Для додання сітковим знаряддям лову міцності, певної форми й необхідних розмірів сіткове полотно прикріплюють до шнурів, мотузок або канатів, які в цьому випадку називають підборами (верхніми, нижніми або бічними). Щоб розвантажити сіткове полотно, мотузково-канатні елементи іноді пускають по сітковому полотну (прикріплюють до нього або пропускають через його вічка). Такі мотузково-канатні елементи називають пожилинами.
Для додання знаряддю лову у воді робочої форми й робочих розмірів, розміщення його на потрібній глибині у водоймі верхню підбору знарядь лову звичайно оснащують плавом, а нижню вантажем. Таке ж призначення мають розпірні засоби – тралові дошки, піднімальні щитки, гнучкі або м'які розпірні засоби з парусини або синтетичних матеріалів, металеві або дерев'яні бруси – шкапи й т.п.
Для з'єднання мотузково-канатних елементів знарядь лову між собою, крім різних вузлів, бензелей, полубензелей і т.д., використовують сполучні елементи – скоби, гаки, вертлюги, ланки ланцюгів і т.п.
Для стягування (затягування) сіткових частин знарядь лову застосовують стяжні пристрої, які складаються з кілець із пропущеним через них шнуром, мотузкою або канатом (гайтяном, стяжним тросом). Стяжні пристрої застосовують для затягування й розпускання кінцевих частин мішків знарядь лову при виливанні улову. Стяжний пристрій є основним елементом кошелькових неводів.
Основною частиною гачкових знарядь лову є рибальський гачок. Крім того, гачкові знаряддя лову містять мотузково-канатні елементи (для прикріплення гачків і об'єднання їх у довгу рибальську снасть), плав, вантаж, сполучні елементи й т.д.
Рибонасосні установки складаються в основному з рибальських шлангів, відцентрового насоса або компресора (в ерлифтах) для створення в шлангах повітряно-водяних сумішей, пристроїв для відділення риби від води (водовідділювачей).
Фізичні засоби інтенсифікації лову як частини знаряддя лову складаються із двох основних елементів – джерел енергії (електричного або звукового генератора, насоса, компресора й т.д.) і джерел поля (джерел світла, електродів, гідрофонів і т.д.). Крім того, вони можуть містити в собі струмопровідні елементи (кабелі), сполучні арматури, перемикачі, підсилювачі, пускорегулюючі апаратури й т.д.
Частиною деяких знарядь лову є такі елементи керуючого пристрою системи керування процесом лову, як вимірювальні пристрої, підсилювальні пристрої [7, 8, 9].
1.1.1 Закидний невід
Принцип лову неводами полягає в відцижуванні риби від води обметаної ділянки водойми за допомогою суцільної стіни сіткового полотна, що не допускає обвічковуваня До закидних неводів відносяться берегові тягові, райга, пасмові, обкидні, кошелькові, воротниці та пасмові підлідні. На водосховищах частіше інших застосовують невода берегові тягові. Ці знаряддя лову на більшості водоймищ застосовуються по відкритій воді, рідко в підлідних умовах. Для запобігання плутанини в термінології та розуміння конструктивних розходжень неводи, волокуші, бредні по систематиці А.І. Трещева відносяться до класу що відціджують, групи притоняємих знарядь [4, 10].
Невід являє собою сіткове знаряддя лову й складається із двох крил, приводів і матні (однієї або декількох). Невід тягнуть за урізи-канати.
Волокуша – це невід без матні. Бредень бродник, бредешок, бродец, волок, – короткі волокуші довжиною 5-20 м тягнуть убрід за шкапи без урізів. Назва знарядь лову неводного типу не залежить від розмірів.
Характерною ознакою закідних берегових неводів озерного типу є їхня симетричність. Невід цього типу має матню в середній частині його довжини, тому праве й ліве крило по довжині й висоті завжди однакові. Обидва урізи неводів також роблять рівної довжини.
1.1.2 Ставні сітки
Провідне місце у видобутку риби на водоймищах належить ставним сітками. Обсяг улову ставних сіток істотно залежить від їх конструкції, що досить різноманітна. Широко застосовують ромові, ромборамові, сторожкові (з пожилинами), з підв'язкою й без підв'язки полотна по висоті, трьохстінні (ріжові), одностінні (плахові), а також комбіновані сітки.
Рамові й ромборамові сітки ефективно застосовувати для лову крупнорозмірних риб, таких як сом, сазан, щука, білизна, судак, лящ, язь і ін. Сітки з кроком вічка менше за 50 мм будувати рамовими не доцільно. Основною перевагою рамових сіток є можливість вилову риб, які по своїх розмірах не можуть надійно обвічковуватися в полотні сітки. За нашим даними, вловистість рамових сіток вище одностінних в 2,0-3,5 рази. Цей показник зростає зі збільшенням розміру вічка [11].
Сітки з пожилинами найбільш доцільно застосовувати при кроці вічка 40-70 мм, рівномірному підв'язуванні полотна до сіток у двох-трьох місцях по висоті. Сітки з пожилинами простіше будувати, а по вливистості вони незначно менше рамових сіток при лові риб більших розмірів [12, 13].
Трьохстінні сітки відрізняються доброю вловистостю риб різного розміру. Такі сітки незамінні при організації спеціалізованого лову лина й золотого карася, однак застосування трьохстінних сіток на багатьох водоймах заборонено правилами регулювання рибальства у зв'язку з великим приловом маломірних риб видів, що охороняються. До недоліків трьохстінних сіток треба віднести високу трудомісткість виплутування улову із сітних мішків, а також нерівномірність вловистості сітки по висоті полотна. Слабина середнього полотна трьохстіної сітки осідає по підборі, тому більша частина улову виявляється в нижній частині сітки, а середня й верхня частини полотна ловлять рибу гірше. Найчастіше трьохстінні сітки застосовують на ділянках водойми, що заросли травою, а також при ботальному лові.
Одностінні сітка застосовують при кроці вічка 40 мм і менше. Це найбільш прості по конструкції знаряддя винятково ефективні при лові плітки, тарані й чехоні [14].
1.1.3 Ятір
На водосховищах найпоширеніші три типи пасток: малі ятері, ятері середніх розмірів (курляндки, заколи) і ставні неводи.
Ятері малих розмірів мають бочку-камеру циліндричної форми, розтягнуту на п'ятьох дерев'яних обручах. У бочку вставляють дві конусоподібних усинка (лійки, горло). Перший усинок має вхідний отвір круглої або квадратної форми, другий – щелевидний або круглий [18, 19].
Усинки не повинні бути дуже тупими, щоб не ускладнювати вхід риби в камеру, або надмірно подовженими, щоб не затемнювався вхід, тому що це відлякує рибу. Залежно від глибини в місцях лову діаметр обруча приймають рівним від 0,4 до 1,0 м, рідше 1,5 м. Всі обручі в одному ятері частіше виготовляють однакового розміру. У ятерях перший обруч роблять круглої (для лову в трав'янистих місцях, при наявності пнів і балок) або дугоподібної форми (для лову на ділянках із чистим і рівним дном) [15, 16, 17].
Висота крила ятера дорівнює діаметру бочки. Як правило, ятері будують із капронової делі із кроком вічка в бочці 30-36, у крилах – 40 мм. Для полегшення нормального розкриття напрямного крила по висоті в трьох-чотирьох місцях його розпирають тонкими дерев'яними ціпками. Без цих розпірок нижня підбора крила не буде торкатися дна й риба піде. Кожний ятір установлюють на двох колах. В одному порядку розташовують по 2-5 ятері. Середній час, витрачений на первинне встановлення 10 ятерів, становить від 1,5 до 2 годин. Повне навантаження на човен, у якій перебувають два рибалки, становить 70 ятерів.
На підйом, виливання риби й перестановку цих ятерів витрачається 6,0-7,5 годин [20, 21].
1.1.4 Ставний невід
Ставні неводи, незважаючи на велику ефективність, дуже трудомісткі при установці або знятті (вимагають великої кількості дроту й жердин). Їх установлюють на твердій основі, у штормову погоду вони часто зриваються хвилею й рвуться разом з рамою. Тому варто застосовувати штормостійкі неводи, раму яких утримують на поплавцях і якорях. На встановлення основи й підвішування самого невода витрачають три-чотири дня. Набагато полегшується й прискорюється установка основи невода, якщо гундері (палі) забивати в ґрунт за допомогою струменя води, що б'є з металевого патрубка.
Забивання малих розтяжних колів (чипчиків) здійснюють за допомогою спеціальної шестовой набійки. Для глибини 5-6 м довжину казана 14 м, ширину – 7 м, открилків – 20-25 м, а центрального крила – 150-300 м. Верх пастки відкритий, тому її стінки піднімають над рівнем води на 0,4-0,6 м. У казані роблять один-два щілинних або воронкоподібних входу [22, 23].
Уловистість пасток всіх розмірів і конструкцій залежить від правильності їхньої установки, набивання й від відповідності діаметра першого обруча, або ширини першого входу, прозорості води в районі лову. Спостереженнями встановлено, що за інших рівних умов, якщо діаметр першого обруча, або ширина першого входу, менше прозорості води, риба погано або зовсім не ловиться. Тому дрібні пастки зовсім не ловлять рибу в прозорій воді. В умовах підвищеної прозорості води необхідно застосовувати великі пастки, у яких можна зробити вхід досить широким і його стінкою не будуть відлякувати рибу.
Пастки всіх конструкцій доцільно виготовляти з полотна дзеркального розкрою, у результаті істотно полегшується кройка, посадка, оснащення, остропка й робота з ними. Підвищити уловистість пасток можна шляхом відтягнення заднього горла пучком монониток, виготовлення перших усинков з капронової жилки, що особливо важливо при використанні пасток у водоймах з підвищеною прозорістю води [24]. Для установки пасток на водоймищах необхідно розчищати ділянки дна так, щоб нижня підбора центрального крила, открилків і бочка щільно прилягали до дна. У трав'янистих місцях варто робити прокоси, а в затоплених чагарниках – просіки. Ці заходи краще виконувати взимку, коли рівень води найменший і дно не покрите льодом [26].
1.2 Організація та регулювання промислового рибальства на внутрішніх водоймах України