Мова йде про взаємозв'язок територіальних національних культур.
В загальнолюдських цінностях провідним є бережливе ставлення до чужого життя, тобто до всього живого, як до свого. Берегти життя, сприяти життю, розвивати його цінності, вдосконалювати - це і є добро. Руйнування, шкода життю, пригнічення навіть через незнання, невігластво - це і є зло.
Любов, співчуття, самовідданість, співвідчуття радості з іншим - це основа загальнолюдської етики. Чи осмислене наше життя у відповідності з нашим призначенням. Придивімось до себе, знайдемо себе в собі і знайдемо свою усвідомлену дорогу в житті, реалізуймо себе в творчості.
До цього і кличе та наука, основи якої ми з вами прагнемо освоїти. У Вас попереду життя. Проживіть його за кращими людськими нормами і цінностями.
9.5 Культура грунтів як людський феномен
Як духовна так і матеріальна культура народів світу формувалась різноманітними чинниками. Найважливішими імперативними спонуками їх становлення були відповідні природні умови. На українській етнічній території це були Дніпро, Дністер, Десна, Буг, Рось, десятки тисяч менших річок. Далі інші фактори – ліси, степи, гори Карпатські, помірні кліматичні умови, родючі грунти. Кожен з цих факторів відповідно спонукав до духовного і до матеріального творення, зміни форми природного матеріалу, пристосування його на службу людині.
Стверджують, що першим привернув людську увагу камінь, спочатку, як незвичайна краса і з’явився кам’яний ніж, скрібок, згодом як первинний інструмент, засіб для здійснення перших технологій (ударної, різальної, свердління і т.д., потім молоток, сокира), як засіб захисту і нападу. З їх допомогою змінюється вольова спонука людини, з’являються вторинні інструменти і знаряддя - оброблені палиці, зроблені з каменю сокири і молотки. На грунті своєрідних природних умов створюються і своєрідні соціально-економічні умови нашої Землі – України. Палеолітичні стоянки на Десні (с.Мізинь), на Дніпрі (м.Київ, Межиріччя), Королівська в Закарпатті дають підтвердження того як з Божої волі відбувалась еволюція нашої культури. Від покоління до покоління (а було їх всього то 1200 поколінь) нагромаджувався досвід, удосконалювались здобутки культури як духовної, так і матеріальної. Сьогодні ми можемо вести мову про такі матеріальні здобутки. Назвемо їх видами або категоріями матеріальної культури. До цього нового світу створених людиною речей відносять: інструменти та знаряддя праці, засоби захисту і нападу, одяг, будинки і споруди, зв’язок і його засоби, технології, шляхи сполучення і засоби транспорту (господарські артерії), енергетичні засоби, технології, засоби освоєння космосу, побутове та виробниче устаткування, засоби масової комунікації, форми і засоби торгівлі та обміну досягненнями. Однак є три види матеріальної культури, які у формуванні нашої етнічної та й світової культури були вирішальними. Це культура грунтів, сорти рослин і породи тварин. Оце на сьогодні, напевне і всі штучні матеріальні види культури створені людиною. І створені вони не відразу. Людина довго розвивалась поки з волі Бога і власних спонукальних вимог не зайнялась культурою грунтів (землеробством). Отже культура грунту. Землеробство! Але про все спочатку.
* * *
Саме з тих найдавніших часів сформувалось в українців шанобливе ставлення до землі, як до неньки. Наші пращури завжди схилялись перед таємницею життя, розуміли, що його джерелом є взаємодія трьох сил грунту, вологи і сонця. Поклоніння полю, вшанування землі – ставало необхідністю. Так було і в прадавні язичницькі, і в християнські часи. Архетип поля, лану вимальовується в нашій етнічній свідомості як життєстверджуюча материнська сила, символізуючи життєве начало. (С.Кримський)
Саме земля, процес її обробки, плекання (культивування) заклав перші основи цивілізаційного творення у світовій історії. Однією з перших таких прадавніх цивілізацій була землеробська цивілізація Подніпров’я та Причорномор’я, так звана Трипільська цивілізація.
Взагалі цивілізаційне творення у світі стало можливим лише там, де були необхідні кліматичні умови і плодюча земля, на берегах рік (Тигру і Євфрату, Нілу, Інду, Хуанхе). Материнська ж працивілізація, яка виростила доісторичне населення і Європи і інших регіонів – це наше Подніпров’я, Подесення, Почорномор’я, це наші чорноземи. Ці чорноземи, ця земля, як стверджував В.Глипинський володіють особливою енергетикою, яка впливає на долю етносу, населяючого неї.
Ця земля завжди утримувала на собі при любих збуреннях і міграціях частину корінного населення, яке берегло досвід, традиції, вміння для прийдешніх поколінь.
Ця земля мала і має такі можливості. Їй було під силу становлення і працивілізацій і стане під силу народження майбутньої людської спільності. Адже мають справдитись і прогнози Нострадамуса про майбутнє нашої землі, «де гряде новий стократ привабніший звичай» і прогнози німецького філософа XVIII ст. Йоганна Готфріда Гердера, який порівнював Україну з Елладою і говорив, що вона стане для світової культури новим наріжним каменем як і антична культура.
Варто все ж повністю навести слова Нострадамуса із його знаменитих «Центурій»:
«Гряде новий стократ
Привабніший звичай
Старому, бусурманському на зміну.
Де мова тішить слух,
Там Борисфенів край
Початок здвигам покладе, злама рутину».
Чи не про животворний моральний зразок нашого Майдану тут ідеться?
Що ж це за Земля, яка є не тільки грунтом, а і явищем, і енергією, і втілює в собі набутки культури?
* * *
Земля – поняття широкоосяжне, містке, і не лише біосферне, а й ноосферне. Це головне наше національне багатство, це наш життєвий простір, життєва база українського народу.
Потягом тисячоліть формувались наші чорноземи, де були широкі луки, заплави, трав’яниста рослинність, помірний клімат з теплим літом, 500-600 мм опадів на рік. З заходу на схід вони простягаються майже на 600 км. Нічого подібного у світі немає. Наші чорноземи різні. У лісостеповій і степовій зоні це справді чорноземні грунти. У південних луких степах це бурі, сіробурі та каштанові, у Поліссі – темносірі, світлосірі (підзолисті, дерново-підзолисті). 650 видів різних грунтів має Україна.
Грунти – це жива лабораторія, складні природні утворення, які забезпечують рослини, необхідними життєвими речовинами, містять в собі всі мінерали, воду. Грунт об’єднує органічні і неорганічні сполуки, віруси, бактерії, черви, гриби, багато інших живих елементів, які формувались тисячоліттями.
Найважливішим компонентом грунту є перегній (гумус). Це рештки відмерлих рослин, які під впливом мікроорганізмів перетворюються на глюкозу, амінокислоти, гліцерин, поліфеноли та інші елементи. Мікроби синтезують гумус, вуглекислий газ, воду, інші речовини. Тисячоліттями йшов цей процес ґрунтоутворення, який є важливою частиною біологічного кругообігу речовин і енергії.
Плодоносність грунту залежить від кількості азоту в перегної, перегною в грунті та його потужності.
Грунти – основне джерело вирощення сільськогосподарських культур, фільтр і нейтралізатор стічних і природних вод від людських забруднень.
Українська етнічна територія найбагатша скарбниця грунтів-чорноземів. Наш земельний фонд – це 60 мільйонів 354 тисячі гектарів землі. З них сільськогосподарського призначення – 42 мільйони 985 тисяч гектарів, з яких під ріллею - 32 мільйони 482 тисячі гектарів, сіножатей – 2 млн. 438 тисяч, пасовищ – 5 мільйонів 530 тисяч гектарів. Під впливом обробітку, догляду грунт, наша рідна матінка земля віддячує щедрими врожаями, годує нас. Однак під впливом непродуманої господарської діяльності, природної і людської стихії грунтам наноситься непоправна шкода.
Механічно руйнується їх структура, збіднюється гумус, вони забруднюються отрутохімікатами і мінеральними добривами. В результаті втрачається родючість грунтів, вони починають деградувати.
Однак нинішня агрономічна наука, землеробська культура впроваджують найповніші технології землеробства, обробітку, щоб забезпечити і врожай, і плодоносність грунтів.
А починалося це на наших етнічних землях десь до 7 тисяч років тому. Сьогодні вже ніхто не заперечує, що праісторичне доцівілізаційне і цивілізаційне становлення білої людини, нарощування великих племенних і етнічних спільностей відбувалось саме на берегах наших річок, в степах і полях, в лісах і горах, які світ сьогодні називає українськими.
Наші пращури вперше в світовій культурній практиці на берегах Дніпра, Дністра, Десни, Дону, Дунаю, Буга стали самобутніми творцями землеробської культури, тобто і, взагалі, культури. Так як ми знаємо термін «культура» має багато значень, найперше з них це обробіток, догляд, вирощування, поряд з вшануванням. Лише у 45-му році до н.е. римський філософ і оратор Ціцерон вперше вжив термін «культура» стосовно духовної (розумової) діяльності.
Наша українська земля вперше прийняла в своє лоно зерна дикої пшениці, які вважались Божим даром. Вперше людина доглядала ці зерна і плекала їх. Вперше зібрала, спожила, а частину зберегла для нового посіву. Цей час ввійшов в історію під назвою неолітичної революції. Він дав поштовх до розвитку землеробства (культури грунтів), виникає рільництво, тваринництво, ремесло, розумова праця. З’являються слідом за родом, племенами нові суспільні одиниці, формується первинні осередки суспільства. В найраніші часи свого виникнення землеробство стає у пращурів наших земель, трипільців найрозвинутішою і основною галуззю економіки (господарювання). Поряд з споживчими формами господарювання (збиральництво, мисливство, рибальство, бортництво) формуються виробляючі галузі господарювання – рільництво, кераміка, гончарство, ремесло, ткацтво, прядіння. Наші пращури піклуються про примноження сортів рослин. Уже в найраніші часи були відібрані для вирощування пшениця, жито, овес, просо. Ділянки для обробітку розташовувались поряд з поселеннями. Оброблялись грунти мотиками з рогів оленя або лося. Колоски врожаю збирались в основному вручну, з’являються і серпи ( правда, археологи знаходять їх невелику кількість. Господарювання було екстенсивним за рахунок розширення площ. Грунти виснажувались і трипільці кожні 30-60 років змушені були залишати поселення і освоювати нові ділянки землі. Цим дослідники пояснюють спалення трипільцями своїх поселень і протоміст. Ще в перших століттях нашої ери на наших землях користувались плугами з залізним лемешем та череслом, користувались також ралом та сохою. За влаштуванням плуг нагадував сучасний. Він складався з робочої частини та тяглової (передка). На передній частині було прилаштовано передок.