Із класу органічних кислот картопля містить лимонну, яблучну, щавлеву, піровиноградну, фумарову, гліоксалеву та інші кислоти, які зумовлюють кислу реакцію картопляного соку та його буферність. Нагромадженню органічних кислот сприяє удобрення нітратним азотом. Використання аміачної селітри знижує вміст у бульбах лимонної кислоти.
В картоплі міститься в середньому 0,15–0,16% жиру і до 0,4% ліпідів (до сирої речовини). Під час зберігання їх кількість, особливо в ранніх сортах, дещо зростає, при кулінарній обробці зменшується в 1,5–2 рази, хоч якісний склад практично не міняється.
Для картоплі характерний глюкозид (глюкоалкалоїд) соланін, який іноді надає бульбам гіркого смаку. Його вміст значно зростає під дією сонячного світла (озеленення картоплі).
Серед інших важливих сполук, наявних у бульбах, слід виділити нуклеїнові кислоти – ДНК і РНК, які забезпечують біосинтез білка і передачу спадкової інформації, лігнін – супутник целюлози (надає жорсткості і міцності стінкам клітин та шкірці бульб) і хлорогенову кислоту, яка виконує захисну функцію.
Вміст мінеральних елементів у бульбах залежить від сорту та умов вирощування і становить приблизно 0,5–1,9% до сирої речовини і 2,1–7,5% до вмісту сухих речовин. Сюди входить калій – 60-70%, фосфор – 7-10%, магній і кальцій – 6% і в незначних кількостях залізо, сірка, натрій, хлор, бор, марганець, йод, цинк, бром, кремній, алюміній, молібден, миш'як, кобальт, нікель, літій [9, с. 13].
Порівняно з іншими культурами картопля вимагає для нормального росту і розвитку значно більше поживних речовин, при цьому випис їх відбувається переважно з незначного за об'ємом поверхневого шару ґрунту, де зосереджена основна маса (до 60%) коренів.
Інтенсивність засвоєння азоту найвища в період посиленого розвитку бадилля, згодом вона знижується, а з початком відмирання бадилля практично припиняється. Фосфорнокислі сполуки поглинаються в меншій кількості, ніж азотні. Поглинання фосфору прямо пропорційне поглинанню води. Найбільше калію рослина засвоює в період інтенсивного росту бадилля і бульб, при його нестачі рослини погано використовують аміачний азот.
Потреба картоплі у воді визначається її хімічним складом, величиною надземної маси та врожаю бульб. Протягом вегетаційного періоду картопля витрачає (на суглинкових ґрунтах) понад 100 ц води на центнер бульб. Перезволоження, як і нестача води, негативно впливає на ріст і розвиток рослин: знижується вміст крохмалю та сухої речовини, збільшується ураження рослин грибними та бактеріальними захворюваннями.
Для нормального росту і розвитку картоплі рослини споживають за добу близько 1 мг кисню на 1 г сухої речовини. Найбільше потребують його в період інтенсивного приросту врожаю. Тільки пухкий, в міру вологий ґрунт може забезпечити потребу картоплі в повітрі. Кількість повітря в ґрунті визначається його шпаруватістю, яка становить 60–65% на добре оброблених, структурних землях, і вологістю – чим більше перезволожена ділянка [9, с. 14].
Картопля – світлолюбна рослина. При поганому освітленні погіршується галуження куща і цвітіння зменшується кількість бульб, знижується врожайність. Велике значення має правильний вибір густоти садіння та рівномірність розміщення рослин на площі. Найбільш рівномірного освітлення можна досягти, розміщуючи рядки на південь.
Картопля – рослина прохолодного літа, яка дуже чутлива до температури повітря і ґрунту. Для повного розвитку картоплі сума температур вище 100 протягом вегетаційного періоду повинна становити 1000-14000 для ранніх і середньоранніх сортів і 1400-16000 – для пізніх.
Під сортом картоплі розуміють нащадків особини чи клону, які розмножуються вегетативно і здатні на великих площах відтворювати свої властивості, зберігаючи протягом репродукцій характерні для них морфологічні ознаки. При селекційній роботі беруться до уваги всі ознаки, обов'язкові для всіх сортів: висока врожайність, округла або округло-овальна форма бульб, поверхневі або дрібні вічка (для кормових сортів допускаються середньо глибокі і глибокі), стійкість до раку, відносна стійкість до фітофторозу, бактеріальних гнилей, парші та вірусних хвороб, стабільна хороша якість під час зберігання, придатність для індустріального вирощування. Крім цього, селекція може проводитися і за додатковими ознаками (підвищений вміст білка і крохмалю, стійкість до засухи тощо).
Користуються різними методами статевої гібридизації: внутрівидовою – в межах одного виду і міжвидовою – схрещуванням двох, трьох і більше видів, гібридів. На сьогодні у селекції картоплі застосовують такі способи одержання вихідного матеріалу, як поліплоїдія, гаплоїдія, експериментальний мутагенез та інцухт з наступним схрещуванням. У вирішенні складних проблем селекції поряд з ними методами одержання вихідного матеріалу для створення нових сортів перспективне застосування клітинної селекції, гібридизації соматичних клітин [17, с. 265].
В останні роки розробляються методи генної інженерії з метою введення у високопродуктивні генотипи окремих цінних генів, що підвищують стійкість до хвороб та інші цінні властивості й ознаки. В західних районах України селекційна робота по картоплі почала інтенсивно розвиватися лише після Великої Вітчизняної війни – спочатку у Львівському сільськогосподарському інституті, а пізніше в Науково-дослідному інституті землеробства і тваринництва західних районів України.
У гірських районах Карпат були виявлені ендемічні форми картоплі, стійкі проти фітофторозу, і вивчені їх генетичні особливості. Шляхом самозапилення ендемічної форми картоплі виведено унікальний високопродуктивний, з 24%-ним вмістом крохмалю в бульбах, фітофторостійкий сорт картоплі Карпатська, який широко використовується в селекції як «донор» комплексу господарськоцінних ознак. Сорт Карпатська і виведені з його участю сорти Мавка та Полонина внесені в список сортів з високою комбінаційною здатністю, екологічною пластичністю.
У практичному картоплярстві всі існуючі сорти класифікуються за строками дозрівання, або тривалістю вегетаційного періоду, і господарським призначенням.
За строком дозрівання виділяють сорти:
· ранні – дозрівають за 50-60 днів, виключно столові для літнього використання;
· середньоранні – за 60-80 днів, виключно столові для літнього й осінньо-зимового використання;
· середньостиглі – за 80-100 днів, переважно столові;
· середньопізні – за 100-120 днів, різного призначення;
· пізні – понад 120 днів, переважно універсальні й технічні.
За господарським призначенням розрізняють сорти:
· столові – мають хороший смак, нетемніючий м’якуш, хорошу форму бульб з дрібними вічками;
· технічні – відзначаються підвищеним вмістом крохмалю (20-25%) і високим урожаєм з одиниці площі, використовуються для заводської переробки;
· столово-технічні – характеризуються підвищенім вмістом крохмалю, хорошим смаком, нетемніючим м’якушем, використовуються для харчування та переробці;
· кормові – містять підвищену кількість білка і сухих речовин, високоврожайні, йдуть на корм худобі;
· універсальні – високоврожайні, з хорошим смаком, нетемніючим м'якушем, високим вмістом крохмалю і білка, використовуються для їжі, переробки, на корм тваринам;
· столово-заводські – для виготовлення напівфабрикатів (чіпсів, крекерів тощо) – мають підвищений вміст сухих речовин, нетемніючий м'якуш, низький вміст редукуючих цукрів і короткий період ресинтезу крохмалю [17, с. 267].
Верховина – сорт ранньостиглий столово-технічний. одержаний схрещуванням Карпатської і Приєкульської ранньої. Квітки білі; бульби овальні, білі, вічка дрібні. М'якуш білий, при варінні не темніє. Вміст крохмалю підвищений, смакові якості хороші, зберігається добре. Стійкий до раку, відносно стійкий до фітофторозу.
Половецька – середньопізній столовий сорт. Виведений схрещуванням сортів Амарин і Сафір. Квітки середні. Забарвлення віночка червоно-фіолетове з білими кінчиками. Цвіте рясно, утворює багато ягід. Бульби округлі, жовті, вічка середньоглибокі, шкірка сітчаста. М'якуш жовтий, на зрізі не темніє. Смак хороший. Сорт врожайний, з підвищеним вмістом крохмалю. Зберігається добре. Стійкий до звичайної і міжгірської рас раку. Середньо уражується фітофторозом.
Воротинська рання – ранньостиглий столовий сорт. Виведений на Калузькій державній сільськогосподарській дослідній станції шляхом схрещування сортів Приєкульська рання і Фаленська. Квітки білі. Бульби округло-овальні, білі, вічка неглибокі; шкірка гладенька. М'якуш білий, на зрізі не темніє. Врожайність підвищена, вміст крохмалю середній. Смакові якості задовільні. Зберігається добре. Стійкий до раку, відносно стійкий до парші звичайної, але уражується фітофторозом [9, с. 20].
Гатчинська – середньостиглий столовий сорт. Одержаний в Північно-західному НДІ сільського господарства схрещуванням гібрида 382-42 з Приєкульською ранньою. Квітки червоно-фіолетові. Бульби білі, округлі, вічка поверхневі, шкірка сітчаста. М’якуш білий, на зрізі не темніє. Сорт врожайний, із середнім вмістом крохмалю. Столові якості добрі й середні. Зберігається добре. Стійкий до раку, чорної ніжки. Макроспоріозом і паршею уражується слабо, фітофторозом – сильно.