Одеське козацтво з честю продовжує існуючі давні звичаї і традиції на користь українському народові та державі, підтверджуючи вислів – «Козацькому роду – нема переводу!».
III. БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКІ КОЗАЦЬКІ ТОВАРИСТВА: ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ, СТРУКТУРА, СКЛАД .
Ми живемо у жорстокі і непередбачені часи. Ніхто не знає, які випробування чекають на нас і нащадків наших. В цьому світі, як і за часів татарської навали, ніхто не рахується із слабким
та беззахисним. Тому ми, українці, як і наші героїчні предки, мусимо бути сильними, розумними і непереможними. Тільки так ми будемо здатні зберегти себе, свій народ і свою Батьківщину.
Слава Україні! Слава героям!
На півдні Одеської області, на березі широкого Дністровського лиману, розкинулося місто. Це одне з найдавніших міст не тільки нашої країни. Воно входить в число десяти таких же найдавніших міст світу як Афіни, Єрусалим, Рим, Пекін, Єреван та ін.
Перші житла на місці теперішнього Білгород–Дністровська з’явились ще зорі людства. Як свідчать розкопки археологів, приблизно сто – сто тридцять п’ять тисяч років тому тут жив неандерталець. Десь за три тисячі до н. е. на берегах Дністровського лиману вже існували поселення, жителі яких вже вміли виготовляти залізні знаряддя праці, розводили домашніх тварин, ловили рибу. Хто вони були, відповісти на це питання важко. Відомо, що пізніше, в сер. першого тисячоліття до н. е. на східному березі лиману жили скіфи, а на західному – гето–фракійські племена, в V – VI ст. – анти, VII – XIст. – тиверці та уличі.
Починаючи з VI ст. до н.е. в стародавній Греції починається розклад родового устрою і формується класове суспільство. Населення, щоб не потрапити в кабалу, покидає батьківщину та відправляється у подорож в пошуках вільних земель. Частина їх тримає шлях на північ і пристає до берегів Дніпро–Бузького і Дністровського лиманів. Незабаром тут виростають великі та малі міста, а серед них і Тіра, від якої починає свій родовід Білгород– Дністровський. В сер. першого ст. Тіра входить до складу Понтійської держави Мітрідата VI Євпатора, але після загибелі царя, який вступив у боротьбу з Римом, місто було розгромлено гетами. На поч I ст. н.е. Тіра була перетворена римлянами у форпост їх володінь на півночі. У III ст. Тіра пала під міцним ударами готів, які самі були незабаром відтиснені гунами. На зміну гунам приходять інші загарбники, але всі вони були недовго і не залишили помітного сліду.
Нову історію міста створюють слов’яни, які оселилися в Дністро– Бугському Причорномор’ї. Вони відродили місто й дали йому назву Білгород. У IX – X ст. Білгород входив в склад Київської держави. В той час Київська Русь вела тяжкі обороні війни з Візантією, і Біле місто було надійним форпостом на південних кордонах держави. Вже тоді з’являються тут перші оборонні споруди.
В результаті половецького нашестя на Північне Причорномор’я (біля XI ст.) величезні масиви плодородних земель були відторгнуті від стародавньої Русі. Після розпаду Київської Русі в XIII ст. Білгород втрачає своє адміністративне значення центру придністровського краю. Пізніше Білгород стає молдавським містом. Влітку 1420 року під мурами фортеці вперше з’явилось військо турецького султана. У 1484 році Білгород був підкорений.
Три сторіччя було місто під ігом, і на протязі всього цього часу не припинялась боротьба за його визволення.
Вперше козаки з’явилися під Акерманом у 1517 році. Походи посилились в 70–ті роки XVI ст., коли молдавський воєвода Івон – Вода Лютий вступив у відкриту боротьбу проти Турції. Козацькі загони оказали йому тоді велику допомогу. Брали штурмом козаки у 1583, 1589, 1594 під проводом гетьмана Григорія Лободи. У 1602 – під стіни фортеці прибуло тридцять чаєк та декілька галер. 1606 – козаки захопили десять турецьких галер. Козаки штурмували Акерман 1659, 1664, 1671, 1673 років на чолі з отаманом Сірко, 1684, 1686, 1691, 1693 – полковником Семеном Палієм.
Під час російсько–турецьких війн російське командування цінувало козаків. Вони добре знали причорноморські степи і тому використовувались здебільшого для розвідок та як авангард російської армії. Під час російсько– турецької війни чорноморські козаки брали участь у штурмах Хаджибею, Очакова, здобутті Бережанської фортеці, фортець Ісакчі, Тулчі, Акермана. 17 жовтня 1826 р. була підписаний бухарестський мир, де Росія закріпила за собою на Чорноморському прибережжі деякі міста, серед яких був і Білгород– Дністровський. Через два десятиліття після цього Акерманська фортеця остаточно втратила своє військово–політичне значення, а місто стало захолусним куточком на півдні Російської імперії.
1. Задністрове козацьке земляцтво.
Група вищих офіцерів 180-ї Кантемирівської дивізії (місто дислокації – Білгород–Дністровський) на чолі з її командиром генерал-майором Токаревим А.Є. організувала у 1990 році Задністрове козацьке земляцтво – складову частину Всесвітньої спілки козаків. Душею земляцтва був комендант БілгородДністровської залоги - полковник Слепухін М.0. До складу організації входили полковник Кучер В.В., підполковники Ломовцев Ю.0., Корнєв В.С., Некрасов П.М., Пронін С.В., капітан Антонов Г.В. - за посадами - командири полків, військовий прокурор...
Штабом земляцтва було розроблено цікавий документ – “Ідеологія козаччини”, який слугував фундаментом для розробки статутів усіх наступних об'єднань козаків Задністров'я.
У 1991 році Україна виборола незалежність. Із незалежністю прийшло розуміння необхідності позаблокового існування держави і як наслідок скорочення Збройних Сил: було розформовано 180-ту ордена Кутузова та Червоного прапору Київську дивізію. Залишившись без пенсій та квартир, колишні офіцери вимушені були шукати роботу та помешкання; багато хто з них виїхав за межі Одещини. Частина офіцерів-козаків залишилася вірною козацькій ідеї: маленький осередок Задністрового козацького земляцтва ще працював у 1996 році – до його отамана Слєпухіна М.0. зверталася рада отаманів козаків Петербурга.
Поява Земляцтва у Білгороді-Дністровському наштовхнулася на супротив українського козацтва. В Одесі було обнародувано наказ №1 отамана Українського Чорноморського Подунай-Гуляйпільського козацтва В’ячеслава Лашкевича. Він, “вбачаючи небезпеку для соборності незалежної держави України”, наказав, зокрема, “бути готовими дати відсіч будь–коли агресору ззовні або всередині Української держави.” У своєму наказі
В.Лашкевич ультимативно попередив начальника штабу Одеського військового округу, начальника Служби Безпеки України по області та представника Президента в Одеській області про те, що, коли вони не вживуть заходів до негайного розпуску “російського військового козацтва та депортації” його членів за межі України, то буде розпочато “прискорену підготовку до Всеукраїнської акції козацтва по витісненню цього “дворянського козацтва” у Придністров’є”.[51]
Що ж викликало таку бурю протесту?
Союз козаків, який очолив Олександр Гаврилович Мартинов, було створено у червні 1990 році. У Листопадовій декларації Рада отаманів – директивний орган Союзу – заявила урядам республік про недопустимість розвалу СРСР. У цьому ж документі українці йменуються малоросіянами, а в пункті 7 мовиться про відновлення козацьких військових формувань.
Громадськістю Земляцтво було сприйнято як шукачі пригод, які озброїлися, щоб захищати “исконно русские земли”, тим більше, що Кучер В.В. був хранителем зброї 180–ї дивізії.[52]
5 вересня 1992 року в Білгороді-Дністровському на малому козацькому Кругу було засновано Дунайське козацтво, яке на території Бессарабії існувало на протязі століть. Ініціаторів відродження Дунайського козацтва – полковника Кучера В., підполковників Корнєва Ю., Некрасова Г., Ломовцева Ю., Глущенко, капітана Антонова Г. – було викликано до керівництва Одеського військового округу (генерал–лейтенант Радецький), “звинувачено в порушенні присяги та зраді Батьківщині” й звільнено з армії “за дискредитацію високого звання українського офіцера.”[53]
2. Буджацька Січ (Буджацьке січове козацьке військо).
Князем Аргутінським-Довгоруким у 1992 році було організовано кооператив „Рюрик" при Дворянських зборах півдня Одещини. Складовою частиною кооперативу була Буджацька Січ – об'єднання козаків півдня країни. Співзасновниками Буджацької Січі були Устименко Б.І., Деордиця І.М., Токарєв А.Є., Скляренко М.П., Бойчев В.В., Дмитренко В.В., Кучер В.В.. Як сказав Харчук Ю.І. - один із співзасновників Буджацької Січі: „Їз закриттям Задністрового козацького земляцтва – козацька ідея в Задністров'ї не вмерла оскільки землі Буджаку потребують захисту".-Штаб-квартирою Буджацької Січі був Білгород-Дністровський.
Буджацька Січ. ЇЇ очолював князь Аргутінський-Довгорукий. У складі осередка було багато впливових та знаних у районі осіб, але позиція керівництва стосовно других осередків козацтва у районі (курс на ізоляцію та елітаризм) не дала Січі можливості консолідувати та очолити козацьких рух. Та ще й князь багато часу був у роз’їздах (справи за кордоном – був особистим секретарем Великого князя Володимира – нащадка російського імператорського престолу; заснування дворянського зібрання Півдня України та ін.), а відсутність отамана паралізувала роботу осередка, то за першим статутом Січі отаман практично одноосібно керував роботою Буджацького козацтва (печатка та фінанси осередка були в руках князя). Буджацька Січ була незалежною обласною організацією і не входила до лав Українського козацтва – на той час єдиної у країні козацької організації всеукраїнського масштабу.