Смекни!
smekni.com

Доказ у публічному виступі (стр. 1 из 4)

РЕФЕРАТ

На тему:

Доказ у публічному виступі

ПЛАН.

1. Поняття й структура доказу

2. Правила і помилки висунення тези, аргументації і демонстрації

3. Закони логічного мислення

4. Спростування

1. Поняття й структура доказу

Головним в ораторському мистецтві є майстерність пере­конання. Дані сучасної психології свідчать проте, що пере­важна більшість людей оцінює свої можливості перекону­вати інших надто оптимістично. Насправді немає нічого важчого, ніж змусити людину змінити свою точку зору.

Чому така велика різниця між оцінкою людьми ре­зультатів процесу переконання і даними психологічної науки?

Перед тим як відповісти на це запитання, слід зауважи­ти, що існує відмінність між такими поняттями, як думка, погляд і переконання. У чому ж вона полягає?

Думка — короткочасна, принаймні, її порівняно легко змінити. Так, спостерігаючи деякі явища природи, напри­клад, світлий ореол навколо місяця, можна зробити ви­сновок, що йтиме дощ. Але, повідомляючи по радіо про­гноз погоди, диктор говорить, що очікується сонячна погода. І людина змінює свою думку.

Поглядам властивий усталеніший характер. Звичайно вони віддзеркалюють позицію групи осіб або соціальної верстви, навіть усього суспільства, до яких належить той чи інший індивід. Отже, погляди мають значно глибші корені, ніж думки, і змінювати їх важче, тим паче, що вони пов'язані між собою й утворюють деяку сукупність, систе­му поглядів — світогляд. Певна річ, людина має і свої осо­бисті погляди, наприклад, на подружнє життя, на жінок (або чоловіків), на молоде (або старе) покоління, на полі­тичні події, на расові проблеми, на інші питання, включа­ючи погляди на життя взагалі. Оскільки особистість по­стійно сприймає інформацію, то й погляди її змінюються. Багато що залежить від того, які це погляди — головні чи другорядні.

Припустимо, у людини склалося певне уявлення про французів на основі прочитаних книжок та розповідей. Потім ця людина подорожує до Франції, перебуває там деякий час і переконується, що французи зовсім інші, не такі, якими вони зображені у книжках. Ґрунтуючись на новій інформації, людина цілковито змінює свій погляд на них. Ця зміна погляду відбувається плавно, бо йдеться про питання другорядне, не принципове.

А тепер уявімо таке. Чоловік, який кохає свою дружину і вважає сімейне щастя головним у житті, раптом дізна­ється, що дружина зраджує його і хоче розірвати шлюб. Або ж дванадцятирічна дівчинка, яка палко любить свого батька, одного разу дізнається, що він покинув її матір і пристав до іншої жінки. Для дівчинки батьки, злагода і спокій у сім'ї — основні, принципові питання, погляди на які змінюються під впливом згаданих вище подій. Часто ці зміни супроводжуються великими психічними кризами. Чоловік, який кохав свою дружину, поважав її, над усе шанував сімейне життя, повністю змінює свій погляд на жінок і подружнє життя. Важко йому буде після цього по­вернутися до попередніх поглядів. Майже неможливо змі­нити погляди, що зумовлюються деякими природженими рисами, наприклад, авторитарністю характеру. Уявіть собі зарозумілого, деспотичного чоловіка, який вважає, що дружина повинна в усьому коритися йому. Змінити авто­ритарні риси характеру мало кому щастить.

Дана тема розпочинається таким вступом для того, щоб читач усвідомив: переконати людину не так легко, як іноді здається. Дуже багато тут залежить від того, якої зміни бажа­но досягти: зміни думки чи погляду, і якщо погляду, то чи стосується той погляд питань другорядних або істотних.

Треба завжди пам'ятати, що чим більше той чи інший погляд узгоджується з характером людини, тим важче його змінити. А щоб переконати людину, конче потрібна логіч­на послідовність розвитку думки. Складаючи промову, слід дбати про логічний зв’язок усіх фактів, думок і положень, про поєднання цих фактів, думок, положень навколо про­відної ідеї.

Логічна операція обґрунтування істинності якого-небудь положення (судження) за допомогою інших істинних су­джень називається доказом. Щоб володіти вмінням логіч­ного доведення, треба знати структуру доказу і вимоги до нього. У кожному доведенні є три складові частини:

—теза — положення, правильність якого треба обґрунтувати;

—основи доведення (аргументи) — судження, за допо­могою яких доводиться теза. Істинність основ вже встановлена, і тому їх наводять як достатні підстави для доведення істинності тези;

— форма доведення (демонстрація) — способи логічного зв'язку між тезою й аргументами.

2. Правила і помилки висунення тези, аргументації і демонстрації

У процесі доведення оратор керується правилами, які являють собою конкретизацію закону тотожності.

Щоб забезпечити логічність міркування, слід пам'ятати, що центральним пунктом кожного доказу є траа, — поло­ження, правильність якого слід довести. Його обґрунтуван­ню підпорядкований увесь зміст промови.

При висуненні тези слід керуватися такими важливими правилами:

1. Теза має бути чіткою, точно сформульованою.

2.Теза не повинна містити в собі логічної супереч­ності.

3.Теза має залишатися незмінною протягом усього доведення.

Перше правило потребує повної визначеності, ясності та доступності формулювання тези для аудиторії. Нерідко розпливчастість і нечіткість визначення ускладнюють про­цес доказу, призводять до плутанини. Правило визначенос­ті слід вживати не тільки по відношенню до своєї тези, але й до тези опонента. Щоб не припуститися необґрунтованос­ті й невірної критики його суджень, корисно дотримуватись правила стародавньої індійських мудреців: висловлюючи в спорі думку супротивника, вони запитували: «Чи так я вас зрозумів?» — і тільки після позитивної відповіді переходи­ли до критики цієї думки.

Порушення другого правила — найбільш уразливе місце доказу. Впасти в протиріччя з самим собою — значить при­ректи невдачу виступу. І навпаки, виявленням протиріччя в тезах або аргументах супротивника йому завдається сер­йозна поразка.

Порушення третього правила призводить до серйозних логічних помилок, які називаються «утрата тези» та «під­міна тези» (ignoratioelenchi). Суть зводиться до того, що, розпочавши доводити одну тезу, поступово переходять до доказу іншої, порушуючи закон тотожності. Дуже часто це спостерігається в промовах недосвідченого оратора. Через хвилювання він втрачає головну нитку міркування, збивається на другорядне питання або починає говорити «взагалі».

У промові, а особливо в спорі, необхідно уважно стежи­ти за ходом (розвитком) своєї думки, постійно перевіряючи себе («Чи те я довожу, чи по пішов я вбік?»), бо, переходя­чи від одного положення до іншого, можна втратити ви­хідну думку та виявити, що говориш зовсім про інше.

Підміна тези нерідко використовується як навмисний софістичний прийом, коли, будучи не в силах довести ви­сунуте помилкове (хибне) положення, оратор намагається зробити це за допомогою підміни тези або штучного пере­ведення уваги публіки на інше питання.

Софістичні прийоми розраховані на те, щоб створити подобу істинності хибної тези чи, навпаки, хибності істин­ної тези.

Якщо ви прагнете переконати слухачів у правильності того, про що говорите, то недостатньо буде сказати: «Це так і ось так». Не сподівайтеся, що аудиторія повірить вам лише тому, що ви про це говорите. Слухачі прийняли б ваші слова на віру лише в тому разі, якби ви були фахівцем з цього питання, і, отже, розумілися на тому, про що ви­голошуєте. Якщо ж ви не фахівець або хоч і фахівець, але торкаєтесь речей, які не мають нічого спільного з вашим фахом, то у слухачів можуть виникнути сумніви щодо правильності або правдивості того, що ви промовляєте. Для того щоб їх переконати, треба неодмінно потурбува­тися про вагомі аргументи.

Аргументами, або доводами, називають такі вислов­лювання, з яких з необхідністю випливає істинність тези. Аргументи відіграють роль підвалин, на яких засновується будова доказу.

Судді, наприклад, оцінюють правильність думки про­курора та адвоката, насамперед, за ступенем значущості та цінності фактичного матеріалу. Тільки сила аргументів, їх переконливість мають значення для повного внутрішнього переконання суддів.

Особливо необхідні переконливі доводи на користь за­стосування тієї чи іншої статті кримінального закону.

Розв'язання стратегічного завдання аргументації перед­бачає дотримання низки логічних правил оперування аргументами. Правила ці такі: 1) аргументи доведення мають бути істинними, такими, що не підлягають сумніву;

2)істинність аргументів доводиться незалежно від тези;

3) необхідно, щоб аргументи не суперечили один одному;

4)у сукупності аргументи повинні бути достатніми для обґрунтування даної тези.

В античній риториці аргументи розподілялися на вну­трішні, тобто логічні, та зовнішні: факти, документи та ін., які вагомо та переконливо діють самі по собі. Крім того, виділялися ірраціональні доводи. їх найбільш розповсю­джені види: волання до жалю та симпатії; звернення до авторитетів, традицій, до почуття поваги; це так звані ар­гументи до співчуття, до особи, а не до сутності питання; вони використовуються замість об'єктивної оцінки зло­чину. Велике значення в таких випадках має красномовство оратора, його упевнений тон, пафос промови. Такі аргумен­ти знаходимо в промовах Ф.Н. Плевако, напр.: «Плевако... згадавши слова обвинувача, сказав голосом, який йшов із душі в душу: «Вам говорять, що він високо стояв і низько впав, і в ім'я цього вимагають суворого покарання, тому що з нього повинно «спитатися». Але, панове, ось він перед вами, він, який стояв так високо! Подивіться на нього, по­думайте про його розбите життя — хіба з нього вже недо­статньо запитано? Пригадайте, що йому довелось перетер­піти в неминучому очікуванні цієї лавки і під час перебу­вання на ній. Високо стояв... низько впав... адже це тільки початок і кінець, а що було пережито між ними. Панове, будьте милосердні та справедливі...» Так Ф.Н. Плевако за­хищав священика. Психологами доведено, що на процес переконання значний вплив здійснює суб'єктивне відно­шення слухачів до предмета промови.