По віруваннях єгиптян людина може одержати відродження тільки у випадку, якщо його тіло - сах, добре зберегти. Іноді робилися скульптурні копії померлих на випадок якщо тіло загине. У цьому випадку ці скульптурки повинні були стати заміною і житлом для душі померлого. Потім робилися спеціальні фігурки - ушебти, що повинні були стати рабами померлих у загробному світі і виконувати за нього всю роботу. Біля померлих клали зброя, знаряддя праці, посуд - усе, що могло йому знадобитися йому в майбутнім житті.
Родичі померлого часто відвідували гробницю, залишали на ній їжу, молилися за померлого, іноді просили в нього допомоги. Єгиптяни відносилися до своїх померлих родичів майже як до живих людей, що далеко виїхали. У гробниць вони залишали їм листа, щоб ті змогли них прочитати. Так один мемфиський чиновник звертався з листом до своєї померлої дружини з проханням збавить від переслідувань, тому що пройшло вже три роки після її смерті, а він не може неї забути і позбутися від туги.
Однак для благополучного життя в загробному світі одного дотримання всіх обрядів було не досить. Необхідно було бороти зі злими парфумами в загробному світі, а також пройти загробний суд. Саме з метою допомогти в цьому була створена Книга Мертвих. У ній було описано як уникнути всіх цих небезпек. Кожна людина повинна був якнайкраще описати самого себе у священному тексті, що лягав у гробницю.
От що пише в такій автобіографії номарх (управитель) Хархуф: "Я чудовий ... любимо батьком своїм і хвалимо матір'ю своєю, постійно любимо усіма своїми братами. Я давав хліб голодному й одіяння нагому. Я говорив гарне і повторював бажане. Я ніколи не сказав нічого поганого про кого - або з вищих правителів, оскільки хотів, щоб мені було добре в бога великого. Я ніколи не розбирав справу двох братів так, щоб позбавити сина власності його батька." І так далі, тощо. По правді говорячи, мало що з цього було правдою, але єгиптяни вважали, що іноді для досягнення блаженства в загробному світі можна і збрехати.
На загробному суді боги повинні були зважити серце померлих і довідатися скільки він зробив гарних і кепських справ. Для того, щоб серце не могло свідчити проти свого пана, вимовлялися спеціальні магічні заклинання
Суд відбувається в Чертогу Двох Істин (Обох Маат). Померлий вступає в цей чертог, де засідає загробний суд у повному складі на чолі з великим богом Ра. Тут є присутнім бог пекла Осіріс, а також 42 надприродних істот, кожне з яких відповідав за особливий гріх. Померлий виголошував промову, у якій він затверджував, що не робив жодного з цих гріхів. От деякі з них: "я не робив несправедливостей проти людей, я не був твердий до тварин, я не намагався довідатися те, що ще не стало, я не був байдужний бачачи зло, я не віднімав нічого в бідняка, я не отруював, я не змушував нікого ридати, я не убивав, я не наказував убивати, я не крав печива, принесені для померлих, я не надував на вагах".
Для того, щоб судді не змогли викрити його в неправді, що вмерла називає імена всіх 42 істот і вони не зможуть йому протистояти. Потім боги Той і Анубіс зважують серце померлих. Якщо людина зробила більшої гарних справ - він попадає в загробний світ, якщо більше поганих, то його душу відразу з'їдає пожирательниця душ. Тут не грали ролі суспільне становище людини, його багатство, а тільки його справи.
3. Ставлення до людини.
Фараон керував усією країною. Йому підкорялися вельможі - знатні люди, царські сановники, воєначальники. Вельможа вважався слугою фараона. На збережених зображеннях фараон сидить на троні, тримаючи жезл і батіг. Це значило, що в його руках було право панувати і карати усіх своїх підданих. До правителя Єгипту наближалися, піднявши руки в знак обожнювання. Кожен єгиптянин повинний був виконувати всі накази, фараона і догоджати його примхам.
На службі фараона і вельмож складалися численні переписувачі. Могутність фараона захищало його військо. Хлібороби платили податки - віддавали в скарбницю значну частину врожаю і приплоду худоби.
У простих єгиптян житло було дуже примітивним. Стіни будинку - із глини, дах - із широких пальмових листів. На земляній статі - циновки з очерету, біля вогнищ-глиняний посуд. Одягу в них було зовсім небагато, але зате на кожнім висіли прикраси й амулети.
Життя простих єгиптян було не простій. Їм приходилося рано вставати і з ранку до вечора працювати.
У Єгипті працювала безліч ремісників: ювелірів, горщечників, шкіряників, ткачів, кораблебудівників, столярів, тесль, митецьких металургів, що виплавляли з руд олово і мідь, щоб одержати тверду бронзу для зброї, начиння і прикрас. Срібла в Єгипті було менше, ніж золота, тому воно цінувалося вище.
От як описує представників різних ремесел єгипетський переписувач: “Я бачив коваля за його роботою. Його пальці покриті зморшками, як крокодилова шкіра... Муляр постійно боре з твердим каменем... Перукар голить до самої ночі, і тільки коли сідає їсти, він може обпертися на лікті, щоб відпочити... Човняр плаває... щоб одержати плату за свою працю... Ткач коленнями давить на свій шлунок і не буває на свіжому повітрі... Взуттьовик нещасливий, увесь час стогне, коли дубить шкіру...”
Вельможа жив зовсім інакше. Його великий красивий будинок стояв у саду серед квітів і фруктових дерев. Коли він в одязі з тонких лляних тканин виходив з будинку або приймав гостей, то надягав багато прикрас. У кімнатах у нього - зручні крісла з різьбленого дерева з візерунками зі слонової кісти, розкішні скриньки і вази. Для вельможі ще при його житті будували кам'яну гробницю, стіни якого прикрашали написами, малюнками і рельєфами. Напису розповідали про заняття і досягнення вельможі при його житті. Оскільки єгиптяни вірили, що всього намальованого і висічене з каменю чудесним образом може ожити, вельможа наказував зобразити на гробниці себе, свій будинок, дружину, дітей і все майно, щоб після смерті жити так само, як колись.
У господарствах фараона і господарствах світської і духовної знаті трудилися різні категорії залежних підневільних осіб. Сюди входили безправні раби-військовополонені або одноплемінники, доведені до рабського стану, “слуги фараона”, що виконували норму, що пропонується їм, роботи під наглядом доглядачів. Вони володіли невеликим особистим майном і одержували убогу їжу.
Експлуатація “слуг фараона ”, відірваних від засобів виробництва, будувалася як на позаекономічному, так і на економічному примусі тому що земля, інвентар, тяглова худоба та інше були власністю пануючи. Границі, що відокремлюють рабів (яким у Єгипті ніколи не було багато) від “слуг фараона ”, були виражені нечітко. Рабів у Єгипті продавали, купували, передавали в спадщину, у дарунок, але іноді саджали иа землю і наділяли майном, вимагаючи з них частина врожаю. Однієї з форм виникнення рабської залежності став самопродаж єгиптян за борги (яка, однак, не заохочувалося) і перетворення в рабів злочинців.
До жінок відносилися дуже добре. Вони могли самі заробляти і володіти майном. Чоловікам пропонувалося відпускати своїх дружин абикуди і дозволяти їм займатися чим завгодно.
Часто жінкам присвячували вірші. От один з них.
Хвала люблячій дружині.
Коханим чоловіком чоловіка, що волоче, сладка любов'ю,
З чарівними вустами і приємною мовою.
Усе, що виходило з її губ, було подібно утворові Істини.
Жінка чудова, що вихваляється у своєму місті,
Усякому протягає вона руку допомоги,
Говорить гарне і розповідає те, що люблять чути.
Діє те, що подобається людям,
Вуста її не породили ніякого зла.
Усі люблять неї, Ренпетнефрет.
4. Розетський камінь- повернення зникнувшого світу.
Голос Древнього Єгипту не змовк остаточно з римськими завоюваннями. Цей голос, що вже одержав глибокий резонанс у цивілізації Середземномор'я, продовжує владно і магічно звучати над Нілом. Навіть римські імператори мають картуші з ієрогліфами і почитають єгипетських богів з їх образами в храмах, що римляне реставрують або будують.
Культ Осіріса широко поширюється по всій імперії й у самому Римі. Нерон, крім відновлення і відновлення монументів, навіть організує експедиції у верхів'я Нілу в пошуках його джерела.
Траян повертає до життя найдавніший канал з Бубаста (Бубастиса) до Червоного моря, велика частина якого зараз збігається з трасою Суетського каналу. І, нарешті, Адріан засновує в Єгипті місто Антинополь, відвідує "Колосси Мемнона" і храми Фив, і залишається зачарований ними до такого ступеня, що зводить фантастичні їхні реконструкції на своїй гігантській віллі Тиволи біля Рима.
Але це останні іскри: релігійні війни і повстання проти іноземного панування стають усе більш кривавими, убогість і розпач руйнують усе, що залишилося від міст. Писемність і мистецтво завершують свій шлях у забутті і презирстві. Важке піщане покривало простирається над великим минулим, майже знищуючи навіть пам'ять про нього.