У розвинених демократичних суспільствах вихованню громадських патріотичних якостей дітей приділяють велику увагу. У кожній державі своя національна система виховання. У нас своє - козацтво. Це спосіб життя вільної людини, яка зі зброєю в руках захищала Богом дані їй вільності і права. Подивіться, як люблять янкі свого ковбоя (пастуха). Він має залізні м’язи, лихо скаче на коні, стріляє з кольта без промаху, захищає слабих білих і бореться з аборигенами, тим самим знищує корінну націю Америки – індіанців. А ми соромимось свого козака – високошляхетної та освіченої людини – лицаря, бійця, який виходив на бій з наймогутнішою армією Європи – турецькою і перемагав її, захищаючи свій народ, свою землю, не пригноблюючи ніяку іншу націю. До речі, у козацькій державі неписьменних не було![177]
У справі національного виховання ми вже маємо велику підтримку органів державної влади: є Указ Президента України «Про відродження історико-культурних та господарських традицій українського козацтва» та інші. А також накази міністерства освіти та науки України «Про започаткування в рамках позашкільного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах програми «Молода Січ» із вивченням військово-патріотичних традицій українського козацтва та інші. Виконання заходів, що пропонують Укази Президента України, накази міністерства освіти, розпорядження глав обласної та районної держадміністрації, покликане дати учням додаткову сучасну козацько-лицарську освіту, забезпечити надійний духовний зв’язок з предками, розвинути стосунки з сучасниками і зорієнтувати їх на інтереси нащадків. Козацька педагогіка має забезпечити виховання мужніх і сильних духом громадян України.
У школі сучасності треба мати, розвивати й зміцнювати дитячу організацію в школі, вона – підмурівок колективної виховної роботи, бо наш педагогічний корабель накренило у бік індивідуалізації навчання та виховання. Цей крен призвів до того, що багато школярів відмовляються від шкільної «індивідуальності» на користь неформальних, а іноді й злочинних угруповань, та об’єднань. У багатьох з них панують міцний груповий тиск, жорстка система підлеглості, свавілля лідерів, але здебільшого підлітки не покидають їх, а, навпаки, цінують досить високо. Відмовившись від виховання у колективі та через колектив, ми практично відмовилися від виховання взагалі. Відомо: не може бути успішним виховання громадянина-господаря своєї країни, якщо дитина, підліток не набуватиме у ці роки досвіду відповідальності за виконання певних функцій в організації життя класу, школи, громади. Виховна система (козацька педагогіка) спирається на владу спільності: взаємодопомога, відчуття іншого, підкорення спільно обраним законам. Ніхто не має права образити іншого, бо дістане відсіч від усього дитячого гурту. Ніхто не може порушити закони життя класу, школи, - цього йому не дозволять. Стриманість, ввічливість, повага до старших, міра в одязі, відповідальність за виконання своїх обов’язків упевнено увійшли в життя молодої січі – братства козачат.[178]
Аналізуючи зміст програм та підручників, задамо собі питання – кого формує безнаціональна система освіти України, у якій немає національної спрямованості розумового, морального, духовного, фізичного і трудового виховання? На 2000 рік всього 21% всіх школярів на Україні навчалося українською мовою (так, як у 1958 році!). В сучасному суперечливому світі «виживуть» збережуть себе ті, хто зуміє відстояти у глобальному змаганні свою культуру, мову, фольклор – усе те, з чого складаються сутність та особливості національного характеру. Саме з цих мотивів для педагогічних колективів національне виховання є обов’язковою складовою системою формування всебічно розвиненої особистості.
Різко відмовившись від комуністичної ідеології і деполітизував школи, ми самі собі завдали шкоди: ліквідували систему різноманітних політичних і патріотичних клубів та клубів за інтересами. Це привело до аполітичності, значної частини учнівської молоді, до проявів песимізму, скептицизму, байдужості і втрати патріотизму. Знищили систему політичного інформування учнів. Це сприяло формуванню політичного без культур’я випускників. Ліквідували піонерські і комсомольські організації, але не створили ніяких інших дитячих і юнацьких громадських організацій для учнів. А відомо, що формування майбутніх громадських діячів починається з їхньої участі в дитячих і юнацьких громадських організаціях. Глибока моральна криза в нашій країні є наслідком прогалин у навчально-виховному процесі. Зокрема у недооцінки ролі української національної школи, яка виступає одним із важливих елементів збереження і розвитку етнічної спільності, її духовного ядра і постачає суспільству свідомих громадян, творчих особистостей, носіїв духовності.
Що ж таке школа козацько-лицарського виховання? Яка її загальна модель, на чому вона грунтується? Яка її мета, які завдання вона покликана розв’язувати?
Відомо, що загальної системи народного виховання для всіх народів немає. У кожного народу своя, особлива, національна система виховання. Вона базується на рідній національній мові. Запозичення системи виховання у іншого народу, як і мови, є неможливим тому, що формує інтелектуальну дебільність нації. Рідна школа – це головна основа національного життя держави, основа рідної школи – національне виховання. Національне виховання – це козацьке виховання, бо українці – нація козацька; козаки були типовими представниками рідного народу, вони втілювали волелюбний національний характер, відображали його потреби, інтереси, прагнення; і вони створили самобутню високоефективну, близьку до європейської, національну систему освіти і виховання – козацьку педагогіку.
Спостереження за розвитком сучасного українського суспільства показують, що відбувається "звужування" держави – громада все більше бере на себе її функції, а громадяни все частіше спільно вирішують проблеми, не звертаючись по допомогу до державних органів. Це пов’язано із загальною тенденцією нашого часу, з переходом від державного до державногромадського управління. Ефективність нової схеми державно-громадського управління визначається рівнем громадянської культури всіх членів суспільства і тому (у теперішніх складних умовах державотворення) школа повинна керуватись принципом пріоритету прав особистості над інтересами суспільства і держави, гуманізму, свободи, демократії, миру, національної злагоди, надаючи дитині, підлітку, юнакові (дівчині) ще в школі навичок громадського самоврядування, виховуючи лідера ХХІ століття, людину, яка буде в змозі приймати доленосні рішення в житті громади, регіону, держави і бути відповідальним за них.
Проблема визначення універсального типу самоврядування, який забезпечив би позитивний результат, постійно хвилює педагогів. У педагогіці спостерігалось чимало спроб зробити самоврядування схожим на якісно працюючий механізм (ми пам’ятаємо учнівські комітети часів радянського періоду), але історія розвитку педагогіки учнівського самоврядування доводить, що навіть сьогодні ми не наблизились до цього ідеалу, не змогли створити ідеальний механізм під назвою «учнівське самоврядування». Це не свідчить про безсилля науки в дослідженні природи людини чи про недостатність пошуку педагогів-практиків. Психолого-педагогічна наука і передова новаторська практика не змогли зробити учнівський орган самоврядування школи певним «штучним інструментом». Що ж заважає знаходженню ідеального механізму? Розмаїття цілей та завдань самоврядування, елементів змісту та видів форм моделей. Багатоваріантність умов і засобів управління. Неоднозначність виявлення закономірностей самоврядування в залежності від індивідуальних особливостей дітей і багатьох інших факторів.
Презентація моделей самоврядування на обласному методичному зборі педагогів та учнівських лідерів «Лідер ХХІ століття» у 2002 році за підсумками обласного етапу всеукраїнського конкурсу на кращу модель учнівського самоврядування показала, як по-різному організовують учнівське самоврядування кращі школи Одещини (одним із переможців на кращу модель учнівського самоврядування став Валерій Якович Тимофєєв): в кожній школі сформувалися свій стиль, темп і ритм роботи, власні методи й прийоми, певні психолого-педагогічні здобутки. [179] Отже немає єдино вірного підходу до виховання лідера, а є лише велике розмаїття ідей щодо організації цієї роботи. Головна ідея – ідея багатоваріантності моделей учнівського самоврядування (і взагалі організації навчально-виховного процесу!).
Офіційна українська педагогіка не заперечує того, що козацтво стало найдосконалішою формою вияву генетично закодованих здібностей і можливостей нашого народу. І тому в концепції національного виховання реалізація науково-обгрунтованих і випробуваних історією козацьколицарських виховних традицій – вважається одним із найефективніших українознавчих підходів у навчально-виховній роботі.[180]
Генеральний суддя Буджацької Січі Б.І.Устименко: «У нас церква відокремлена від держави, але в одеських єврейських школах учнів ознайомлюють із змістом священих книг. В польських школах вивчають Біблію. Особисто я вважаю, що в наш час бездуховності, яка росте, корисно було б знайомити нашу молодь з дитинства хоча б із канонічними заповідями, щоб дитина змогла відрізнити добро від зла».
В останнє десятиліття дедалі більше політичних і культурних діячів, учителів, батьків звертаються до християнських моральних цінностей як найбільш стійких, універсальних, не підвладних політичній та ідеологічній кон’юктурі. Це означає, що сучасне українське суспільство поступово підходить до визнання й опанування етичних основ християнства, від яких воно було штучно відлучене протягом багатьох десятиліть і до яких у більшості людей навіть було сформовано різко негативне ставлення.