Національні цінності займають найважливіше місце в житті будь-якого народу й окремої особистості. На відміну від загальнолюдських національні цінності більш конкретні і більш матеріалізовані: духовні і матеріальні досягнення, що роблять українців українцями або французів французами. Одним словом, національні духовні цінності – це все те, з чого складається специфіка культури того чи іншого народу. Питання про національні цінності тісно пов'язані з досить делікатним питанням про націоналізм як соціопсихологічне явище, невід'ємне, хоча воно часом й загрожує небезпеками людству. Націоналізм, подібно до релігії, поєднує людей різних майнових прошарків і політичних уподобань, а іноді навіть етносів і рас. Спочатку він народжується у народу, що формується, як інтуїтивне почуття приналежності до великої родини – Батьківщини, але в ході самоствердження зусиллями духовної еліти піднімається до категорії національної самосвідомості, коли народ, перетворюючись в націю, пізнає своє походження, свою історію, своєрідність у порівнянні з іншими, ближніми і далекими сусідами. Те ж саме відбувається і з окремою людиною, у якій із сентиментальної, прив'язаної до матері дитини формується втілена у світ цільна особистість. Важливо тільки, щоб ця особистість, так само як і окремий народ (колективна особистість), з повагою і терпимістю відносилася в межах людства до інших особистостей; надавала безкорисливу допомогу більш слабкому; ніколи б не вважала себе „кращою за інших”; ніколи не застосовувала насильство. Відступ від цих, власне кажучи, християнських заповідей веде до фашизму, нацизму і сталінізму – винуватцям депортацій і знищення цілих народів.
Утім, світова історія свідчить: маленькі, героїчні народи, які переймаються почуттям національного достоїнства, тобто здорового націоналізму, завжди з успіхом відбивалися від могутніх ворогів, створювали квітучі держави, тоді як великі імперії сходили зі сцени, як тільки втрачали об'єднуюче їхню національну самосвідомість.
Питання до самоперевірки, повторення:
1. Природа та сутність людини. Основні концепції.
2. Людина, індивід, особистість.
3. Екзістанційні модуси буття людини.
4. Духовний вимір буття людини та його складові.
5. Проблеми самореалізації особистості.
6. Співвідношення культурології і культурної антропології.
7. Соціальна сутність особистості, детермінація особистості соціокультурною системою.
8. Норми і цінності в системі мотивації діяльності.
9. Типи соціалізації особистості.
10. Особистість в різних культурах.
11. Статус особистості в східних культурах і класичній європейській культурі.
12.. Поняття і роль культурної еліти.
13. Соціальна і культурна еліта.
14. Психологічна інтерпретація культури в концепції З. Фрейда і К. Юнга.
Література:
а) Основна література:
1. Абрамов В.І. Духовність суспільства: методологія системного вивчення. – К.: КНЕУ, 2004. – 236 с.
2. Бердяев Н.А. О назначении человека. – М.: Республика, 1999. – 383с.
3. Кравець М.С., Семашко О.М., Піча В.М. та ін. Культурологія: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За заг. ред. В.М. Пічі – Львів: „ Магнолія плюс ”, 2003. – 235 с.
4. Кримський С.Б. Запити філософських смислів.: Вид. Парапан, 2003. – 240с.
5. Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Іванова К.А. Культурологія: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 288 с.
6. Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посібник – К.: КНЕУ, 2003 – 367с.
б) Додаткова література:
1. Быстрицкий Е.К. Феномен личности: мировоззрение, культура, бытие. – К.: Наукова думка, 1991. – 200 с.
2. Быстрицкий Е.К., Козловский В.П., Пролеев С.В., Малахов В.А. Бытие человека в культуре – К.: Наукова думка, 1991. – 176 с.
3. Культура. Іеологія. Особистість: методолого-світоглядний аналіз / Губерський Л., Андрущенко В., Михальченко М. – К.: Знання України. – 2002. – 580 с.
4. Ларцев В.С. Социальные и культурные детерминанты формирования личности. – К.: „Принт-Экспресс”, 2002. – 430 с.
5. Людина в сфері гуманітарного пізнання. – К.: Український центр духовної культури, 1998. – 408 с.
Тема 7. Художня культура.
Ключові поняття: художня культура, творчість, художня цінність, мистецтво, види мистецтва, мистецтвознавство, модернізм, постмодернізм,
1. Зміст та поняття “художньої культури.”
2. Мистецтво як феномен культури. Генезис мистецтва, формування його видової структури. Поняття про актуальний вид мистецтва.
3. Тенденції розвитку сучасного мистецтва: модернізм та постмодернізм.
Одним з найважливіших компонентів духовної культури людства виступає художня культура, яка разом з пізнавальною, релігійною, моральною, економічною, політичною культурою покликана формувати внутрішній світ людини, сприяти розвитку людини як творця культурних цінностей. Художня культура також представляє собою певний вид людської діяльності, специфічний спосіб реалізації творчих потенцій людини. Художня культура може бути зрозумілою і сутнісно, і функціонально в контексті всієї духовної культури.
Художня культура – це культура виробництва мистецтва, культура його розповсюдження, пропаганди, культура його сприйняття, розуміння, культура насолоди мистецтвом.
Для буття та соціального функціонування художньої культури характерними є процеси, що притаманні всім типам суспільного виробництва, а саме:
- виробництво художніх цінностей;
- функціонування художніх цінностей.
Ці процеси стосуються і закладів мистецтва, і власне мистецтва.
Жодне соціальне явище не може бути зрозумілим в рамках лише якоїсь однієї групи явищ. Поняття художньої культури виражає принципово нове відношення до мистецтва, акцентує увагу на його соціальному функціонуванні та пов’язаності з системою організацій, котрі керують художнім процесом, розповсюджують та зберігають його продукти, готують художні кадри. Саме тому поняття “художня культура” повинно працювати в рамках розуміння всього соціального контексту, в якому мистецтво функціонує. Художній витвір – продукт не лише художньої діяльності, але і всього процесу соціального функціонування мистецтва в суспільстві. Розглядаючи будь-який твір мистецтва, слід враховувати форми його включення в соціум та в культурне життя.
Сфера художньої культури – це сфера художніх цінностей, що являють собою вищі рукотворні форми естетичних цінностей.[11] Естетичні цінності так чи інакше завжди втягнуті в культуру, хоча можуть зберігати свою природну автономію (краса в природі). В даному випадку утягнутість естетичних цінностей в культуру пояснюється тим, що суспільна практика, діяльність людей ставлять дане природне явище в певне ціннісне відношення до людства.
В системі художньої культури виділяються три її підсистеми, а саме:
· художнє виробництво та його суб’єкти (тобто професійні та самодіяльні художники). Художнє виробництво – це творче продукування художніх цінностей. Для ефективного функціонування суб’єктів художнього виробництва важливу роль відіграють організаційні форми художньої діяльності (творчі союзи та самодіяльні колективи). Сюди відноситься також система художньої освіти (художні вузи та інші учбові заклади, котрі готують професійні кадри для мистецтва), а також різного роду заохочення, стимулювання професійних та самодіяльних творців мистецтва (огляди, конкурси, премії, почесні звання та ін.).
Художнє виробництво – це і продуктивне, й активно-рушійне начало художньої культури, стан якої в першу чергу визначається рівнем розвитку мистецтва. Разом з тим потенціал художньої культури залежить і від відношення людей до мистецтва, і від характеру їх ціннісніх установок по відношенню до художніх витворів. Немалу роль відіграє також фактор, пов’язаний з “часовими можливостями художнього життя, оскільки вплив мистецтва на людей здійснюється в певному часовому проміжку”. [3; 29]
· художнє споживання та його суб’єкти (глядачі, читачі, слухачі). Сфера художнього споживання – це величезний світ художніх потреб, смаків, оцінок, ідеалів, складний світ індивідуально-особистісного сприйняття художніх цінностей, обумовлений різноманітними детермінантами (соціальним положенням, освітою, віком, матеріальними можливостями задоволення художніх потреб і т.д.);
· репродукування, тиражування та розподіл вже зроблених художніх цінностей. Інакше кажучи, це індустрія тиражування художніх витворів. Це художні заклади та засоби популяризації художніх цінностей, це пропаганда художньої культури, естетичне виховання та ін. По суті дана підсистема виконує “посередницькі” функції між художнім виробництвом та художнім споживанням, між суб’єктами художнього виробництва та суб’єктами художнього споживання.
Найважливішим складником існування та функціонування художньої культури у суспільстві є процес творчості.
Американський філософ Е.Фром називає потребу в творчості однією з найважливіших людських потреб. Тварині властиве пасивне пристосування до світу, люди ж намагаються перетворити його. Творчий акт завжди є процесом вивільнення та подолання. В ньому присутнє переживання сили. Саме тому творчість є невід’ємною від свободи. Лише вільний може творити, зазначає філософ.
Особистість не може піднятися над повсякденною прозою життя без внутрішньої готовності до піднесеного, до романтичного пориву. На думку Фрома, ця потреба продиктована наявністю творчих сил в кожному індивіді, серед яких особливе місце посідає уява, емоційність. В акті творчості індивід поєднує себе з світом, розриває рамки пасивності свого існування, входить до царства свободи, лише в якому він тільки і може відчувати себе дійсно людиною.