Не важко зрозуміти, що питання творчості викликають жваві дискусії, особливо щодо визнання результатів діяльності, оцінки їх соціальної цінності. Відповіді на зазначені питання залежать від фактору оцінки: а) оцінювати може окрема особистість або суспільство в цілому; б) певна суб’єктивність оцінки; в) запізнення в часі оціночних дій щодо результатів діяльності людини; г) складність механізмів оцінки різних видів творчості відхиляє можливість універсального підходу і простих процедур оцінки.
Природа творчості в теоретичній літературі тлумачиться неоднозначно. Можна виділити три основні підходи до розуміння її сутності:
· творчість – це ознака і родова сутність людини;
· творчість пов’язана з тайною народження оригінальних витворів людського розуму і тому лише обдаровані люди можуть бути творцями;
· творчість розглядається як вища форма креативності, котра притаманна усім рівням ієрархії буття, живій і неживій природі.
Чи можливо поєднати такі підходи? Такі спроби існують. Вони пов’язані з осмисленням перспектив створення загальної теорії творчості на основі міждисциплінарних досліджень та досягнень сінергетики. В міждисциплінарних дослідженнях робиться акцент на вивчення проблеми „екології творчості”, свідомого управління креативними процесами в різних сферах життя людей з метою підтримання певних систем в стані динамічної рівноваги шляхом прогнозування, попередженні або мінімізації ризиків.
Прихильники нових поглядів вважають, що сутність творчості полягає в процесах оновлення, переходу від хаосу до порядку, які обумовлюються дією антиентропійного потенціалу всесвіту. Цілеспрямована діяльність людини, спрямована на зміну умов свого існування, розглядається лише певною стадією глобальних телеологічних процесів, тобто таких, які мають певну мету і підпорядковані їй.
Разом з тим, слід зазначити, що для дослідження творчості як важливого фактору культурної динаміки, необхідно спиратися як на нові, так і на вже розроблені в науці підходи. Згідно ними, творчість розглядається як продуктивна діяльність з вироблення, розробки, реалізації творчих задумів з метою розв’язання соціальних і теоретичних проблем і забезпечення розвитку суспільства. Творча діяльність властива лише суспільно-історичній істоті – людині. Тільки в діяльністному ставленні до світу людина може забезпечити свої потреби і створити умови для подальшого існування та розвитку. Існує безліч конкретних форм діяльності, але всі вони об’єднуються в три основні види ставлення до світу: предметно-практичне, духовно-практичне і духовно-теоретичне.
Універсальні здібності людини пов’язані з багатогранними формами діяльності: чим більше розвинені форми діяльністного ставлення до світу, тим ширше палітра здібностей. Творчість, як діяльність людини, суспільно-історично зумовлена. Соціально-культурні фактори життєдіяльності суспільства створюють необхідні умови для поширення різних видів діяльності та сприяють зростанню здібностей людей, які є основою інноваційної діяльності.
Результатом творчої діяльності може бути як певний матеріальний предмет, так і духовні утворення – уяви, ідеї, образ, концепції тощо. В процесі творчості змінюється і особистість, її ставлення до життя, поведінка, здібності. Культурний, інтелектуальний і моральний розвиток особистості становить не менш важливий результат, ніж певний технічний винахід.
В творчості діалектично поєднується досвід, традиції і інновації. Вирізняють об’єктивну і суб’єктивну оцінку нового. Об’єктивна новина передбачає, що результат є новим і оригінальним для суспільства, тобто таким, якого досягнуто вперше. Суб’єктивна новина має індивідуально психологічний характер: суб’єкт діяльності оцінює результат як інновацію, але в дійсності він лише повторив вже відоме. І хоча психологи зазвичай вважають таку діяльність творчою, для культурології більший інтерес має загальнозначущий результат праці. Творчість як вища форма продуктивної (а не репродуктивної) діяльності вимагає наполегливої праці і таланту та має суттєві наслідки для розвитку культури.
Творчий процес відбувається в діалектичній формі. Він не одноманітний, а полілінійний. В його основі система процесів мислення, які йдуть одночасно. З психологічного боку творчість пов’язана з самореалізацією особи, з чинниками уяви, інтуїції, ейдетичності (ідейно-образного відчуття прихованих закономірностей) та евристичним мисленням[9].
Механізми культурної регуляції творчості складаються у суспільстві історично. Йдеться передусім про формування, навчання, виховання та розвиток людини, та умови, в яких відбувається творчий акт.
Творча особистість використовує в своїй діяльності певні регулятиви, які спрямовують діяльність. Їх можна поділити на дві групи. До першої належать принципи, методи, правила діяльності, які людина отримує з культури своєї епохи. Це – загальновизнані наукові теорії, художні стилі, методологічні засади діяльності. Не менший вплив здійснюють і ментальні комплекси, які обумовлені певним типом культури або субкультури (наприклад, принцип діалектичності процесу розвитку, причинної обумовленості явищ тощо). Певним чином на стратегію творчої діяльності впливають і „зародкові” ідеї, які не дістали статусу загальновизнаних.
Другу групу умов складають індивідуально-особистісні настанови творців, які визначають особистісний стиль діяльності, способи породження і селекції нових ідей. Хоча вони певним чином і обумовлені існуючими в культурі способами дій, але їх формування та застосування залежить виключно від людини. Творчий процес має і свою внутрішню логіку, яка обумовлена змістом творчої задачі, цілями та засобами. В творчості, як слушно зауважив поет і філософ Йоган Гете, вільним є лише перший крок, після якого люди стають рабами наступних своїх дій.
Важливим чинником динаміки культури і поширення творчої діяльності є соціальне управління. Суспільство створює запит на інноваційну діяльність і відповідні умови на її поширення. В давнину позитивне ставлення до творчості як соціальної цінності було радше випадком і спрямовувалось головним чином на вдосконалення знарядь праці, і лише в Стародавній Греції дістали визнання окремі види філософської, художньої та технічної творчості. В середні віки домінувала ідея творіння світу Богом, згідно якої людина була обмежена в творчих проявах. Ставлення до творчої діяльності почалось змінюватися в епоху Відродження. В ХІІІ – XVII століттях в західноєвропейській культурі формується культ геніальної людини, але аж до початку ХХ століття панувала традиція звужувати сферу творчості переважно до філософії та мистецтва.
Шанування творчості знаходиться в залежності від прогресу суспільства і набуває своїх вищих форм в індустріальному та постіндустріальному суспільстві. На цьому етапі розвитку цінними стають не лише результати діяльності, але і сам процес творіння. Формується соціальне замовлення на постійно зростаючу інновацій діяльність.
Водночас, слід брати до уваги і те, що розвиток культури неможливий, якщо суспільство не сприяє діяльності культурних організацій, наукових установ, освітніх закладів, бібліотек, спілок винахідників і раціоналізаторів. Розвиток творчої діяльності стримує недостатнє фінансове забезпечення та не вирішення питання захисту інтелектуальної власності.
· 5. 4. Типи творчої діяльності
Складність структури діяльності і багатоаспектність творчого синтезу зумовили наявність великої множини форм творчості, які виокремлюють за методами, змістом, структурою та суб’єктами творчості.
За предметом творчості розрізняють такі типи творчості, як: ·предметно-практична, · духовна-практична і · духовно-теоретична.
Основопокладаючою по відношенню до інших видів діяльності є предметно-практична творчість. Вона пов’язана з задоволенням основних потреб людини та забезпеченням життєдіяльності суспільства. Предметно-практична діяльність здійснюється на основі пізнання закономірностей об’єктивного світу і знаходить прояв у створенні нових засобів виробництва, предметів споживання, технологій та необхідних умов для стабільного розвитку суспільства.
Формами духовно-практичного освоєння світу є мораль, міфологія, релігія, мистецтво та інше. Творчість постає як синтез різних видів діяльності та реалізація духовних надбань в предметно-практичній сфері. Значне місце у духовно-практичному засвоєнні дійсності займає технічна, науково-технічна, художня та соціальна творчість.
Соціальна творчість, в широкому розумінні цього поняття, пов’язана зі створенням нових суспільних відносин у відповідності з прийнятим ідеалом і існуючими політичними та ідеологічними парадигмами модернізації суспільства (консерватизм, лібералізм, соціалізм тощо). Головна функція соціальної творчості – забезпечення соціальної злагоди та стабільного розвитку суспільства. Незмінною умовою соціальної творчості і засобом її реалізації є здобуття свободи, вільний розвиток особистості.
Соціальна творчість пов’язана з діяльністю великих спільнот, політичних партій, суспільних рухів, громадськості. Для її здійснення потрібен схвалений і підтриманий більшістю соціальний проект (модель майбутнього), готовність суспільства втілювати його в життя, а також певні політичні, економічні та соціокультурні умови для його реалізації. Позитивні та негативні наслідки соціальної творчості визначаються з часом, інколи наступними поколіннями.
У більш вузькому, спеціальному значенні соціальна творчість пов’язана з соціальною культурою, з сукупністю інститутів та організацій, що безпосередньо забезпечують задоволення соціальних запитів людини, здійснюють її соціальний захист. Соціальна творчість в цьому контексті може мати прояв в уточненні цілей, засобів і напрямів соціального прогресу, модернізації соціальної інфраструктури, якісних змінах (в напрямку соціальної спрямованості) економічних і політичних програм, бюджетів, планів, запровадженні нових форм людського спілкування та вирішення соціальних конфліктів загалом. Соціальну творчість можна визначити як новаторське ставлення до життя, що веде до створення форм суспільного життя, адекватних вимогам і потребам сучасності у сфері виробництва, політичного життя, побуті та організації дозвілля.