Особлива роль моральності в розвитку індивіда полягає в тому, що вона проймає всі види його діяльності та стосунків, включена в усі елементи внутрішнього світу людини. За своєю суттю й призначенням у суспільному житті моральність має практичний характер і тлумачиться як історично мінлива форма суспільного зв'язку між людьми.
Включеність моральності в усі галузі людських взаємин надає їй універсального характеру. Це виражається як у моральній регуляції взаємин людей у суспільстві, так і в соціально-критичній ролі моралі, реалізуючи яку особистість прагне в своїх діях, учинках, оцінках утвердити прогресивні типи стосунків. Сьогодні такі прогресивні типи стосунків, моральне вдосконалення особистості пов'язуються з гуманістичним розвитком суспільства, утвердженням демократії в усіх сферах суспільних відносин, можливістю вільного творчого розвитку кожного індивіда.
Такий підхід до моральності дає змогу вбачати в ній специфічний спосіб освоєння світу людиною. Моральний досвід людства є тут одним із найважливіших підрозділів суспільної культури — моральною культурою. Поряд з іншими видами духовної культури (політичної, правової, естетичної, художньої) моральна культура сприяє формуванню й реалізації соціальних якостей особистості. Важливо підкреслити, що основоположним моментом моральної культури є наявний рівень морального розвитку суспільства та особистості, система моральних цінностей людини.
Таким чином, моральна культура включає в себе, по-перше, найхарактерніші для певної конкретно-історичної епохи моральні цінності; по-друге, ставлення до цих цінностей, реалізоване в моральній здатності й готовності суспільства та особистості бути відповідними назрілим потребам прогресивного розвитку. Отже, до моральної культури особистості належать пізнання та засвоєння моральних цінностей суспільства, готовність і здатність особистості не тільки до творчої реалізації усталених моральних цінностей, а й до створення нових.
Слід звернути увагу на неправомірність розуміння моральної культури особистості тільки як міри оволодіння панівними моральними цінностями. Адже вони можуть слугувати критерієм розвиненості даного суспільства не самі по собі, а лише при зіставленні зі справжніми суспільними інтересами. Тому критерієм розвитку моральної культури особистості слід вважати якісну характеристику усталених моральних цінностей.
Таке розуміння моральної культури дає змогу з'ясувати основні характеристики моральної культури спілкування. Тут треба враховувати як об'єктивні умови життя людей (єдність інтересів, життєвих позицій, заснованих на соціальній рівності), так і суб'єктивну спроможність (яка формується завдяки всім чинникам впливу на особистість — від сім'ї до трудових колективів, усього досвіду людства, що набувається в процесі виховання та самовиховання) проникати у внутрішній світ іншої людини.
Загальні принципи, характерні для будь-якої форми взаємин людей у процесі спілкування, котрі й характеризують моральну культуру спілкування, можна сформулювати таким чином. Передусім слід виокремити принцип гуманізації суспільних відносин, пов'язаний з утвердженням у реальному житті соціальної справедливості, наданням особистості можливостей, необхідних для вираження та здійснення широких матеріальних і духовних інтересів, потреб, здібностей, моральних якостей. Це тим важливіше, що в сучасному цивілізованому суспільстві зростає роль морально-емоційної контактності, взаєморозуміння та взає-мопідтримки, взаємодопомоги та співчуття.
Необхідно звернути увагу й на те, що гуманізація суспільних відносин активізує прагнення людини до суспільного та особистісного самовираження й самоствердження, а значить спонукає до свідомої участі у вирішенні корінних питань суспільного життя, пробуджує особисту ініціативу, моральну заінтересованість, співпричетність. Водночас спілкування людей звільняється від формального характеру, фальші, лицемірства, демагогії. Отже, гуманізм — це основа моральної культури спілкування.
Незамінним, а тому й дуже важливим принципом, характерним для спілкування людей, є творчість у процесі спілкування (тобто свідоме й постійне співвіднесення своїх інтересів, потреб, переваг з інтересами інших людей, моральне самовдосконалення, культивування позитивних моральних якостей і зживання негативних), творення свого «я». Обидва вказані принципи характеризують рівень моральної культури спілкування, що проявляється в різних формах взаємин.
Спинімося на двох сторонах спілкування — «особовому» та «безособовому» (функціональному). Якщо «безособове» спілкування регулюється найчастіше етикетом, стандартизуючи поведінку людей у типових ситуаціях, то «особове» спілкування сповна являє собою практичну форму існування самої моральності, розкриває весь набір моральних спонук: від потреби стверджувати людське в людині, творити добро, давати щастя іншому до споживацького, речового ставлення до іншого.
Етикет як сукупність загальноприйнятих, упорядкованих норм поводження покликаний регулювати безособові відносини між людьми, втілювати на ділі зовнішню культуру спілкування. Але так само, як і моральність, етикетні приписи, реалізовані в поводженні, манерах, емоційних реакціях, несуть інформацію про наявність таких загальних принципів взаємин людей, як гуманність і творчість. Найбільшою мірою це характерне для демократичного етикету, який відображує вимоги, однакові до всіх членів суспільства, незалежно від їхнього соціального становища. Йдеться про ввічливість і тактовність, доброзичливість.
На відміну від етикетної регуляції «безособового» спілкування, міжособистісне, або «особове», не може обійтися тільки зовнішньою, формальною регуляцією. Як уже зазначалося, повноцінним спілкування може бути тільки на основі високої моральної культури, розвиненого інтелекту, спеціальних знань у галузі психології спілкування та морального ставлення. Оскільки відносини в процесі спілкування рідко бувають статичними, вони настійно вимагають активної творчості, взаємної довіри, поваги, любові й навіть самовідданості.
В найповнішому й розвиненому виді спілкування здійснюється в товариськості, дружбі, любові.
Товариськість передбачає наявність спільної діяльності, єдності мети й на цій основі відповідної емоційної забарвленості стосунків — вибірковості, симпатії, прагнення до взаємодопомоги, солідарності й підтримки.
На відміну від товариськості дружба — глибше й інтимніше спілкування, котре, за визначенням радянського психолога И. С. Кона, передбачає не тільки взаємодопомогу, а й внутрішню близькість, відвертість, довіру, любов. І чим глибші ці почуття, тим міцніша дружба. Для моральної культури спілкування в дружбі характерні прагнення до взаємності, душевної спорідненості, вірності й постійності. Споживацьке ставлення руйнує дружбу так само, як і відсутність делікатності, тактовності у взаєминах. Величезна моральна цінність дружби полягає в тому, що вона більше, ніж інші форми взаємин, втілює вироблені культурою уявлення про те, якими мають бути людські стосунки.
Особливою сферою людського спілкування, складною і водночас багатою людськими пристрастями, емоційною напругою та змістом морального ставлення, є любов.
Та хоч би яку сферу людського спілкування ми розглядали, видається цілком очевидним той факт, що світ людського спілкування настільки багатий, наскільки багатий і різноманітний світ людини, світ суспільних відносин, а отже, й світ моральних можливостей, пов'язаних із реалізацією справжньої міри гуманності, людяності у спілкуванні між людьми.
1. Курс лекція з етики. – М., 2000.
2. Етика і естетика. Підручник. – М., 1999.