Залежно від площі ріллі і прийнятої структури посіву овочевих культур, можливе освоєння спеціальних овочевих чи картоплеовочевих сівозмін з довгою (6-8) або короткою (4-5 посів) ротаціями. В умовах зрошення сівозміни будуть 7-8 пільні. Можливий також варіант „входження" овочевого поля у загальну польову або кормоовочеву сівозміну.
Крім овочівницьких господарств у зонах Полісся і Лісостепу можливе формування овочево-картоплярських фермерських господарств, у регіонах Степу і Лісостепу овочево-переробною промисловістю спеціалізованих фермерських господарств з вирощуванням специфічного для сировинних зон асортименту овочекультур. Водночас питання технічного оснащення фермерських господарств спеціальною технікою залишається однією із серйозних перешкод в розвитку спеціалізації у виробництві овочів як більш ризикової продукції порівняно з вирощуванням зернових і технічних культур. За умов гарантованого збуту овочівництво буде прибутковою галуззю в спеціалізованих фермерських господарствах.
Продукція більшості культур швидко псується, може зберігатися без втрат товарних якостей від 6 год. до 2-3 діб. Тому невід'ємною частиною овочепродуктового підкомплексу є переробка з її інфраструктурою. В Україні достатня кількість потужностей для виробництва консервів. Проте рівень їх використання в окремі роки становить 6-7% через недостатнє забезпечення сировиною та слабку матеріально-технічну базу.
Низька питома вага основних фондів виробничої інфраструктури, до складу якої входить транспорт, переробка, торгівля, будівництво, свідчить про диспропорції і незбалансованість матеріально-технічної бази між сферою виробництва та сферами по доведенню продукції до споживача.
Скорочення виробництва овочів зумовлене зменшенням обсягів випуску овочевих консервів. В останнє десятиріччя зменшився їх випуск більш як у 10 разів порівняно з 1990 роком. Лише в 2000 році відмічено зростання виробництва овочевих консервів в 1,3 рази проти 1998-го.
Водночас потребує уваги питання підвищення конкурентноздатності виробленої консервної продукції. За своїми споживчими властивостями вітчизняна продукція не поступається, а часто перевищує кращі зарубіжні зразки, бо створюється на натуральній основі, без синтетичних консервантів, ароматизаторів та барвників. Проте зовнішнє оформлення може бути кращим -склотара, кришки, етикетки поступаються зарубіжним аналогам. Оптимальний варіант - реконструкція переробних заводів із освоєнням певних видів продукції, сучасної тари, упаковки. Один із основних напрямів поліпшення роботи підприємств - впровадження прогресивних технологічних режимів і методів роботи енергетичного обладнання. Бажаним є створення спільних підприємств на базі реконструкції консервних заводів і виробництво плодоовочевих консервів на основі новітніх технологій.
Щодо асортименту консервів більше уваги слід приділяти продукції, яка користується підвищеним попитом у населення: то томатному соку, пасті, соусам, кетчупам, ікрі овочевій, зеленому горошку. До речі, виробництво таких консервів стало предметом міжобласних та міждержавних угод.
Україна - регіон із високими показниками забрудненості довкілля, тому особливу увагу слід приділяти випуску продукції з радіопротекторними властивостями. Передусім йдеться про продукцію для дитячого харчування, яка все ще не відповідає сучасним вимогам за асортиментом і обсягом. Мінімальна річна потреба в них 300 туб, а чищено минулого року лише 29,6 туб.
Рівномірне надходження овочевої продукції споживачам протягом року можливе лише за умов добре налагодженої системи її тривалого зберігання у свіжому вигляді. У високорозвинених зарубіжних країнах питанню збереження високої якості овочів і процес зберігання доставки споживачу приділяють багато уваги. В Україні господарства практично не мають матеріально-технічної бази для коротко- та довготривалого зберігання овочів. Сховища, як правило, побудовані за застарілими проектами з низьким рівнем механізації навантажувально-розвантажувальних робіт.
На зберігання слід закладати високоякісні овочі, які відповідають вимогам стандарту. Проте нині майже всі господарства вирощують овочі за технологіями, якими не передбачене їхнє зберігання, В інституті овочівництва і баштанництва ІААН розробило технології вирощування овочів, придатних для тривалого зберігання на промисловій основі.
Це сприяє рівномірнішому використанню трудових ресурсів протягом року, оскільки основна частина робіт у сховищах припадає на осінньо-зимовий період, коли зайнятість у сільськогосподарському виробництві мінімальні, а також зменшенню транспортних витрат і зниженню пікових навантажень на автотранспорт восени. Вирішення питання зберігання овочів потребує комплексного підходу, поєднання в єдиний технологічний процес усіх етапів від поля до споживача.
Про ефективність виробництва овочів у різних категоріях господарств свідчать дані таблиці 1.2.2., з яких видно, що найбільш багато чисельній групі підприємств - господарських товариствах овочівництво рентабельне, а у інших формуваннях - збиткове. Проте і в приватних формуваннях майже 60% господарств, що замаються вирощуванням овочів, а також у 48% сільськогосподарських виробничих кооперативів та 56% інших підприємств овочівництво є прибутковою галуззю господарювання.
В інституті овочівництва і баштанництва ІААН здійснили енергетичну оцінку технологічних процесів, щоб виявити найбільш енергоємні заходи та
елементи. На виробництво основних видів овочів у структурі витрат сукупної енергії на паливо та мастильні матеріали припадає 40-60%, витрати праці - 10-20%, добрива - 8-10%, на інші витрати - 20-30%.
Енергетична оцінка технологій вирощування окремих овочевих культур становить для капусти пізньої 95 тис, МД ж/га, томата - 250-260 тис. МД ж/га, огірка- 120-130 тис. МД ж/га, цибулі - 115-125 тис. МД ж/га.
Овочівництво досі залишається однією з найбільш трудомістких галузей сільського господарства. Затрати праці 1ц продукції становлять 6-12 люд.-год. (див. табл. 1.2.2.). Значною мірою цей показник залежить від застосовуваних технологій вирощування, особливостей культури, рівня механізації, а також потребу одно- чи багаторазовому збиранні.
Таблиця 1.2.2.
Ефективність виробництва овочів у різних категоріях господарств, 2001 рік за даними Держкомстату України [23, с. 34]
Показники | Категорії господарств | |||
| господарські товариства | приватні підприємства, включаючи фермерські | сільськогосподарські виробничі кооперативи | інші підприємства | |
| Кількість господарств, од. | 2170 | 813 | 744 | 77 |
| Прямі затрати праці на 1ц овочів, люд.-год. | 8,9 | 9,9 | 11,2 | 6,6 |
| Собівартість виробництва 1ц овочів, грн. | 30,63 | 31,77 | 35,54 | 38,76 |
| Собівартість 1ц реалізованих овочів, грн. | 32,91 | 39,91 | 39,86 | 39,12 |
| Ціна реалізації 1ц овочів, грн. | 33,95 | 33,75 | 32,03 | 37,72 |
| Прибуток (+), збиток (-) від реалізації 1ц овочів, грн. | +1,04 | -6,6 | -7,83 | -1,4 |
| Рівень рентабельності, % | 3,2 | -0,15 | -19,6 | -3,6 |
| Кількість господарств, які одержали прибутки | 1234 | 485 | 357 | 43 |
| У відсотках від загальної кількості | 56,8 | 59,6 | 48,0 | 55,8 |
У структурі посівів овочевих рослин у відкритому грунті в окремих категоріях господарств суспільного сектору України на томат припадає 33,6%, капусту 17,4%, цибулю на ріпку - 14,2%, інші овочі - 13,7%. У приватному секторі перевагу віддають так званим іншим овочам, яких тут 20,3%, крім того, томати - 17,4%, капусти - 14,4%, огірка - 13,2%, цибулі на ріпку - 12,6%. Моркву і буряк столовий у суспільному секторі та приватному вирощують на 6-8% площі. Виробництво часнику зосереджено на присадибних ділянках, і вони залишатимуться ближчим часом основними його постачальниками. Розвиток овочівництва у приватному секторі надалі йтиме у напрям переважного вирощування овочів із групи інших культур на невеликих площах, проте в ширшому асортименті. Виробництво овочів у суспільному секторі за нинішніх економічних умов зведеться до вирощування потрібної кількості найбільш технологічних овочевих культур на продаж заготівельно-збутовим організаціям на колгоспному ринку та забезпечення сировиною промисловості. В розміщенні овочевих культур можна прослідкувати зональну спеціалізацію. На півдні України в суспільному секторі переважно вирощують: томат, цибулю на ріпку, зелений горошок, перець, баклажани, тобто овочі, які є основною сировиною для первинної переробки в господарствах і на консервних комбінатах (заводах), більшість яких розташована саме в південних областях. Крім того, південна зона й надалі залишиться основним виробником томата, цибулі, перцю, баклажанів для завезення в західні та північні області України. У фермерських господарствах .в цілому по Україні перевагу надають томату і капусті. В Степу фермери більше вирощують томат, перець, баклажани, у Лісостепу - томат, капусту, на Поліссі - капусту, моркву, столовий буряк, тобто ті культури, які за певних кліматичних умов краще розкривають свої біологічні можливості.