконується пензлем і пером (ілюстрації англійського графіка О. Берделі, вишукано-аристократичне мистецтво якого здійснило великий вплив на всю графіку кінця ХІХ – початку ХХ ст.

У період з 20-х до середини 30-х років ХХ ст. оформлення книги у сталевому відношенні являє строкату картину. Орнамент почав мало застосовуватися, натомість – інші способи декорування, більш прості й економічні.

В оформленні книги проявився функціоналізм; видання декорувалися найпростішими лінійками і елементами геометричної мозаїки – круг, квадрат, характерне незвичайне вирішення заголовних рядків (розташування їх вертикальне, діагональне, східцями, акцентування окремих знаків у слові).

У книзі більш широко застосовується офсетний друк як техніка для відтворення кольорових зображень. Якісний ріст поліграфічної техніки взагалі грав велику роль у розвитку книжкового мистецтва цього часу.

Асортимент шрифтів радикально обновлюється за рахунок створення нових, зручнопрочитуваних, конструктивно чітких рисунків.

Після другої світової війни в оформленні друкованої продукції продовжувала зростати роль без орнаментних способів декорування, в першу чергу завдяки кольоровому друку, підсиленню виразності і люстрацій, підвищенню естетичних якостей топографічних матеріалів, введенню нових способів обробки зовнішніх елементів друкованих видань, нарешті завдяки новим прийомам оформлення шрифту, не пов’язаним з його орнаментацією. Найдоцільнішою формою відтворення орнаменту став лінотипний і монотипний набір, який впливає на характер рисунка орнаментальних рапортів. Найбільш використовувані орнаменти роздрібнювального характеру, складені з геометричних чи дуже стилізованих рослинних форм. Поряд з тим можна й зустріти перемальовку прикрас минулих років.


1.3 Українська книжкова графіка.

Розділ 2. Графічна мова вираження.

2.1 Графіка як вид образотворчого мистецтва.

Графіка – це вид образотворчого мистецтва, який включає рисунок і друковані художні твори. Слово “графіка” грецького походження і означає “пишу”, “креслю”, “рисую”. Спочатку цей термін застосовувався винятково тільки до письма чи каліграфії. А нового звучання набув на кінці ХІХ – початку ХХ ст. у зв’язку з бурхливим розвитком поліграфії і розповсюдженням каліграфічно чіткого, контрастного рисунку, найбільш зручного для фотомеханічного відтворення у книзі та журналі.

Людина постійно підпорядковувала графічні засоби своїм соціально-естетичним потребам. Так виникла книга з графічною оздобою, плакат, утилітарна графіка. Диференціація графічного мистецтва продовжується і в наш час, про що свідчить поява таких принципово нових його різновидів як комунікативна графіка, суперграфіка, дигітальна (комп’ютерна) графіка. До графічних технік зараховується акварель, гуаш, пастель, хоч і надалі вважаються проміжною ланкою між графікою і малярством.

Зупинимось на основних техніках і прийомах, що застосовувались для особливо точної передачі малюнку.

Найбільш типовим впливом на початковому етапі була гравюра. Першим матеріалом слугувала дошка. Зазвичай, автор-художник обмежувався малюванням на дошці, яку потім обробляв ремісник-різьбляр по дереву, він намагався найточніше рирізати нанесене зображення. Такий малюнок виходив досить грубим, схематичним. Та й самі матриці були недовговічні, тому невдовзі їх замінила різцва гравюра на мідній дошці. Проте, спосіб її виготовлення був надзвичайно трудомістким. Над великими пластинами працювали протягом року, або й довше.