Запитання для самоконтролю знань
1. В чому полягає специфіка культурологічного знання?
2. Поясність предмет культурології та її основні завдання.
3. В чому полягає інтегративний характер культурології як науки?
4. Поясність роль та місце філософії культури в культурологічних дослідженнях.
5. В чому полягає відмінність предмету дисципліни „історія культури” і „історична культурологія”?
6. Назвіть основні складові дисципліни „Культурознавство”.
7. Розкрийте зміст основних методів культурологічних досліджень.
8. Розкрийте зміст основних категорій культурології (культурна форма, культурна система, артефакт, культурна норма, культурні універсалії).
9. Поясніть поняття „культурологічні концепції” та „парадигма”.
10. Надайте загальну характеристику та вкажіть на особливості еволюціоністських та функціональних концепцій культури.
11. В чому полягає відмінність постструктуралістських та структуралістських підходів щодо дослідження культури.
12. Поясність особливості формування української культурологічної думки.
Література
1. Й. Гейзінга Homo Ludens / Пер. з анг. О. Мокровольського. – К.: Основи, 1994 – 250 с.
2. Гуревич П. С. Культурология: Учебник для вузов / П. С. Гуревич. – М.: Гардарики, 2001. – 280 с.
3. Кармин А. С., Новикова Е. С. Культурология. – СПб: Питер, 2004. – 464 с.
4. Культурология: Учеб. для студ. техн. вузов / Колл. Авт.; Под ред. Н. Г. Багдасарьян. – 3-е изд., испр. и доп. – М.: Высш. шк., 2001. – 511 с.
5. Культурология. ХХ век. Энциклопедия. – Т.1 – СПб: Университетская книга; ООО „Алетейя”, 1998. – 447 с.
6. Культурологія: Навч. посіб / Упорядн. О. І. Погорілий, М. А. Собуцький. – К.: Вид. дім „КМ Академія”, 2003. – 316с.
7. Культурологія: теорія та історія культури. Навч. посіб / За ред І. І. Тюрменко, О. Д. Горбула. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 368 с.
8. Кравець М. С., Семашко О. М., Піча В. М. та ін. Культурологія. Навч. посібник / За заг. ред. В.М. Пічі. – Львів: ”Магнолія плюс”, 2003. – 353 с.
9. Кравченко А. И. Культурология: Учебник. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2003. – 288 с.
10. Макиавелли Николо. Государь. Рассуждения о первой декаде Тита Ливия. О военном искусстве. – М.: Мысль, 1996. – 368 с.
11. Никитич Л. А. Культурология. Теория, философия, история культуры. Учебник для вузов / Л. А. Никитич. – М.: ЮНИТИ – ДАНА, 2005. – 559 с.
12. От философии жизни к философии культуры: Сборник статей / Под. ред. В. П. Визгина. – СПб: Алетейя, 2001. – 295 с.
13. Подольська Є. А., Лихвар В.Д., Іванова К. А. Культурологія: Навч. посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 288 с.
14. Погорілий О. І. Поняття культури і науки про культуру // Соціологія культури: Навч. посібник. Видання 2-ге, стереотипне // О. М. Семашко, В. М. Піча, О. І. Погорілий та ін; За ред. О. М. Семашко, В. М.Піча. – Львів.: „Новий світ – 2000”, 2004. – 334 с.
15. Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб / М. М. Закович, І. А. Зязюн, О. М. Семашко та ін.; За ред. М. М. Заковича. – 20-ге вид. випр. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 2001. – 550 с.
16. Філософський енциклопедичний словник / Є К. Бистрицький, М. О. Булатов, А. Т. Ішмуратов та ін.; Голова редакції В. І. Шинкарук. – К.: Абрис, 2002. – 743 с.
17. Шевнюк О. Л. Культурологія: Навч. посібн. – К.: Знання – Прес, 2004. – 353 с.
Тема 2. СУТНІСТЬ КУЛЬТУРИ ТА ЇЇ ГЕНЕЗИС
Ключові слова: культура, цивілізація, природа, артефакт, матеріальні та ментальні артефакти, символ, культурний елемент, культурний комплекс, інституціональна культура, цінності, норми, звичаї, генезис, актуалізми, антропосоціогенез, архантропи, знаряддя праці, суспільна організація, рефлекс наслідування, мова, неоліт, діалог культур, цивілізація, субкультура, контркультура, аккультурація, культурний конфлікт, культурна політика, конформізм, негативізм, ксенофобія, вестернізація, маргінальна культура, маргінальна особистість, уніфікація культури, партикуляризм, принцип „культурної демократії”, принцип єдності і різноманітності культур, принцип культурного виміру розвитку людства.
2.1 Культура: етимологія слова та історія слововживання.
2.3 Генезис культури
2.4 Функції культури
2.5 Поняття субкультури та контркультури.
2.6 Діалог культур
2.7 Культура та цивілізація: проблеми взаємодії.
2.1 Культура: етимологія слова та історія слововживання.
В повсякденному мовленні “культура” — це передовсім показник освіченості, вихованості, дотримання прийнятих норм поводження.
Власне термін «культура» має латинське походження від colere —обробляти, заселяти, вирощувати, опікуватись чимось; похідне від нього —cultus (вшанування). Звідси «культ» — богів, предків, культ сили, культ кохання тощо. Також і сolonus — колонія, тобто, заселена земля; agri cultura — обробіток землі, вирощування.
Пізніше Марк Тулій Цицерон вживає слово cultura метафорично: на його думку основне завдання філософії — культивувати, випестувати, вирощувати в людині мудрість, робити з неї доброчесного громадянина, навчивши її вшановувати розум; тобто філософія є культом розуму.
Ця метафора закріпилася, стала звичною і з кінця ХVІІІ — упродовж ХІХ сторіччя в європейських мовах слово «культура» вживається як означення удосконалення, прогресивного розвитку чогось.
В тлумачному словнику російської мови В.Даля знаходимо, що культура — це «обработка и уход, возделывание, возделка; образование, умственное и нравственное; говорят даже культивировать вместо обрабатывать, возделывать, образовать» (рос.).
Й дотепер слово «культура» широко вживається як загальна назва вирощуваних (культивованих) в штучних, — створених людиною і підтримуваних нею, ― умовах біологічних об’єктів: рослин, грибів, бактерій, інших мікроорганізмів, окремих тканин, клітин чи органів.
Стосовно людини тривалий час термін «культура» вживався рівнобіжно із терміном «цивілізація» у значенні певного рівня здобутків суспільства — царини законності, громадського порядку, вихованості, манери поведінки представників цієї спільноти, загалом способу життя, який протиставлявся дикому, «варварському».
В німецькій мові, одначе, на зламі ХVІІІ й ХІХ сторіч слово «цивілізація» набуло негативного оціночного відтінку як характеристика штучності, вимушеності манер, «казенної» дисципліни, умовностей, які сковують особистість і нівелюють людину до рівня пересічної, «сірості». Натомість слово культура (яке до того ж змінило форму написання з «Cultur» на «Kultur») опанувало позитивний оціночний полюс зі значенням творчої наснаги людини, її духовних сил, завдяки яким вона постає як самобутня особистість із власною гідністю і неповторними рисами.
Приблизно в той же період, передовсім через інтерес до порівняльних досліджень звичаїв, способу життя різних народів починають говорити й про культури в множині. Таким чином в цьому понятті фіксується своєрідність норм, звичаїв, цінностей, способу життя людських спільнот, а разом із тим і відсутність універсальних критеріїв оцінки ступеня їхнього розвитку.
Зазначимо, що слововживання терміну «культура» залишається багатозначним і його єдиного загальноприйнятого тлумачення наразі не існує.
В українській мові у повсякденному вживанні слово культура, окрім етимологічно первинного (обробляти, вирощувати) побутує ще принаймні у двох значеннях:
(а) культурою називають сферу суспільного життя, закріплену у формі діяльності установ, що виробляють і розповсюджують певний тип благ, до яких головно належить просвітницьке та мистецьке наповнення дозвілля людини. Традиційно до галузі «культури» в такому розумінні належить діяльність митців (літераторів, художників, скульпторів, співаків, композиторів тощо), театральне життя, організація та проведення концертів, мистецьких фестивалів; функціонування бібліотек, музеїв тощо;
(б) слово «культура» широко вживається також і в розумінні певного ступеня досконалості в якійсь галузі, спосіб життя, що відзначається вишуканістю, розумним ладом тощо: фізична культура, культура мовлення, культура спілкування, сексуальна культура, організаційна культура, культурне дозвілля тощо.
В академічну літературу залучення у вжиток терміну «культура» відбувалось неодноразово і з різної нагоди, відтак на сьогодні є чимало його тлумачень у різноманітних контекстах.
Низку визначень терміну «культура» можна увібрати в декілька змістовних груп (підходів), в кожній з яких або робиться наголос на певному колі явищ, які підпадають під означення культури, або ж на генезисі культури та місці данного поняття в контексті певного типу світогляду.
Антропологічний підхід. В цьому контексті культура здебільшого тлумачиться як характеристика суспільного життя людини, яка виявляє себе у способі життя людей, формах їхніх взаємин, в освоєних технологіях, в матеріальних та ментальних здобутках, в якісних відмінностях соціальних інституцій тощо. Конкретно культура постає як сукупність регуляторів поведінки особи, специфічних для представників певної суспільної групи й виражається в прийнятих нормах, звичаях, обрядах, в усталених формах повсякденної поведінки тощо.
Аксіологічний (ціннісний) підхід. Культура тут тлумачиться як абстракт, що вказує на сформовану систему матеріальних та духовних цінностей, накопичених суспільством благ. На відміну від попереднього підходу, відправною точкою якого є специфіка способу життя певної групи, в таких визначеннях відштовхуються від ставлення представників суспільства до тих чи тих речей, явищ, інших людей; в цьому контексті культура — це ступінь досконалості в чомусь, відповідник певній системі цінностей.
Ідеалістичний підхід. Культура тлумачиться як вищий прояв духу в людині, розумного світового начала, яке втілюється в прагненні людини до самовдосконалення. Характерною рисою такого підходу є віра його прибічників у певне, незалежне від бажань кожного окремо індивіда, мірило, згідно з яким можна оцінювати здобутки людини та її поведінку. Це мірило водночас задає людині об’єктивний сенс її життя і універсальну «систему координат», в якій можна розмістити усі вчинки з точки зору їх близькості/віддаленості до ідеалу.