Історичні п'єси молодого Шекспіра якби зливаються в єдиному потоці з іншими п'єсами історії Англії, написаними наприкінці 1580-х і початку 1590-х років. Захищаючи театр від нападок пуритан, Томас Хейвуд писав у памфлеті "Виправдання акторів" (1608): «П'єси зробили невігласів більше знаючими, познайомили неосвічених з багатьма славними історіями, дали можливість ознайомитися з нашими англійськими хроніками тим, хто не вміє читати…»
Інше свідчення такого ж роду представляє ще більший інтерес, тому що воно відноситься безпосередньо до однієї з перших п'єс Шекспіра. Це свідчення належить Томасу Нешу, якого ми знаємо як захисника театрів від пуритан. Доводячи користь п'єс, Неш у першу чергу посилається на історичні драми: "Зміст п'єс у більшій частині запозичено з наших англійських хронік, вони відроджують мужні діяння наших предків, давним-давно похованих у заіржавілій збруї й поїдених хробаками книгах; вони піднімають їх з могил забуття й виводять їх перед всіма, щоб вони могли заявити про свої давні заслуги; і що могло б послужити більш гірким докором нашому зніженому, низько полеглому часу?"
Далі те, що прямо стосується Шекспіра: "О, як зрадів би доблесний Толбот, гроза французів, довідайся він, що, пролежавши двісті років у труні, він знову здобуває перемоги на сцені, а загибель його викликає сльози на очах щонайменше в десяти тисяч глядачів, які, дивлячись його трагедію в різний час, дивлячись на трагіка, що зображує його особистість, якби бачать його самого, що проливає кров зі свіжих ран" [3; c.67].
Написавши чотири історичні драми трагічного змісту, Шекспір вирішив спробувати свої сили в жанрі комедії. Для першого досвіду він вибрав уже готовий сюжет, імовірно відомий йому зі шкільних років, - комедію давньоримського письменника Плавта "Менехми", у якій зображувалася смішна плутанина через подібність братів-близнюків. Шекспір ускладнив сюжет, увівши в нього ще одну пару близнюків: у кожного із братів виявляється слуга, і обоє вони теж схожі один на одного так, що їх не розрізниш. Від цього комічна плутанина стає ще більш неуявною. Шекспір дав цьому твори назву "Комедія помилок". Сюжет Плавта знайшов під пером Шекспіра нове життя. "Комедія помилок" додала ще один успіх до лавр молодого Шекспіра.
На початку літа 1594 року епідемія чуми припинилася робота акторів, які роз’їхались по провінції, стали знову стікатися в столицю. Першим відновив діяльність антрепренер Пилип Хенсло. Хоча він не був ні драматургом, ні актором, проте Хенсло заслуговує того, щоб про нього було сказано докладно. Він почав свою кар'єру, служачи помічником керуючого віконта Монтегю, і накрав стільки, що міг кинути службу й розпочати власну справу. Займався він усякого роду спекуляціями, земельними в тому числі, даючи гроші під заставу. В 1591 році він придбав ділянку землі на правому березі Темзи й побудував тут театр над назвою "Роза". Своє приміщення Хенсло здавав в оренду акторським трупам. При цьому він позичав їхніми грішми, і вони, таким чином, попадали в кабалу. Хенсло не відмовляв також в авансах драматургам, аби тільки вони писали п'єси для трупи, що грала в його театрі. Всі свої справи він акуратно записував у рахункових книгах. Вони збереглися, і завдяки записам Хенсло ми довідаємося дуже багато чого про роботу театрів у часи Шекспіра: як будувався репертуар, які були збори, скільки платили драматургам за п'єси.
У театрі Хенсло грала трупа акторів, заступником яких був лорд-адмірал. Очолював трупу "слуг лорда-адмірала" видатний актор-трагік Едуард Аллен. Уродженець Лондона, він був на два роки молодший за Шекспіра. Як актор Аллен виріс на драматургії Марло й Кіда. Йому належала честь першим вимовити зі сцени полум'яні монологи героїв Марло, і його патетична декламація завоювала йому безліч шанувальників. На початку 1590-х років Аллен був найпопулярнішим актором Лондона. Свої відносини з Хенсло він закріпив тим, що оженився на його дочці. Театр "Роза" і трупа "слуг лорда-адмірала" перетворилися, таким чином, у сімейне підприємство Хенсло й Аллена. Відразу після поновлення театральної діяльності влітку 1594 року інша трупа акторів, що тільки що повернулася із провінції, "слуги лорда-камергера", звернулася до Хенсло із проханням здати приміщення його театру. Хенсло в цей час почав ремонт будинку "Рози", і його трупа грала в театрі Ньюінгтон-Батс. Він приєднав до неї "слуг лорда-камергера". Коли ремонт "Рози" закінчили, "слуги лорда-адмірала" повернулися в це приміщення, де стали давати спектаклі, а "слуги лорда-камергера" не пішли за ними. Контакт із Хенсло в цієї трупи не вийшов. Вона вирішила не зв'язуватися із цим лихварем і театральним антрепренером, що тримав акторів, як кажуть, у кабальній залежності.
У трупу "слуг лорда-камергера" входили актори Річард Бербедж, Вільям Кемп, Джон Хемінг, Генрі Кондел, Огастін Пилипі, Кристофер Бістон, Вільям Слай, Річард Каули, Джордж Брайан, Джон Дюк. У цю же трупу в 1594 році вступив новий член - Вільям Шекспір. Головною зіркою трупи був молодий трагік Річард Бербедж, якому в 1594 році виповнилося двадцять сім років. Не виключено, що альянс "слуг лорда-адмірала" й "слуг лорда-камергера" не відбувся через те, що Ален не захотів мати у своєму театрі такого суперника, як Бербедж. Другою прикрасою трупи був комік Вільям Кемп, що після смерті Тарлтона був визнаний кращим клоуном лондонських театрів. Інші актори теж були майстрами своєї справи.
Із приходом Шекспіра трупа придбала свого постійного драматурга. У Хенсло щодо цього справи йшли гірше. Ще недавно він міг купувати п'єси в Марло, Гріна й Кіда [7; c.102]. Тепер нікого з них не залишилося в живих. Правда, у Хенсло зберігся запас старих п'єс, придбаних раніше. Інша трупа не могла їх поставити, тому що вони не були надруковані, а єдиний екземпляр рукопису зберігався в нього. Але потрібні були нові п'єси. Записи Хенело свідчать про набір п'єс, якими займався цей антрепренер. Іноді в погоні за новою п'єсою він збирав цілий синдикат із трьох-чотирьох драматургів, платячи кожному за один або два акти нової п'єси. Трупа лорда-камергера придбала в особі Шекспіра поета, якому під силу було не тільки обновити, "підштопати" стару п'єсу, але й написати п'єсу нову. Це допомогло трупі швидко стати на ноги. Їй був забезпечений цікавий свіжий репертуар. На жаль, щоденники й рахункові книги "слуг лорда-камергера" згоріли при пожежі театру в 1613 році, і тому ми не можемо навести її репертуарного списку. Але про те, як тоді будувався репертуар взагалі, можна судити за аналогією з театром Хенсло. Ось список п'єс у театрі "Роза" восени 1594 року. Запис Хенсло з примітками в дужках:
П'ятниця, 2 вересня. "Мальтійський єврей" (Марло).
Субота, 3 вересня. "Тассо" (п'єса не збереглася, по інших записах відома альтернативна назва "Божевілля Тассо").
Неділя, 4 вересня. "Пилип й Іполит" (не збереглася).
Понеділок, 5 вересня. "Венеціанська комедія" (може бути дошекспірівський варіант "Венеціанського купця").
Вівторок, 6 вересня. "Катлак" (не збереглася).
Середовище, 7 вересня. "Французька різанина" ("Паризька різанина" Марло).
Четвер, 8 вересня. "Готфрід Бульонський" (не збереглася).
П'ятниця, 9 вересня. "Магомет", (Піль, п'єса збереглася).
Субота, 10 вересня. "Галіасо" (не збереглася).
Неділя, 11 вересня. "Белендон" (не збереглася).
Понеділок, 12 вересня. "Тамар Хан" (не збереглася) [3; c.80].
Звернімося тепер до внутрішньої організації трупи, у яку вступив Шекспір. "Слуги лорда-камергера" являли собою товариство. Керівна роль у трупі належала акторам, що вносили пай, що використався для всіх необхідних витрат: наймання приміщення для спектаклів, підготовки реквізиту, оплати п'єси й т.д. Дохід, одержуваний від спектаклів, актори-пайовики ділили між собою. Другу групу становили наймані актори, що виконували другорядні ролі. Ця частина трупи була текучою. Якщо в ній попадався вмілий актор, він швидко переходив у число пайовиків.
Жіночі ролі виконувалися хлопчиками, які проходили спеціальну підготовку. Актори-хлопчики були на положенні учнів. Найбільш здібні з них переходили потім у категорію дорослих пайовиків.
Така була та трупа, у яку вступив Шекспір, і з якою була зв'язана вся його подальша робота в театрі. Спочатку трупа грала в театрі Ньюінгтон-Батс. Але це було далеко від Лондона. Тому актори стали вимагати, щоб їм дозволили грати в самому місті, поки вони не підберуть собі підходящого приміщення. Їм допоміг у цій справі сам лорд-камергер, що домовився з лордом-мером Лондона про те, щоб акторам дозволили тимчасово виступати у дворі готелю "Крос-Кіз" ("Схрещені ключі" - така була вивіска). Через півтора року трупа орендувала будинок "Театр", що належав батькові Річарда Бербеджа - Джеймсу Бербеджу й грала тут до 1597 року.
Шекспір писав свої п'єси для певної трупи, для певних акторів. Саме в цій обстановці, у повсякденному співробітництві з акторами й зміцніло драматургічне дарування Шекспіра. Він і сам виступав на сцені. Таким чином, створюючи свої п'єси, Шекспір міг до найменших деталей вираховувати можливості їхнього сценічного втілення. Аналіз творів Шекспіра показує, що вони були написані людиною, що досконально знає сцену, закони акторського мистецтва і всі театральні прийоми, що досягали найбільшого ефекту в глядачів. Якщо трупі лорда-камергера випала удача мати такого драматурга, як Шекспір, то і йому пощастило б зустріти акторів, які віддавали все своє багате сценічне дарування для втілення його п'єс.