Стихійний рух відродження козацько-лицарських традицій в Україні започаткував І етап загальноукраїнського козацького відродження. Хронологічно цей етап охоплює події 1984 – 1991 рр. і характеризується відновленням зацікавленості історією українського козацтва та власною родовою спадщиною. Саме тому виник дещо романтичний потяг до славного козацького минулого. Ще одним доказом активізації козацького відродження в Україні стала активізація політичного життя під гаслом визволення України.
У 1989-1999 роках козаків “опікувало” керівництво КПРС та КПУ. “Перебудову” політичної лінії КПРС-КПУ по відношенню до козацтва, яка намітилася в кінці 1980-х років, можливо пояснити декількома причинами. Поперше, партійному керівництву необхідно було тримати під контролем процес формування багатопартійності, а відтак, й громадські течії, які виникали в результаті цього руху. По-друге, в умовах кризису офіційного світогляду, КПРС потрібні були нові ідеологеми. По-третє, якийсь новий рух повинен був стати одним з важелів протидії українському РУХу Чорновола, інструментом його стримування. Тоді ж й пройшов перший розкол (козацтво РУХу й “реєстровці”). Подальші політичні події (серпневий путч 1991 року, президентські, парламентські, місцеві вибори та ін.) показали, що ідея “загальнокозацької єдності” (як і в 1917-1922 роках) приносилась в жертву політичним пристрастям.
Гасло визволення України стало у 1990 році прапором єднання всіх тих, хто сприймав козацтво як споконвічну силу, що виборювала волю України. Наслідком цього стало об’єднання козацьких осередків в єдине Українське козацтво. В цей час перебування у лавах Українського козацтва було певним випробуванням на мужність, бо офіційна влада почала ставитись до цієї структури відверто вороже. Поряд із цим невизначеність пріоритетів, брак досвіду і авторитетних провідників суттєво ускладнювали розбудову козацьких структур. Саме тому піднесення 1990-1991 рр. не було належним чином використано у справі становлення підвалин Українського козацтва. Після здобуття Україною незалежності те, що об’єднувало і вело вперед козацькі структури, зникло.
В нових умовах 1992 р. розпочався ІІ етап відродження козацької спадщини на Україні. Він, насамперед, характеризувався пошуком пріоритетів у розбудові Українського козацтва. На жаль, впливи родових козаків і тих, хто розумів необхідність орієнтації на спадкові цінності козацького лицарства, були слабкими. За таких умов виявилась відсутність єдності і намагання підмінити традиційний козацько-лицарський істотний критерій чим завгодно: - абстрактним патріотизмом;
- козацькими демократичними традиціями;
- бізнесово-господарчою та фермерською діяльністю;
- охоронною діяльністю;
- клубами “козацького відпочинку”; - іншим.
Наслідком цього стала розмитість та відсутність єдиного підходу до визначення критерію приналежності до козацького товариства (відповідно до сутності історичної козацької спадщини). Результатом цього стала криза і дезорієнтація Українського козацтва у середині 90-х рр. ХХ ст. Найяскравішим виявом цього стало утворення паралельних місцевих та загальноукраїнських козацьких організацій. Так розпочався ІІІ етап козацького відродження в Україні, коли штучність та формалізація цього процесу набули загрозливих розмірів.[45]
Починаючи з кінця 2001 року можна виділити ІУ етап козацького відродження. Він характеризується посиленням уваги держави до розвитку козацьких структур і зустрічним прагненням отримати державну підтримку зі сторони більшості новітніх козацьких об’єднань. Ця тенденція нагадує ситуацію кількарічної давнини в Росії, коли козацький рух було поділено на реєстровий і на нереєстровий, хоча цілий ряд проблем так і не було вирішено. Для ситуації з відродженням козацького руху в Україні ця перспектива є неоднозначною, бо цей рух є занадто кволим, розрізненим і слабо пов’язаним з традиційним родовим устроєм. Такий стан речей загрожує повною формалізацією українського козацького відродження.
Першим Гетьманом Українського козацтва був В.Чорновіл, другим В.Мулява, третім І.Білас. У 1994 році Президент України Кучма Л.Д. став почесним Гетьманом Українського козацтва. 22 січня 2005 року відбулася історична для Українського козацтва подія: Президент України В.А.Ющенко згодився стати Гетьманом України, очоливши роз’єднане до сьогодення Українське козацтво. Президент-Гетьман України В.А.Ющенко після ритуалу посвяти у Гетьмани України виголосив сучасні завдання козацтва: діяльність його повинно мати державне спрямування; має відновити роботу Координаційна Рада при Президентові України; вона повинна стати дієвим органом у справах козацтва; вже йде мова і про Департамент Українського козацтва; козацтво, в свою чергу, повинно стати моральним авторитетом держави у тих галузях, які сьогодні державою не охоплюються – починаючи з силових структур, прикордонної служби, охорони правопорядку; а головне завдання - об’єднати навколо себе всі козацькі організації.
Сьогодні уже можна однозначно констатувати, що Українське козацтво подолало кризу, котра заважала працювати і діяти на повну силу і звільнилося від негативних тенденцій, які панували в ньому.
Козацтво. Козацький дух. Козацький гарт і козацька звитяга … Лицарське служіння січовому товариству, козацькій ідеї, своєму народові, Україні… Серед ініціаторів відродження Чорноморського козацтва в самій Одесі, тобто в січовій столиці, бачимо представників інтелігенції, робітництва, відставних військових службовців. Згадаймо ж їх, тих, що були, і тепер назавжди залишаються ініціаторами створення Чорноморського козацтва. Ось вони: Костянтин Янченко, Ігор Власик, Іван Кобилко, В’ячеслав Ляшкевич, Леонід Безклубий, Леонід Тимчук, Сергій Іванов, Володимир Насипайко. Саме цим людям і пощастило стати офіційними засновниками Українського Чорноморського Подунай-Гуляйпільського козацтва, Установче Коло якого відбулося 22 грудня 1990 року, тобто ще за кілька місяців до проголошення акту про державний суверенітет України і за рік до історичного референдуму про незалежність.
Подунай-Гуляйпільське козацтво задумувалося його засновниками як невід’ємна частина теж уже відроджуваного – на той час воно ще не було зареєстроване - Українського козацтва.[46] Згодом в Одесі, і на всьому просторі від Дунаю до Донбасу і Криму, почали виникати різні козацькі групи та формування, котрі почали проголошувати свою осібність від загальноукраїнського козацького руху, осібність і позастатутність стосовно українського козацтва. Збільшення кількості членів козацьких організацій привела до появи поглядів, відмінних від поглядів керівництва цих організацій.
Тут є позитивний момент: можна вважати, що це не розкол, а очищення: невдоволені діяльністю організації козаки створюють свій підрозділ і намагаються працювати краще…Ця ситуація у кінці ХХ століття склалася в Українському козацтві на всіх рівнях – від всеукраїнського до місцевого, зокрема в Одеській крайовій та Білгород-дністровській районній організаціях.
Обравши отаманом генерала Валентина Пилипенка, а писарем полковника гвардії Валентина Федоренка, Українське Чорноморське Гуляйпільське козацтво вступило в новий етап свого розвитку. Заступником отамана з питань ідеології було обрано письменника – академіка Богдана Сушинського, заступником з організаційних питань полковника Анатолія Петька – отамана Овідіопольської районової козацької організації. УЧГПК на Великій Раді Українського козацтва підтримало кандидатуру генерала Івана Біласа, який (після Гетьмана Володимира Муляви, який тяжко захворів – інсульт) став третім Гетьманом. Незгода серед керівників Одеської крайової організації щодо подальшого шляху її розвитку призвів до серії розколів. Спочатку крайова організація змінила назву – стала Чорноморським козацтвом. При цьому стався розкол: більша частина козаків на чолі з Анатолієм Петько, Валентином Федоренко, Богданом Сушинским організувало окреме козацьке об’єднання яке згодом розкололося на Чорноморське козацьке військо Анатолія Петька, яке підтримувало Гетьмана І.Біласа, та Реєстрове козацтво Богдана Сушинського, яке не підтримувало Гетьмана, а входило у Всесвітню Лігу Лицарів. До речі, Б. Сушинський є пріором Мальтійського ордена лицарів, нагороджений Папою Іоанном Павлом ІІ медаллю Св. Амвросія. Далі Чорноморське козацьке військо розкололось на ЧВК (Чорноморське козацьке військо – отаман А. Петько) та ЧКЗ (Чорноморське козацьке з’єднання – отаман Пукліч – президент охоронного бюро «Гриф»). Розбіжності добре висвітлені у статутах цих організацій. Від Чорноморського козацтва В. Пилипенка відійшов полк ім. Сірка отамана В. Кривобока, потім «Одеська Січ» Івана Коваля. Далі В. Пилипенко склав повноваження і отаманом Чорноморського козацтва обрали іншого козака й т. д…[47]
В першому десятиріччі ХХІ століття в Одеському краї працюють більше 30 незалежних козацьких організацій, які мають статус обласних:
1. Буджацьке січове козацьке військо.
2. Громадська організація «Військо вірних козаків чорноморських імені гетьмана Богдана Хмельницького».
3. Козацька асоціація пасічників Одещини.
4. Козацька громадська організація «Варун».
5 . Козацьке товариство «Отаман Сірко» з обласним особливим підрозділом «Отаман Сірко» Українського козацтва.
6. Об’єднання звичаєвого козацтва «Чорноморська Січ».