З часом технології спрощувалися. З’явилися готові пакети систем управління контентом сайту, з якими можна було працювати не знаючи програмування. Зараз запустити в життя нове інтернет видання досить легко, необхідно лише обрати актуальну тематику і дати можливість там висловлюватися усім, хто забажає. Як писав Біл Гейтс „Легкість, з якою фірми та приватні особи публікують інформацію в інтернеті, змінила сам зміст цього дієслова. Інтернет проголосив себе місцем, де публікують контент. У нього достатньо користувачів, тому виникає виграш від позитивного зворотного зв’язку: чим більше він залучить користувачів, тим більше отримає матеріалів, а чим більше отримає матеріалів, тим більше у нього буде користувачів” [[26]].
Перший крок власників мережевих електронних видань у бік Мережі 2.0 був зроблений під тиском користувачів сайтів. Статті, розміщені в інтернеті, викликали інтерес читачів і бажання висловити свою думку з приводу прочитаного. Тому деякі видання технологічно переробили свою структуру і надали можливість залишати власні враження від статті. Такі повідомлення отримали назву „коменти” з наголосом на „е” (від англійського comments – коментар). Ці зміни започаткували новітні тенденції, які ми зараз відносимо до Мережі 2.0. Людина, що прочитала статтю, могла вільно заповнити після неї доволі просту форму і опублікувати свої враження слідом за прочитаним. Зазвичай у формах необхідно було заповнити поля з своїм ім’ям, адресою електронної пошти та власне текстом самого коментаря. Традиційно в інтернеті вказується віртуальне ім’я людини, так званий нікнейм (від англійського nickname – псевдо). Адреса вказується не завжди і вона є необов’язковою, лише для того, щоб потім можна було контактувати з особою приватно. При публікації коментаря автоматично генерується час, а сам текст додається у кінець сторінки. Завдяки ієрархічній часовій побудові усіх повідомлень, більш пізніші коментарі знаходяться внизу, а ті, що були раніше – відразу за статтею. Певні видання надавали можливість повідомляти про відповідь на коменти користувача по електронній пошті.
Користувачам сподобався такий підхід і обговорення статей стали популярними. На сторінках видань розгорялися цілі дискусії, щодо якоїсь конкретної статті. Нікнейми багатьох користувачів, справжніх майстрів слова, стали широковідомі у всьому інтернеті.З’явилася навіть певного роду гра на спритність серед користувачів – публікувати перші коментарі після статей. Часто можна побачити перші повідомлення, що складаються усього з одного слова „перший”, „другий”, „третій” по порядковому числу їхніх коментів [[27]].
Окрім засмічення видань, можливість публікування коментарів давало і
суттєві переваги виданню. Насамперед це стосується популярності та утримування аудиторії читачів на своєму сайті. Людина що опублікувала гостру критику на якусь аналітичну статтю буде обов’язково чекати на реакцію інших читачів і згодом обов’язково ув’язне в дискусії. Для того, щоб дізнатися чи не опублікував хтось відповідь на його коментар на сайті він буде постійно оновлювати (перезавантажувати) сторінку статті. А це буде автоматично збільшувати рейтинг самого видання і його привабливість для
рекламодавців, оскільки рейтинги в інтернеті підраховуються автоматично по кількості перевантажень. І чим більша ця цифра, тим більша аудиторія і ефективність реклами. Для встановлення ефективної комунікації з споживачем, сприяючому швидкому продажу товарів або послуг, важливими є зведення про його психологічні особливості сприйняття товарів і їх реклами. Творці об'єктів графічного дизайну прагнуть впливати на споживача через ірраціональні механізми свідомості, вибудовувати графічний образ товару відповідно до потреб, бажань очікуваннями споживача і його цінностями. Орієнтуючись на масове свідомість, графічний дизайнер завдяки рекламі-образу знаходить швидкі шляхи дії на споживача.
Мова реклами – знаки, що не потребують раціональної інтерпретації. Вони сприймаються на рівні несвідомого, їх сенси мають колективний характер. Головна вимога до знаку – інформативність, тобто він повинен нести смислову інформацію про об'єкт. Термін форуми походить від грецького „форум” – головна площа, що була центром зібрання громадян. Це спеціалізовані сайти для обговорення будь-яких тем. Але найбільший розвиток Мережі 2.0 дали веблоги, або „живі журнали”. Слово веблог походить від англійського web log — мережевий журнал подій – штучного слова створеного з Web (WWW) та Log-book (англ. бортовий журнал). Це веб-щоденник, в якому певна особа, якій він належить, описує свої щоденні враження, життєві події, і т. п., а читачі можуть коментувати ці нотатки. За іншим визначенням, блог – мережевий щоденник одного або декількох акторів, що складається із записів в оберненому хронологічному порядку[[28]]. Найчастіше вживається коротка форма назви блог, автор блога називається блогер, а сукупність усіх блогів у мережі Інтернет створює блогосферу[[29]]. Повідомлення у блогах називаються постами (від англ. post – надіслати). Технологія, на якій створюють веблоги дуже зручна і має свою специфіку. Публікація проходить безсистемно, інформація подається в різних стилях тощо. Таке видання швидше схоже на потік думок. Однак така форма подачі інформації подобається читачам. На базі блогових технологій існують багато видань, які наповнюються так само безсистемно усіма членами цієї спільноти. Це наприклад „Мережева латформа „Бриколаж”(http://lab.org.ua), „Бійцівський клуб” http://bklub.org.ua), „Український авангард” (http://www.ua-so.in.ua) та багато інших.Сьогодні театральні рекламні об'єкти, які виконані засобами інформаційних технологій на високому творчому рівні, з урахуванням духовно-ціннісних і художньо-естетичних реалій, авторської позиції, унікальності й ексклюзивності, претендують на роль справжніх рекламних продуктів, що доцільно віднести до добутків культури.Сучасна театральна реклама швидше претендує на роль “синтетичного мистецтва, органічно поєднуючи художні засоби й образні елементи різних видів мистецтва та через їх синтез створюючи якісно новий унікальний рекламний продукт. Доводиться, що істинний рекламний продукт здатний естетизувати дійсність через єднання в сучасному соціокультурному просторі реалій краси і користі, комічного та ігрового. Підкреслюємо, що у театральних рекламних продуктах, які стають витвором мистецтва, естетичне дає можливість людині через художній образ, гармонію й емоційно-духовну цілісність відчути чарівність “корисної” краси, а також мати уявлення про багатомірний та глибокий естетичний смак певного театру. Таким чином продукт рекламної театральної діяльності тільки тоді стає витвором мистецтва, коли крім матеріально-прагматичної складової несе в собі унікальну закодовану інформацію естетичного, соціально-психологічного порядку, яка в теаральній рекламній структурі набуває культурної цінності, а діалектична взаємодія естетичного й інформаційно-комунікативного стає адекватною культурній системи з її ізоморфними і релятивними культурними презентаціями.
У роботі досліджено генезис формування феномену театральної реклами як цивілізаційно-історичного і соціокультурного конгломерату. Констатується, що його становлення зумовлено появою нових комунікативно-технологічних реалій інформаційно-технологічного суспільства, які стають не тільки джерелом подання якісно визначеної інформаційної системи, але й загальною тенденцією щодо цілісного освоєння світу культурних цінностей і соціокультурних сенсів.
Зазначено, по-перше, що театральна реклама як явище і як вид діяльності еволюціонувала й удосконалювалася протягом усього історичного розвитку соціуму починаючи від листівок, афіш, плакатів до комп’ютерної графіки, перебуваючи в повній залежності від цивілізаційно-технологічних форм удосконалення суспільства - вербально-знакового простору, мови, письма та технізації виробництва.
По-друге, театральна реклама за своєю природою є стимулом формування нових потреб і бажань глядачів, побічно транслює прагнення до розвитку технологічної культури і всього суспільства в цілому.
По-третє, театральна реклама розвивається не тільки в плані виразних засобів, але й удосконалюється у своєму технічному вимірі, оскільки створюються умови для формування інтерактивних рекламних технологій, бо сучасна театральна публіка, орієнтована на сприйняття «видовищ», розважальних спектаклів прослуховування популярних, «впізнаваємих» музичних постановок, ніж на елітарне мистецтво, сучасному театру притаманні експериментальні стилі і форми.
Визначено та описано основні історичні етапи розвитку закардоної та вітчизняної реклами (з моменту затвердження реклами та афіш на прикінці ХІХ початку ХХ століття до теперішнього часу): «дореволюційний добродійний», «радянський революційно-авангардний», «радянський соціалістичний реалізм», «сучасний- постмодерн».
Впродовж історії розвитку вітчизняної театральної реклами були сформовані самобутні композиційно-графічні, стилістичні, семантичні традиції, що збагатили виразність соціального плаката і графічний дизайн в цілому. Сучасний етап охарактеризований умовним розділенням театральної реклами на «виставкову» (представник елітарної сфери авторського самовираження дизайнера) і «масову» (відноситься до засобів реклами).
Проведено зіставлення цих форм театральної реклаими, визначені риси схожості та відмінності, площини зіткнення. Доведено, що сучасна театральна реклами розширила свої функціонально-морфологічні рамки і є перспективним об'єктом дизайнерських інновацій. Аналіз специфіки мети театральної реклами в дизайні дозволив зробити висновки: театральна реклама має велике виховне значення, вона є носієм комунікативних, гуманістичних цінностей культури і суспільства, пропагує базові цінності дизайну.