на тему:
Озвучення проблеми політеїстичності у романі Івана Єфремова “Таїс Афінська” (ілюстративна графіка)
Вступ
Розділ І. Ілюстрування літератури в історичному розрізі.
1.1 Пам’ятки книжкового мистецтва Давнього Світу.
1.2 Західноєвропейська книга.
1.3 Українська книжкова графіка.
1.4
Розділ ІІ. Графічна мова вираження.
2.1 Графіка як вид образотворчого мистецтва.
2.2 Графічні засоби.
2.3 Робота з романом Івана Єфремова “Таїс Афінська”.
Висновки
Список використаної літератури
Ілюстрації
Вступ
Дивовижна веселка навколишнього середовища. Його багатогранність можна побачити, прочитати, відчути у творах митців (художників, музикантів, письменників), світ для яких починається і завершується почуттями, тобто мистецтвом.
Графіка є великою різносторонньою ділянкою мистецтва. Її суспільна місія остаточно ще не з’ясована. Але у різні історичні епохи вона була і залишається одним із основних засобів духовного освоєння дійсності.
Графіка, як вид образотворчого мистецтва, включає рисунок і друковані художні твори. Слово “графіка” грецького походження і означає “пишу”, “рисую”. Спочатку цей термін застосовувався тільки до письма. А нового звучання набув на кінці ХІХ ст. у зв’язку з бурхливим розвитком поліграфії. Людина постійно підпорядковувала графічні засоби своїм соціально-естетичним проблемам. Так виникла книга з графічною оздобою. Репродукційна техніка впродовж всієї історії постійно розвивалась у напрямку до полегшення процесу друкування. Всі більше з’являлось нових технік, але основним у творчому процесі залишався художник.
Ілюстратор сьогоднішньої книги, як і письменник, на може задовольнитися простим зображенням предметів зорового світу. Його завдання – перетворити невидиме у видиме, розкрити внутрішню структуру зовсім незвичного.
Значний внесок у книжкову графіку на початку ХХ ст. зробили М. Пимоненко, Г. Дяченко, С. Ткаченко, Б. Смирнов, С. Костенко, П. Мартинович, О. Судомора та ін.
У Галичині живописець Ю. Данькевич ілюстрував твори В. Гнатюка, С. Руданського. А. Монастирський та О. Курилас багато працювали над оздобленням та ілюструванням дитячих журналів, букварів. Я. Пстрак продовжував виступати з карикатурами в журналах, О. Кульчицька виконала офортні ілюстрації до творів В. Стефаника та І. Франка.
Художник і архітектор В. Кричевський знайшов своєрідне графічне вирішення книжкової обкладинки. Великої майстерності в оформленні й ілюструванні книги досяг Г. Нарбут. Дбаючи про відродження друкарського мистецтва, художник згуртував навколо себе групу молодих графіків, яким передавав своє мистецтво.
Не володіючи такою повнотою можливостей, як живопис, у створенні просторової ілюзії реальноо світу, графік з більою свободою і гнучкістю регулює ступінь просторовості. Водночас він може обмежитися й оглядовим, умовним позначенням предмету чи, наче, натяком на нього, звертаючись до глядача.
Читаючи роман Івана Єфремова “Таїс Афінська”, який викликав у моїй свідомості вир емоцій і почуттів, у мене з’явилося непереборне бажання відтворити свої враження на папері у манері кольорової графіки. Суть твору, яка не леить на поверхні, а прочитується між рядками, змушує аналізувати й сьогодення. Власне через шалену історію кохання Олександра Македонського і Таїс Афінської читач усвідомлює політеїстичність світу. Автор дає напіваналіз кризи релігійної у той час і змушує вже сучасного читача розмірковувати та робити власні висновки у цьому питанні.
Власне, так сталося й зі мною. Прочитавши твір, я не залишилась байдужою до порушених проблем. І захотіла висловитись з цього приводу, створивши серію ілюстрацій до цього твору, передати, висловити свої думки мовою графічних засобів.
Розділ І. Ілюстрування літератури в історичному розрізі.
1.1 Пам’ятки книжкового мистецтва Давнього Світу.
Пам’яток книжкового мистецтва давнього світу збереглося вкрай мало. Проте воно здійснило значний вплив на характер книжкового декору більш пізнього часу; стародавні мотиви застосовують і донині.
Стародавній Єгипет (V тис. до н. е. – 332 р. н. е.) залишив нам прекрасні і своєрідні твори декоративного мистецтва у ввигляді розписів і рельєфів храмів, гробниць, палаців, житлових бідвель, а також предметів побуту і релігійного культу.
Сама ієрогліфіка є зразком єгипетської графіки і властивого єгипетським майстрам декоративного розуміння форми.
У “Книзі мертвих”, яка розповідає про життя душ померлих, з’являється такий вид книжкового декору, як мініатюра. Ілюстрація до заупокійних текстів розташовувались смугами – у традиціях розпису і рельєфів, що вкривали стіни єгипетських будівель.
Стелі гробниць прикрашалися орнаментом. Тут, як і в інших видах мистецтва, дотримувались принципу килима: візерунком заповнювались великі площини.
Із геометричних мотивів застосовувались меандри, спіралі, розетки, сітки, плетінки, зірки, чотири- і шестикутники. Популярними були мотиви голови бика, птахів (голуба, качки, коршуна), жуків-скоробеїв, а також рослинні форми.
У період ХVІІІ династії (ХVІ-ХV ст. до н. е.), коли декоративне мистецтво стало особливо пишним і вишуканим, відтворення природи всередині житла було основною ідеєю розписів. Зображувались улюблені мотиви квітки лотоса, водяної лілії, папірусу, пальмової гілки.
Єгипетські майстри, можна сказати, випередили сучасні принципи побудови орнаменту. Вони добре знали і вміло застосовували складні ритмічні побудови, пов’язані з трансляцією мотиву, зміщенням осі, заповнення одним мотивом площі без просвітів фону.
Розписи, які виконувалися темперою на землянках і мінеральних пігментах відрізнялися контрасними сполученнями кольорів. Найчастіше використовувались поряд з білим і чорним червоний, голубий, жовтий і зелений кольори. Фарби наносились без півтонів, і завжди підкреслювалась лінія контуру.
У мистецтві Егейського світу (ІІІ – кін. ІІ тис. до н.е.) особливу увагу привертають розписи палаців і кераміка, відкриті при розкопках на острові Крит (Кнос), у Мікенах (материкова Греція) та інших центрах Середземномор’я. Для них характерна яскраво виражена декоративність, але також помітне прагнення до живописних ефектів.
В орнаментиці широко застосовувались геометричні мотиви меандра, зигзага, спіралі, як вважають єгипетського походження, специфічна тематика моря (восьминоги, дельфіни, риби), рослинні мотиви (особливо лілія і тюльпан). Тварини і люди зображувались надзвичайно реалістично і виразно для стародавнього мистецтва.
У кінці ІІ тис. до н. е. Мікени, останнє вогнище Егейського мистецтва були зруйновані навалою дорійських племен, але відлуння мистецтва Егейського світу ми знаходимо дещо пізніше у грецькій архаїці.
У Стародавній Греції (ХІ-І ст. до н. е.) орнаментика досягла такої досконалості, що здійснила сильний вплив на увесь наступний розвиток цього виду декоративного мистецтва. Витонченість художньої обробки, простота і виразність ритмічної організації, пропорційність форм, поєднання декоративного прикрашання з конструкцією предмета – усі ці якості характерні творам майстрів Давньої Греції.
Основні пам’ятки, що вміщують декоративні зображення і орнамент і дійшли до нашого часу є залишки архітектурних споруд і розписна кераміка – вазопис.
У його розвитку розрізняють декілька стилів.
Геометричний стиль – один з найдавніших у грецькому вазописі. Посуд цього стилю вкритий пасками геометричного орнаменту (найчастіше меандревого типу) темно-коричневого кольору. У декоруванні деяких із них зустрічаються також схематичні зображення рослин і тварин, фігур людини, примітивні сюжетні композиції (діпілонські вази культового призначення).
У часи ранньої архаїки вазопис виконувався у так званому орієнталізуючому стилі, зародження якого пов’язують зі східним впливом. Розписи цього стилю вирізняються живописною манерою. Наносились вони червоно-коричневими фарбами у кількох тонів, зображення заповнювали усю поверхню посуду за принципом килима. Характерні мотиви тут – звірині, які сполучаються з мотивами людськими, рослинними, геометричними.
Чорнофігурний вазопис залишає мало місця для орнамента. Основою декорування посуду цього стилю стали силуетні рисунки, нанесені чорним лаком по червонуватому фону випаленої глини. У цей час вазопис має уже сформовану систему декору, достатньо гнучку і різноманітну, із використанням сюжетних сцен, стилізованих зображень птахів і звірів. Багатофігурні сюжетні композиції, розташовані переважно пасками, розповідають графічною мовою епізоди з грецьких міфів або є замальовками побутових сцен.
У періоди ранньої й особливо високої класики (V ст. до н. е.) вазопис досягає найбільшого розквіту, фігури почали зображуватись достатньо реалістично, більш об’ємно у складних руках і ракурсах. Цьому сприяла і нова техніка вазопису – червонофігурний розпис на чорному фоні з промальовкою деталей тонкою чорною лінією. Композиції червонофігурного стилю базувалися вільно і природно, з часом вони ставали більш закінченими і цілісними. Ваза цього стилю відрізняється гармонією усіх її елементів і особливою витонченістю художнього виконання. При цьому значно розширюється коло тем, як міфологічного, так і жанрового змісту.
Розвиток грецького вазопису завершується так званим розкішним стилем.
У грецькій орнаментиці ми зустрічаємо велику кількість мотивів, частина з яких запозичена у більш давніх культур. До них відносяться геометричні мотиви меандра, спіралі, зигзаг у і хвилі, а також форми рослинного походження: стилізовані квіти лотоса і лілії, різноманітні види розеток і палметок. Проте у грецькій інтерпретації ці форми, як і їх ритмічна організація, стали більш витончениим і виразними.