На основівідкриттів і винаходів американського Фізика Ч.Пейджа (1837), французького механіка Ш.Бурселя 1854), німецького винахідника Ф.Рейса (1861), американських фізиків Е.Грея і А. Г. Белла (1876) і Д.Юза (1878) з'явився прототип сучасної телефонного зв'язка, який надалі дозволив розвивати такий різновид усної реклами як реклама телефоном також використовувати телефон у якості одного з компонентів деяких видів аудиовизуальної реклами.
Винахід фонографу Т.Едісоном у США (1877) – попереднгика грамофона та інших приладів механічного звукозапису сприяло розвитку аудіо-візуальної реклами[78].
Нова форма реклами – радіореклама була інтернаціональною і виникла у зв'язки з винаходами російського ученого А.С.Попова (1895) таіталійця Г.Марконі (1897) німецького дослідника К.Ф.Брауна (1901) англійця Дж.Флеминга (1904) американців Р.Фессендера і О.Шлемільха (1905) та інших учених що займалися удосконаленням принципів радіозв'язку. На початку 20-хроків в ряді країн став здійснюватися масовий випуск радіоприймачів а у 1926 з'являється перша комерційна радіостанція в США. Наприкінці 19 ст (1871) виникло перша рекламна агенція у США і що отримав широку популярність філадельфійського рекламної агенції «Айєр і син» (1890).[78]
Сучасна чисельність рекламних агенцій у різних країнах сьогодні вже близька до стотисячної відмітки. ХХ століття привнісло ряд серйозних винаходів і подій що істотно прискорило розвиток рекламної теорії і практики. У 1917 році була сформована американська асоціаціяреклами. «Дядько Сем» вперше з'явився на рекламних плакатах, що закликають новобранців в армію США (плакат за задумом схожий на вітчизняний плакат 1919 роки «А ти записався в добровольці?»).
До 1920 року можна віднести початок досліджень психологічних аспектів реклами вперше предприйнятого Стенлі і Елен Резор (США). Наприкінці 19 століття, в 1895г. винаходяться кіноапарат брати Люмьер (Франція) М.Ськладановський (Німеччина) у 1886г. –Р.Поула (Англія), А.Самарського (Росія) і в 1987г. – Ф.Дженкинса (США), спочатку німе, а в 20-х роках ХХ століття звукове кіно. Досить швидко розвивалася радіо реклама, з другої половини 20-х років починає розвиватися практичне телебачення і до середини 40-х років воно набуває масовий характер. У 1947 року у США створюється перше комерційне телебачення[52].
Реклама «завойовує» канал ЗМІ, який до сьогодення виступає як наймасовіший і, одночасно самий дорогий. Подальші роки характеризуються швидким розвитком професійною і побутовий аудио- і відеотехніки. Найважливішим чинником пов'язаним з появою самої молодої форми – комп'ютеризованої реклами – став винахід комп'ютера та широке впровадження інформаційних і комунікаційних технологій практично у всі сфери життєдіяльності[[16]].
Що з'явилася на початку 90-х років ХХ століття мережа «Інтернет» стала швидко розвиненою, це середовище для комерційних, маркетингових і рекламних комунікацій. У радянську епоху вітчизняний театр розвивався під знаком єдності ідеологічних установок, естетичних критеріїв і організаційних форм: по репертуарній політиці, організаційним формам і способам взаємодії з глядачем він був якоюсь "монокультурною" освітою. Самі різні театри були, за виразом П.А. Маркова, "притоками однієї річки". Але економічні, соціально-політичні і культурні перетворення привели до руйнування єдиного простору радянської театральної культури.
Сучасний театральний процес розглядається як система відносин між різними учасниками цього процесу – творцями спектаклю (виробниками), глядачами сценічного твору (споживачами), театральними критиками, журналістами і публіцистами, рекламщиками, а також розповсюджувачами театральних квитків (посередниками), продюсерами і менеджерами (продавцями).
Ринкова специфіка цих відносин і визначається поняттям "Театральний ринок", в простір якого втягнуті театри і їх спектаклі, продюсери і антрепренери, меценати і театральні завсідники, різні театральні події (прем'єри, гастролі, фестивалі і ін.), режисери, артисти, сценографи, художники по світлу, критики і інші професіонали театральної справи. Гастролі зарубіжних театрів стали постійним компонентом поточного театрального процесу, до повсякденної театральної практики увійшли виїзди на європейські фестивалі українських театрів, робота наших режисерів за кордоном і зарубіжних режисерів в театрах України.
Утворилося безліч театральних студій, з'явилася (або отримали офіційний статус і власні приміщення) безліч нових театрів (у тому числі і приватних) і так званих "відкритих", або "вільних", сценічних майданчиків. У подоланні роздробленості і поступовій структуризації театрального процесу особливу роль зіграв фестивальний рух, який прийшов на зміну гастрольній системі, що звалилася.
Тим часом кількість телеканалів і об'єм телемовлення в цілому збільшилися в рази, стрімко розвинувся шоу-бізнес, розважальна інфраструктура неймовірно розширилася. Усесвітня павутина (Інтернет), відео індустрія, вулична, теле- і радіореклама увійшли до повсякденного ужитку. Міцно утвердились розраховані на масову аудиторію гламурні видання і відверті публікації "жовтої" преси.
Цей вектор театрального розвитку активізував так звану "масову культуру" і її споживача – "масового глядача". Свою роль в цьому процесі зіграли видовищні форми естрадних уявлень, вуличних маніфестацій, святкувань і гулянь, а також розважальні телешоу, "мильні" опери і "бандитські" серіали, трансляції парадів "високої моди" і репортажі про персонажів "клубної культури". Саме на широко поширені світоглядні і естетичні установки масового сприйняття найчастіше спираються творці антрепрізних спектаклів, що розігруються в примітивних сценічних формах, гламурних видовищ, що оформляються в шикарні ексклюзивні конфігурації, а також ліцензійних постановок європейських і американських мюзиклів. Авторові ІС спектаклю необхідно виділити серед потенційних глядачів спектаклю різні групи цільової аудиторії і звернутися індивідуально до кожної з них, знайшовши для кожної групи точні і ефективні способи розповсюдження інформації: повідомлення глядачів-професіоналів (інформація про факт нової постановки, режисера, зайнятих в спектаклі акторів, місце і дату прем'єри; канали передачі інформації: електронна пошта, телефонний зв'язок, усні і письмові повідомлення);
сповіщення театрально освічених глядачів (інформація: та ж, що і для глядачів-професіоналів, доповнена описом спектаклю і інтерв'ю з його творцями; канали передачі інформації: загальнокультурні і театральні ЗМІ, спеціалізовані інтернет-сайти і портали, рекламні повідомлення в театральних касах); заклик культурних глядачів (інформація: про п'єсу, спектакль, режисера і зайнятих в спектаклі акторів; канали передачі інформації: новинні рубрики в ЗМІ, різноманітні рекламні носії);
ознайомлення "випадкових" глядачів (інформація: думки лідерів громадської думки — зірок шоу-бізнесу і телебачення, спорту і політичного життя, естради і кіно; канали передачі інформації: розважальні ЗМІ і інтернет-сайти, "жовта" преса і глянцеві журнали).
Для як найповнішого охоплення потенційних глядачів потоки інформації прямують різними каналами маркетингових комунікацій: ЗМІ (редакції газет і журналів; радіо - і телевізійні редакції віщань, програми і передачі); Інтернет (портали, сайти і електронний поштовий зв'язок); стаціонарні і виносні конструкції зовнішньої реклами (troll, billboard, citylight, brandmauer, streetline і ін.)[68].
Сюди ж можна віднести телефонний (при довідковому обслуговуванні) і поштовий зв'язок (при прямій поштовій розсилці рекламно-інформаційних матеріалів). По кожному з перерахованих каналів передається інформація різних жанрів, і в кожному випадку вона має свої особливості, визначувані технічними можливостями каналу передачі. Це дозволяє авторові ІС спектаклю створювати інформаційні повідомлення в різних форматах, відповідних використовуваному каналу.
Серед жанрів печатної програми спектаклю: програмка, анонс, прес-реліз, буклет, прес-кіт, інтерв'ю, замітка, оглядова стаття, проблемна стаття, театральний портрет, репортаж (з репетиції, з прес-конференції, з прем'єри, з ювілейного спектаклю, бенефісу), "питання-відповідь (гаряча лінія) ", лист (відгуки глядачів), версія, дискусія, рецензія, нарис, фейлетон, пародія, сатиричний коментар, анекдот, "джинса" — "на правах реклами" і ін. Сюди ж відноситься різного роду друкарська продукція (афіші, плакати, буклети, прінти, листівки, наліпки, рекламні і PR-тексти), у тому числі і широкоформатний друк (перетяжки, банери і ін.)[72].
Серед жанрів аудіовізуальної реклами спектаклю: новинний сюжет, коментар, публіцистична програма, інтерв'ю, огляд преси, анонс, репортаж з репетиції, прес-конференції, прем'єри, ювілейного спектаклю, бенефісу; телевізійна версія спектаклю, фрагменти спектаклю, виступи в струм-шоу, ролик в рекламному блоці, рядок, що біжить, телеоб яви, інтернет-банери, product placement (впровадження реклами чи в сюжетну лінію якого-небудь продукту індустрії розваг), "джинса" — "на правах реклами" тощо.
З рекламним брендом тісно пов'язано поняття позиціонування – позначення того, яке місце на ринку повинен займати продукт, кому він адресований, в якій кількості і для кого він повинен продаватися. У основі позиціонування театру лежить його художня програма, відношення до традиції, репертуарна політика, сценічна стилістика тощо.
Ті ж параметри (з невеликими корективами) визначають позиціонування артистів-брендів, зайнятих в спектаклі, режисера-бренду або сценографа-бренду. Відбиваючи в інформаційному супроводі смислове наповнення тих або інших параметрів позиціонування театру, а також режисера, що ведуть артистів і інших брендових учасників постановки, автор ІС спектаклю намічає тим самим нішу для спектаклю на театральному ринку. Перший етап інформаційного супроводу починається з моменту заяви, включення і затвердження спектаклю в репертуарі (творчий задум – що планується). ІС спектаклю тут несе майже виключно інформуючи функцію, що тиражується в різних інформаційних жанрах (друкарські, теле- і радіоанонси, новинні тексти на сайті театру, інтерв'ю з театральним керівництвом і творцями спектаклю тощо).