Найважливішим винаходом китайців був папір. Його виготовляли з ганчірок, кори дерев та бамбука. Спочатку бамбук (ганчірку чи кору дерева) вимочували у воді, щоб розм'якшити. Потім його подрібнювали і кип'ятили в казані, отримуючи таким чином паперову масу. В цю масу робітник занурював тонку сітку, на якій збирались у плівку волокна паперової маси. Сітку віджимали під пресом і сушили. Висушений аркуш паперу відокремлювали від сітки. У Китаї вперше навчилися виготовляти тонкі шовкові тканини. У давнину китайські лікарі рекомендували своїм хворим цілющий підбадьорюючий засіб – чай. Пізніше його почали вживати як напій.
Китайці винайшли порох. Вони використовували його для влаштування феєрверків на святах.
У 134 році нашої ери вчений Чжан Хен винайшов перший у світі сейсмограф – прилад для визначення коливань ґрунту (землетрусів). Він був зроблений з латуні у вигляді бочонка з 8 драконами на його поверхні. Дракони вказували на всі сторони світу, а довкола сиділи жаби з розкритими ротами. У пащі драконів було по кульці. Під час коливання
ґрунту з пащі одного з драконів викочувалась кулька і падала в рот у жабі. Так визначався напрям центру землетрусу.
Найвидатнішим китайським істориком був Сама Цянь, який жив наприкінці II - на початку І століття до нашої ери. Його праця називається "Ші Цзі" ("Історичні записки"). Будучи державним чиновником, Сима Цянь об'їхав майже всю країну і зібрав багато писемних джерел. Він записував розповіді учасників і свідків недавніх історичних подій, а також усні оповіді про далеке минуле. У своїх "Історичних записках" Сима Цянь виклав історію Китаю від найдавніших часів до кінця II століття до нашої ери.
2 Китайська писемність
Писемність в Китаї виникла ще в сиву давнину в третьому тисячолітті до нашої ери. Археологи знайшли багато старовинних предметів з написами: це посуд, кістки для ворожіння, панцири черепах. В період правління
династії Цінь було запроваджено єдине для всієї країни письмо. Воно дійшло до наших днів майже без змін. Знаками в китайському письмі є ієрогліфи. Кожен ієрогліф означав окреме слово. У давньокитайському письмі використовувалось близько 10 тисяч ієрогліфів. Розділових знаків не існувало. Тому навчання грамоти вимагало багато часу й зусиль. Спочатку китайці писали на панцирах черепах, кістках тварин та на бронзовому посуді.
У І тисячолітті до нашої ери китайці писали пензликом на дощечках з бамбука. Пензлик вмочали в лак, виготовлений із соку дерева. За допомогою шкіряного чи шовкового шнурка бамбукові дощечки з'єднували в особливу книгу. Подібна книга могла займати цілий віз, а то й більше.
Згодом китайці почали використовувати для письма шовкові стрічки. На них було зручно писати, але шовк на той час був дуже дорогим матеріалом.
Наприкінці І тисячоліття до нашої ери почали писати на папері. Папір був значно дешевшим за шовк та зручнішим, аніж бамбукові дощечки. Ієрогліфи писали стовпчиками згори донизу.
3 Конфуцій та його вчення
Народився Конфуцій в 551 році до нашої ери. Родина, до якого він належав, колись була знатною та багатою, але потім збідніла і вже не займало колишнього становища. Не дивлячись на скромний достаток, маленький Кун (Конфуцій) старанно вчився. Коли юнак підріс, його призначили наглядачем комор і державних земель. Свої обов'язки він виконував сумлінно. Крім того, він збирав перекази про давнину. Уже в 30 років Конфуцій створив першу в Китаї приватну школу. Слава про його розум та добре виховання поширилася по країні. Він
став поважним вчителем. З усіх країн приходили юнаки, щоб слухати його настанови і стати його учнями.
Конфуцій вчив, що кожен громадянин повинен неухильно виконувати "ритуал і церемоніал", дотримуватися давніх народних традицій, встановлених норм поведінки. Лише за цієї умови можна досягти в країні процвітання та злагоди. Передусім, як вчив мудрець, потрібно шанобливо ставитися до батьків та старших за віком. Адже міцна сім`я – це запорука сильної держави.
Конфуцій вчив, що володар повинен бути володарем, чиновник – чиновником, батько – батьком, син – сином.
"Платіть добром за добро, а за зло віддячуйте по справедливості", – повчав Конфуцій.
Конфуцій подорожував країною, намагався переконати правителів справедливо керувати народом. Володарі зустрічали його з почестями, проте не завжди виконували його поради.
Учні Конфуція викладали його вчення у вигляді їхніх бесід з учителем. Пізніше вони були зібрані в 13 книг.
Помер Конфуцій в 73-річному віці. Його вчення поширювалось в усьому Китаї.
4 Даосизм
Великого поширення у Стародавньому Китаї набуло вчення даосизму. Саме слово "даосизм" походить від слова "дао", що значить "шлях", або "основа світу". Виникнення цього вчення пов'язане з ім'ям давнього мудреця – Лао Цзи, який жив у VI-V столітті до нашої ери. В перекладі його ім’я означає старий філософ. Легенда розповідає, що він народився з сивим волоссям і тому був названий "Лао" – "старий". За значенням і популярністю Лао Цзи вважають другим після Конфуція мудрецем Китаю. Його вчення викладено у відомій книзі "Дао-де-цзін", що означає "Книга про шлях і добрі справи”. Послідовники даосизму були проти нерівності в суспільстві та засуджували війни. "Хороше військо – засіб, який породжує нещастя, його ненавидять всі... Прославляти себе перемогою – це значить радіти з убивства людей. Ті, хто радіє з убивства людей, не можуть завоювати співчуття в країні... Коли убивають багатьох людей, то від цього слід гірко плакати. Перемогу Треба відзначати похоронною процесією", – зазначав Лао Цзи. Він виступав проти багатства та розкоші знаті, поборів влади, які доводили народ до злиднів. Великий мудрець засуджував жорстоких правителів і свавілля чиновників.