Культурологія 2 (стр. 73 из 75)

Ясна річ, що подолання зазначених проблем вимагає нових політичних підходів, програм і механізмів їх реалізації. Концепція державної політики в галузі культури на 2005 – 2007 роки формулює основні принципи державної політики в галузі культури, що відповідають світовим і європейським засадам сучасної культурної політики. Серед них: · принцип прозорості і публічності; · принцип демократичності; · принцип де ідеологізованості і толерантності; принцип системності та ефективності; · принцип інноваційності.

Серед пріоритетів культурної політики знаходяться і охорона культурної спадщини, реалізація Закону України „Про охорону культурної спадщини” (2000 р.).

Під охороною культурної спадщини розуміють систему правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку, запобігання руйнуванню або заподіянню школи, забезпечення захисту, збереження, відповідного використання. Консервації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об’єктів культурної спадщини.

Головна мета охорони культурної спадщини полягає в збереженні, використанні об’єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Які ж об’єкти можуть бути віднесені до культурної спадщини? У відповідності до існуючих норм права до об’єктів культурної спадщини належать · визначні місця; · споруди (витвори); · комплекси (ансамблі); · їхні частини; · пов’язані з ним рухомі предмети, · а також території чи водні об’єкти, які мають певні властивості, а саме – мають цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Слід зазначити, що до таких об’єктів належать ті, що успадковані людством від попередніх поколінь і набули статусу культурної спадщини, незалежно від стану їх збереженості. Об’єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Ті об’єкти, які занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, вважаються пам’ятками культурної спадщини. Вони поділяються на дві категорії – пам’ятки національного та пам’ятки місцевого значення.

Класифікація об’єктів культурної спадщини здійснюється за типами і видами (див. мал. 1)

Діяльність з охорони культурної спадщини має бути комплексною, науково-обґрунтованою та ефективною. Комплексність забезпечується поєднанням перспективного і поточного, плануванням зазначеної діяльності, схопленням різноманітних сфер життєдіяльності суспільства та суб’єктів охоронної діяльності, здійсненням її на різних рівнях охоронної діяльності (міжнародному, державному, регіональному і місцевому). Всі заходи, які здійснюються в рамках охорони культурної спадщини повинні бути науково-обґрунтовані і спиратися, як правило, на результати громадської експертизи (див. мал. 2).

Охорона об’єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать:

· центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної

спадщини;

· орган охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

· органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;

· органи охорони культурної спадщини районних державних адміністрацій;

· органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування.

Особливі повноваження у сфері охорони культурної спадщини мають Кабінет Міністрів України та Міністерство культури України. У 2002 році була утворена Державна служба охорони культури, а у 2006 році Постановою Кабінету Міністрів України від 15 березня № 336 утворена Державна служба з питань національної культурної спадщини та визначені її повноваження.

До повноважень Кабінету Міністрів України належать: · здійснення державної політики у сфері охорони культурної спадщини; · здійснення державного контролю; · занесення об’єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України та внесення змін до нього щодо пам’яток національного значення; · подання у відповідні міжнародні інстанції пропозиції про занесення пам’яток до Списку всесвітньої спадщини; · надання дозволу на переміщення (перенесення) пам’ятки національного значення; · затвердження Списку історичних населених місць України та змін, внесених до нього; · оголошення ансамблів і комплексів пам’яток заповідниками чи музеями-заповідниками; затвердження нормативів і методик грошової оцінки пам’ятки.

Органи виконавчої влади приймають в межах своєї компетенції відповідні рішення у формі розпорядження, дозволів, приписів, постанов. Ці рішення є обов’язковими для виконання юридичними і фізичними особами, а рішення центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, прийняті в межах його компетенції, є обов’язковими для виконання органами охорони культурної спадщини.

Для розгляду наукових рекомендацій та пропозицій щодо розроблення основних напрямів розвитку охорони культурної спадщини, обговорення найважливіших програм та проектів центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини та орган охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної республіки Крим створюють з провідних вчених і висококваліфікованих фахівців-практиків науково-методичні ради, а інші органи охорони культурної спадщини створюють відповідні консультативні ради.

Окрім спеціальних органів у справі охорони культурної спадщини приймають активну участь підприємства усіх форм власності, заклади науки, освіти та культури, громадські організації та громадяни. Вони виконують наступні завдання:

· сприяють роботі органів охорони культурної спадщини;

· встановлюють шефство на відповідними об’єктами з метою забезпечення їх збереження;

· сприяють державі у здійсненні заходів з охорони об’єктів культурної спадщини і поширенні знань про них,

· беруть участь у популяризації культурної спадщини серед населення;сприяють її вивченню дітьми та молоддю;

· залучають громадян до охорони культурної спадщини.

Найбільш активно працюють над вирішенням зазначених завдань такі громадські організації як Українське товариство охорони пам’яток історії та культури, Всеукраїнська спілка краєзнавців, Українське історико-просвітницьке товариство „Меморіал”, Українська асоціація захисту історико-культурного середовища, Український фонд культури та інші фонди. З ініціативи об’єднань громадян, органів охорони культурної спадщини, а також інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування створюються незалежні групи спеціалістів, які можуть здійснювати громадську експертизу з питань охорони культурної спадщини.

Законом України „Про охорону культурної спадщини” 2000 року (із змінами, внесеними згідно з Кодексом № 2768-ІІі від 25.10.2004 року, Законами № 2921-ІІІ від 10.01.2002 року та № 2245-IV від 16.12.2004 року) регулюються питання державної реєстрації об’єктів культурної спадщини (занесення об’єктів до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, вилучення пам’ятки з Реєстру), а пам’яток археології – до державної частини Музейного фонду України), встановлюються суб’єкти права власності на пам’ятки, умови щодо здійснення права власності та забезпечення охорони об’єктів культурної спадщини, утримання та використання пам’яток, фінансування охорони культурної спадщини, питання укладання міжнародних договорів та висування Подання про внесення пам’яток культури до Списку всесвітньої спадщини. Особлива увага приділена в Законі відповідальності за порушення законодавства про охорону культурної спадщини. Разом з тим, слід зазначити, що ще не всі питання у цій сфері врегульовані законодавством, існують також певні неузгодження (наприклад, питання охорони археологічних пам’яток), які потребують подальшої копіткої роботи щодо правового врегулювання питань охорони культурної спадщини, адаптації українського законодавства до норм і стандартів Європейського Союзу. Як і раніше, найважливішою умовою збереження та використання пам’яток природи, матеріальної і духовної культури є свідоме і дбайливе ставлення громадян до неоціненної історико-культурної спадщини.

9.7 Місце і роль музейної і архівної справи в збереженні культурної спадщини та розвитку української культури

Важливу роль в збереженні, вивченні та використанні культурної спадщини відіграють музейна та архівна сфера, діяльність державних і недержавних організацій, музеїв, архівних установ, громадян України, які піклуються про національне багатство.

Законодавство України про музеї та музейну справу базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про культуру, відповідного Закону та інших нормативно-правових актів.

Безпосередньо суспільні відносини в галузі музейної справи регулює Закон України „Про музеї і музейну справу” від 29 червня 1995 року № 249/95 – ВР (із змінами, внесеними до нього Законами України № 659 – XIV від 14.05.1999 р., № 2120-ІІІ від 07.12.2000 р., № 2905-ІІІ від 20.12.2001 р., № 380-IV від 26.12.2002 р., № 594-IV від 6.03.2003 р. Та № 1344 – IV від 27.11.2003 р.).