Леонардо да Вінчі Leonardo da Vinci 1452 1519 (стр. 2 из 3)

Післяцьогомалюнка, щопоказує, наскількиточниміпроникливоїбувпоглядЛеонардо, настаєповнаплутанина. Щодо деяких його ранніх робіт серед дослідників досягнуте повна згода, але з приводу інших спори, мабуть, не затихнуть ніколи. Серед праць про Леонардо класичної вважається книга Кеннета Кларка, що була хоронителя Британської Королівської колекції за назвою "Леонардо ДА Вінчі: погляд на його становлення як художника". В аргументації, що стосується ідентифікації його добутків, найкраще випливати за Кларком.

Перша мальовнича полотнина раннього періоду - це "Благовіщення" тепер знаходиться в Галереї Уффици у Флоренції. Воно може бути датоване дуже точно завдяки аналою, на який небагато злякана Діва Марія поклала праву руку: він дуже нагадує гробницю Медичи, що знаходиться в церкві Сап Лоренцо у Флоренції. Гробниця була виготовлена в майстерні Верроккио близько 1472 року і, імовірно, використовувалася Леонардо як модель. Це полотнина не можна вважати великим твором мистецтва, і вуж тим більше не поліпшили його пізніші виправлення: невідомий співавтор навіщо-те значно збільшив крила архангела, що прилетів із Благою звісткою. В оригіналі ці крила срисовывались із пташиних і виглядали добірно і відповідно до, після виправлення вони стали здаватися гротескними. Проте в картині виразно виявилися головні пристрасті Леонардо: зупинений момент напруженого людського спілкування; безліч предметів обстановки, переданих не як чи зразки символи, але як істотна життєва енергетична маса; простір - чисте і реалістичне, хоча і трохи дивує.

Портрет Джиневры ДЕ Бенчи, можливо, був написаний у 1473 - 1474 роках. Існував звичай - точно так само, як і сьогодні - робити портрети молодих дам перед весіллям, що у Джиневры відбулася в січні 1474 року. Картина ушкоджена, частина полотнини знизу обрізана. тут були зображені руки дами в положенні, мабуть, що нагадує те, що тридцять років спустя з'явилося на портреті Моны Лизы. Можливо, Джиневра була по натурі холодна, чи ж життєві обставини змушували її одружитися без любові; у всякому разі, важко уникнути почуття, що Леонардо вона не подобалася - чи ж йому не подобалися усі жінки. Картина пронизана меланхоличным настроєм , написана в темних, сутінкових тонах. Блідість обличчя Джиневры різко контрастує з темною масою листя в неї за спиною (там зображений яловець, що по-італійському називається "джиневра" Заднє тло картини занурений у густий туман, створений за допомогою мазків олією, накладених один на інший, котрі зм'якшують контури предметів і роблять неясними їхньої форми. Цей ефект називається сфумато(дослівно: "занурений у туман, затуманений"); хоча він був винайдений не Леонардо, все-таки в цій техніці він став найбільшим з майстрів яких тільки знав світ. Ніжний, обволікаючий туман створює атмосферу, подібну до сну, і в ній внутрішня природа предметів і людей виявляється глибше, ніж у різкому світлі дня.

Після портрета Джиневры Леонардо вступає в період життя, наповнений темою Мадонни з дитиною. Приблизно з 1476 по 1480 рік (двадцяти чотирьох - двадцяти восьми років) він створює серію етюдів на цю тему. Деякі з них перетворилися в картини, інші залишилися в начерках. Що стосується картин, те "Мадонна з квіткою" (Мюнхенський музей), "Мадонна Литта" і "Мадонна Бенуа" (обидві в Петербурзі) перебувають у настільки жалюгідному стані, що тільки деталі можуть бути з вірогідністю визначені як Леонардовы. Там, де час і кисть іншого художника пощадили ці полотнини, глядач може повною мірою насолодитися пейзажем, чудово написаними куточками природи, красою рук, локонів, драпірувань, що навряд чи могли бути створені ким-небудь іншим.

Попередні начерки, що Леонардо завжди тримав перед собою, коли писав своїх Мадонн, - деякі так і не перетворилися в картини, - представляють для дослідника набагато більший інтерес На одному такому начерку, що нині знаходиться у Виндзорском замку в Англії, зображена Мадонна з дитиною разом з маленьким святим Іоанном - сама рання композиція подібного роду, створена рукою Леонардо. У Біблії немає зведень про те, що святий Іоанн і Ісус Христос зустрічалися в дитинстві, - це усього лише середньовічна версія яка мала глибокий сенс для художників Флоренції, небесним заступником якої вважався Іоанн Хреститель. Хоча Іоанн на малюнку Леонардо виглядає зовсім природно і не робить враження простого доповнення до композиції, такий великий авторитет у дослідженні мистецтва Відродження, як Бернард Бернсон, указував на те, що додавання фігури святого приводить до точної урівноваженості композиції, що здобуває в такий спосіб вид піраміди. Пізніше Леонардо значно розвив саме пірамідальні композиції, що стали свого роду знаком майстрів Високого Відродження взагалі і Рафаеля особливо .

Серед інших начерків варто назвати етюди до "Мадонни з дитиною і кішкою" і "Мадонні з дитиною і тарілкою фруктів". Вони, як і усе, що вийшло з рук Леонардо в цей період, - повні дивній грації і безпосередності. Точність і спостережливість у них надприродні; не раз говорилося і доводилося за допомогою аналізу його малюнків, де зображена струмлива чи вода птах, що б'є крилами,, що Леонардо зауважував такі деталі, що стало можливим виявити тільки після винаходу уповільненої зйомки. Посилення й ослаблення ліній знімають необхідність ретельного моделювання. Коли Леонардо накладає тінь, він робить це за допомогою твердого рівнобіжного штрихування, що йде зверху вниз ліворуч праворуч -природний напрямок руху для художника-лівші. (Розглядаючи малюнки Відродження, приписувані Леонардо, експерти насамперед звертають увагу на тінь: якщо штрихування йде не ліворуч праворуч, у них відразу виникають серйозні сумніви в авторстві Леонардо. ) У цей період він дуже рідко робив закінчений малюнок. Один з деяких відомих прикладів такого роду - "Античний воїн", що відноситься приблизно до 1475 року і знаходиться в Британському музеї.

Воля лінії і легкість пера Леонардо породжують питання: чому цієї легкості немає в його мальовничих полотнинах, що зображують Мадонн, що (навіть якщо абстрагуватися від пізніших великовагових домальовувань і виправлень) усе рівно здаються важкими? Сер Кеннет Кларк який саме і поставив це питання, постарався дати на нього відповідь У мистецтві Кватроченто існувало дві не зв'язані один з одним традиції. Одна, представлена фра Филиппо і Боттичелли, вважала красивої примхливу і витончену лінію; інша, до якої належав учитель Леонардо Верроккио, наполягала на науковому підході до зображуваного. По похилостях Леонардо належав до першого традицій однак інтелект і виучка схиляли його до другого. Велика частина його роботи проходила в боротьбі між свіжістю і безпосередністю сприйняття і вимогами розуму. Він відкладав убік витончені начерки і думав, як увести їх у тверді рамки глибоко продуманих систем. "Він напевно був дуже плідним художником, - говорить Кларк, - але на той час, як він починав малювати, у нього як би зникав апетит до обраного предмета, і картини залишалися або незакінченими, або, як це случилося з "Мадонною Бенуа", начебто утрачали свою внутрішню силу - позбавлялися цих спонтанних переливів, цього переходу одного руху в інше - того, що складало найглибше джерело всього задуму".

Коли Леонардо малював без усякої мети, тобто просто чи розважався водив по папері пером, думаючи про щось іншому, те він найчастіше покривал папір профілями. Це стало його звичкою. Він зробив десятки начерків, більш-менш схожих: суворий, майже лютий старий і красивий, трохи жіночний юнак. Психологічне значення цих начерків довго і скрупульозно обговорювалося дослідниками; відповідно до однієї інтерпретації, вони втілювали дуалізм природи самого Леонардо. Але якщо не виходити за рамки мистецтва, то можна сказати, що вони символізують зіткнення грації й уяви із суворою дисципліною наукового підходу до предмета.

Прагнення Леонардо примирити протиборчі сили в самому собі проступає в незліченних етюдах і незакінчених промальовуваннях першої великої роботи "Поклоніння волхвів". Ця картина призначалася для вівтаря монастиря Сан Донато а Скопето, ченці якого були клієнтами батька Леонардо. Ченці скоріше усього шкодували про своє замовлення, оскільки Леонардо так і не закінчив картину, однак, якби вони мали хоч як представлення про живопис, вони повинні були б зрозуміти, що Леонардо залишив їм те, що вище всіляких оцінок. Картина ця - приклад найвищою мірою драматичного, високоорганізованого живопису Кватроченто, перед якою наступні покоління художників застигають у німому подиві.

У мистецтві Відродження вже існувала безліч "Поклонінь ", у яких фігурували як волхви, так і пастухи. Їхня мальовнича характеристика звичайно залишалася оповідальної. Але Леонардо вирішив піти від розповідності заради зображення побожних почуттів, що викликає в християнина неймовірна подія - поява на землі Сина Божия. Він вирішив інтерпретувати історію, відповідно до якої на картині повинні бути зображені або пастухи, або волхви, або ті й інші разом; він включив у сюжет усе людство. Один мистецтвознавець нарахував на картині шістдесят шість фігур, серед яких молоді люди і старі, поети і воїни, що вірують і сумніваються. Один з перших начерків до "Поклоніння" зберігається в Лувре. На ньому можна побачити безліч фігур, згрупованих навколо Мадонни, і архітектурні накопичення заднього тла. Це спробний начерк, повний полу оформлених думок, що не знайшли розвитку в подальшій роботі. Інший начерк зроблений пером. Тут Леонардо цілком додержується принципів Брунеллески: прямі лінії створюють у центрі домінуючу крапку, так що виникає бажання прикласти до неї палець. Однак дійсне зачарування малюнка зв'язане зовсім не з точністю лінійної перспективи, а з фігурами людей і тварин. Вони, якщо удатися до слів якими часто користаються сучасні художники і музиканти , - бурхливі, шалені, дикі. На тлі руїн - коня, керовані оголеними вершниками, здиблені, що упираються, що брикаються. перекручені фігури карабкаются нагору по ступінях, а нагорі, у балкона, люди і тварини сплелися у фантастичному клубку. Ліворуч коштує людина з якимсь предметом у руках, можливо, із сокирою, якою він начебто хоче розтрощити колону; біля нього верблюд у перший і єдиний раз зображений Леонардо. (Ця тварина повинна було символізувати деякий компроміс із традицією: можливо, Леонардо в такий спосіб прагнув створити атмосферу Близького Схід. Де він міг побачити живого верблюда - питання для міркування. Медичи улаштували у Флоренції маленький зоопарк, у якому міг бути верблюд. Важливо відзначити, що на мальовничій полотнині верблюда вже немає. )