Високим художнім рівнем відзначаються видання стрятинської та крилоської друкарень, видавничою діяльністю яких керував один з найвидатніших діячів української культури ХУІІ ст. Памво Беринда. Він був ученим-лексикографом, поетом, друкарем і гравером. Художня цінність орнаментального оздоблення та ілюстрацій стрятинських і крилоських видань настільки велика, що їх, як і графіку федоровських першодруків, широко наслідували всі українські друкарні. А в друкарні Києво-Печерської лаври, що почала свою видавничу діяльність на основі стрятинської друкарні, гравюри останньої друкувалися протягом цілих століть.
Для творчості київських граверів першої половини ХУП ст. характерно те, що вони не обмежуються лише релігійними сюжетами, Навіть біблійні ілюстрації вони насичують світськими сценами, взятими з місцевого народного побуту.
У середині XVII ст. в друкарні Києво-Печерської лаври працював обдарований художник і гравер Прокопій. Визначними його творами є гравюри до «Патерика Печорського» та «Апокаліпсиса».
Значними осередками розвитку книжкової гравюри першої половини КУП ст. були друкарні львівського Ставропігійського братства та видавця Михайла Сльозки.
Розгорнувши видавничу діяльність на основі придбаної друкарні Івана Федорова, львівське братство широко використовувало й федоровські орнаментальні гравюри. У першій половиш XVII ст. у Львові працював здібний гравер, що підписував свої твори ініціалами «В.О.2.». Цей художник був майстром сюжетно-орнаментальних заставок та невеличких текстових ілюстрацій. Успішно виконував також декоративні рамки до титульних аркушів.
Крім книжкової гравюри, в друкарнях продукувалася станкова гравюра естамп. Вона виконувалась на дерев'яних дошках, друкувалася на окремих аркушах паперу і у вигляді популярних картинок розповсюджувалася серед народу. Це були гравюри на сюжети різних біблійних притч, портрети популярних у на воді святих, краєвиди історичних місць та монастирів тощо.
В другій половиш XVII—XVIII ст. настає небувалий розквіт українського граверства. Це був час національно-визвольної боротьби українського народу проти польсько-шляхетського поневолення, утвердження національної самосвідомості. Все це давало велике натхнення українським митцям.
Пожвавлення релігійно-полемічної та культурно-освітньої діяльності сприяло розширенню книговидавничої справи. Крім Києва і Львова, працюють друкарні в Чернігові, Новгороді-Сіверському, Почаєві.
Графічне оздоблення стародруків стає дедалі багатшим і розкішнішим. Особлива увага художників приділяється титульному аркушеві, композиція якого збагачується сюжетно-орнаментальними елементами та фронтиспісом, що друкувався на звороті титула. Текст книги щедро ілюструється сторінковими або невеликими текстовими гравюрами і декорується сюжетно-| орнаментальними заставками з гарною шрифтовою вяззю, ініціалами,
кінцівками та іншими декоративними елементами. Орнаментика книжкових прикрас завжди вигадливо компонується з елементами ренесансного та барочного мистецтва, яке було співзвучне добі національного піднесення й стало органічною часткою української культури.
Одночасно з книжковою гравюрою у цей період значно розвинувся естамп. В естампах зображувались реалістичні портрети сучасників, історичні події. Набули популярності складні композиції панегіричного характеру з портретами і текстовою посвятою видатній особі. Цей вид естампа найпоширеніший був у Київській академії. Відбитки на великих аркушах паперу розклеювалися на стінах братського Богоявленського собору перед початком академічних виступів, а також вручалися почесним гостям. На Україні й раніше зустрічалися рідкісні гравюри західноєвропейських майстрів із зображенням українських міст, фортець та окремі портрети історичних діячів, переважно представників запорозького козацтва. Серед них відомий портрет Богдана Хмельницького, гравірований голландським художником Вільгельмом Гондіусом, якому відводиться почесне місце в історії української графіки.
Наприкінці XVII —на початку ХУШ ст. у київській і чернігівській друкарнях працював у техніці гравюри на міді й офорті чималий колектив обдарованих художників, які своєю творчістю підняли українську різцеву гравюру на вищий щабель. Серед них, зокрема, були такі майстри різця, як Олександре! Леонтій Тарасовичі," які пройшли вишкіл у західноєвропейських майстрів, були добре обізнані з кращими досягненнями світової гравюри. Твори Тарасовичів, як і Інокентія Щирського, який працював одночасно з ними, виконані на рівні кращих світових взірців. До приїзду в Київ О. Тарасевич навчався в Аугсбурзі, жив деякий час у білоруському містечку Глуську та Вільно, де виконував ілюстрації до різних видань, що друкувалися у Кракові, Вільно, Замості. Працював також над портретними гравюрами, серед яких відомі портрет польського короля Яна Собеського, хорунжого
Казимира Клоцького та митрополита Кипріяна Жоховського.
У першій половиш ХУШ ст. графіка видань друкарні Києво-Печерської лаври була збагачена високохудожніми гравюрами на міді Аверкія Козачківського.
Цей художник працював у стилі бароко, хоч у деяких його творах помітні передумови класицизму. Гравюри Козачківського мають складну композицію, вони сповнені експресії та динаміки рухів. Рисунок у нього сміливий, штрих упевнений, володіння світлотінню у виявленні форм упевнене.
Творчість Шевченка мала величезний вплив на подальший розвиток українського і російського графічного мистецтва. Про значення його як великого народного поета і художника для російського і українського мистецтва влучно і зворушливо сказав російський художник Лев Жемчужников:
«Вийшовши з простого народу, він не відвернувся від убозтва й голоти, навпаки — він і нас повернув обличчям до народу, примусив полюбити його і співчувати його вболіванням. Він ішов попереду, вказуючи і чистоту слова, і чистоту думки, і чистоту життя» («Основа», 1861, 5 березня).
І справді, творча дружба Шевченка з багатьма російськими художниками, зокрема такими, як В. Штернберг, І. Соколов, М. Микешин, Лев Жемчужников, К. Трутовський, О. Бей-деман, Л. Лагоріо, О. Агін та ін., збуджувала велику зацікавленість батьківщиною поета. Вони почали
відвідувати Україну, подорожувати по ній з творчими намірами. З творами, виконаними в Україні, вони успішно виступали на академічних виставках. А такі Шевченкові друзі, як В. Штернберг, І. Соколов, Лев Жемчужников та К. Трутовський, так полюбили Україну, що всю свою творчість присвятили їй і увійшли в історію мистецтва як українські митці.
Значний внесок у книжкову графіку на початку XX століття зробили також М. Пимоненко, Г. Дядченко, С. Ткаченко, Б. Смирнов, С. Костенко, П. Мартинович, 0. Судомора та ін.
У Галичині живописець Ю. Панькевич ілюстрував твори В. Гнатюка, С. Руданського, Я. Щоголіва, І. Франка. А. Манастирський та О. Курилас багато працювали над оздобленням та ілюструванням дитячих журналів, букварів та читанок. Я. Пстрак продовжував виступати з карикатурами в журналах «Зоря» та «Зеркало», а також працював над ілюстраціями до творів М. Гоголя та І. Франка. О. Кульчицька виконала офортні ілюстрації до творів -В. Стефаника та І. Франка.
Художник і архітектор В. Кричевський знайшов своєрідне графічне вирішення книжкової обкладинки, яке відразу зайняло чільне місце в українській графіці початку століття. Вміле застосування народного орнаменту, майстерна і вишукана композиція шрифтового заголовка обкладинки книги — характерні риси його графіки.
Високої майстерності в оформленні й ілюструванні книги досяг Г. Нарбут. Відчуваючи архітектоніку книги як цілий організм, уміло поєднуючи рисунок з текстом, він створив неповторні взірці книжкового оформлення. Дбаючи про відродження друкарського мистецтва, художник згуртував навколо себе групу молодих графіків, яким передавав своє мистецтво. Поєднання елементів народного мистецтва з рисами новітніх художніх шукань, рисунки шрифтів на базі модернізації кирилиці й шрифтів українського бароко дістали широке застосування у нарбутівському книжковому оформленні і наслідувались його учнями.