В 1953 році я закінчив навчання в школі і поступив у Челябінське військове авіаційне училище дальної авіації, яке закінчив у 1956 році. В 1970 році закінчив військову академію у м. Київі. В 1986 році звільнився з армії, де прослужив 33 роки. Звільнився з посади заступника командира полку у військовому званні підполковник.
Жонатий, маю двох синів…
У 1995 році у січні місяці я вступив у Буджацьке січове козацьке військо, яке було зареєстровано 15 грудня 1994 року Управлінням юстиції Одеської області (Свідоцтво №58), де займав посаду заступника Січового отамана. Це булла та й є до цього часу обласна козацька організація.
10 березня 1997 року був створений міський козацький Кіш, який я очолив. А 22 травня 1998 року за №46 зареєстрований виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської Ради шляхом легалізації. 21 січня 1999 року міський козацький Кіш зареєстрований як юридична організація, свідоцтво №69.
Значний внесок у відродження козацтва внесли такі козаки: полковник УК – журналіст газети «Одеські вісті», Січовий та Кошовий судя Устименко Борис Іванович, полковник УК Вітряк Микола Кіндратович – голова ради старішин, осавул УК Черв’як Олександр Олександрович, який спочатку займав посаду кошового писаря, полковник УК Бойчев Василь Васильович – обозний Коша та Січі, полковник УК Воробйов В’ячеслав Миколайович – січовий та кошовий Писар, осавул УК Зуєв Олег Іванович – бунчужний Коша, осавул УК Лісіцин Ігор Михайлович – курінний отаман.
25 липня 1999 року наказом отамана Українського Чорноморського козацтва за №32 я був призначений наказним отаманом Буджацького січового козацького війська. 14 жовтня 2001 року Верховним отаманом Українського Чорноморського козацтва мені було присвоєно козацьке звання – генерал-хорунжий за активну участь у відродженні Українського козацтва…
Я, Вітряк Микола Кіндратович, народився 17.03.1930 року в селі Березани Березанського району Київської області в сім’ї нащадків козаків.
Батько – Вітряк Кіндрат Кузьмич – народився 04.10.1903 р, дід – Вітряк Кузьма Михайлович – народився у 1870 році, прадід – Михайло Іванович – народився у 1830 році – всі козаки Березанської сотні Переяславського полку. Пращур Вітряк Харитон у 1709 році був сотником Березанської сотні, яка брала участь в битві під Полтавою. Сотня вся загинула в складі Переяславського полку під ядрами шведів, оскільки Переяславський полк був попереду позицій російської армії Петра І. Пращур був нагороджений медаллю за розгром шведів під Полтавою, окрім того отримав наділ землі 300 десятин. Мати – Марія Володимирівна – козачка – народилася 04.08.1906 року. Дід по матері – Глушак Володимир Корнійович – народження 1874 року – у 1937 році розстріляний як «ворог народу» (теж був козак Березанської сотні). Дід його по матері Роздобудьмо Матвій загинув під Севастополем у 1855 році в званні хорунжого. Його дружина – прабабка Меланія отримала «пособіє» - 300 карбованців золотом та 10 десятин землі.
Мої батько і мати прожили довге та тяжке життя, обоє померли на 89 році життя. Батько як «ворог народу» був у «лагерях» із 1937 року і в 1956 – його було реабілітовано. Сидів він у Воркутинських таборах.
Я закінчив 7 класів Березанської СШ №1 у 1946 році і поступив у Київський гірничий технікум, який закінчив у 1950 році і по 1954 рік працював на шахтах Кузбасу (Кемеровська область). У 1954 році поступив і в 1957 році закінчив гірничний факультет Київського політехнічного інституту. Працював на шахтах Донбасу і у 1965 році переїхав на мешкання у Білгород-Дністровський. Жінка – Діна Максимівна – 1937 року народження – козачка (батько її – Єременко Максим Климентович – козак Яблоневської сотні Смелянського полку на Черкащині) – пенсіонерка; колишній біолог СШ №2 Білгорода-Дністровського, закінчила Одеський університет. Маємо двох синів: Микола – 1957 року народження – лікар швидкої допомоги, сотник Білгород-Дністровського Кошу; Борис – 1966 року народження – біолог, у теперішній час – підприємець, також сотник Білгород-Дністровського Кошу. Сини брали активну участь у Народному Русі України, були делегатами І та ІІ з’їзду НРУ иа ІІ Конгресу
КУН, а також у відродженні козацького руху – були делегатами Великих Рад у Києві у 1995, 1996, 1997, 1999 роках.
Я – полковник УК – голова Ради старійшин Білгород-Дністровського Коша та заступник голови Ради старійшин крайової організації УК Одеської області.
Бойчев Василь Васильович народився опівночі 01.01.1950 року в селі Василівка Болградського району Ізмаїльської області.
Батько – Василь Пилипович, градинар, садівник-бригадир, був членом РК КПУ, пенсіонер, але й дотепер працює – вирощує персики.
Мати – Анна Дмитрівна працювала колгоспницею.
Василь Васильович закінчив 8 класів у 1966 році й поступив до Білгород-Дністровського рибопромислового технікуму, який закінчив у 1970 році.
Після Білгород-Дністровського РПТ – «п’ять океанів»… Працював 9 років на рибному промислі; останні роки працював у ранзі заступника міністра рибної промисловості…
За сімейними обставинами (захворіла дружина) прийшлося залишити флот. Повернувся до Білгорода-Дністровського, працював у місті, із 1991 року – фермер – керівник селянського фермерського господарства.
Із 1992 року у козацтві – спочатку у Буджацькій Січі, потім у міському Коші. Разом із князем Підгайновим, Устименком, Токаревим, Диордицею, Вітряком, Павлюком – активно працював над розбудовою козацтва у місті та районі. Був і є обозним Січі, Кошу.
У 1994 році активний учасник подій у Буджацькій Січі (приїзд у Білгород-Дністровський Гетьмана Українського козацтва В.Муляви, дискусія щодо подальшого розвитку Січі та ін…).
Делегат Великих Рад Українського козацтва. Користується авторитетом серед козаків, фермерів району, промисловців…
Як непересічна особа вважає, щро лідер козацтва повинен передбачувати наслідки громадської та політичної діяльності; без такої якості лідер – це вже авантюрист, який може завести козацтво у моральну прірву та ізолювати цей громадський рух від широких верств населення. Бойчев В.В. якістю передбачування був наділений від Бога.
Василь Васильович – співзасновник козацьких кооперативів «Козацька Застава», «Дозор»… Помер навесні 2004 року після тяжкої хвороби.
Зуєв Олег Іванович народився в 1951 році в місті Горлівка Донецької області. З 17 до 40 років проходив дійсну військову службу в Військово-Повітряних Силах.
В 1971 році закінчив Васильківське авіаційне училище. В 1980 році – Військово-повітряну інженерну академію ім. проф. М.Є.Жуковського в Москві. Має авторські свідоцтва на винаходи та ідеї.
Службу проходив в Київському, Одеському (Буялик), Прикарпатському (Черляни), Московському (ВВІА), Далекосхідному (Свободний), Північно-Кавказському (Моздок), Забайкальському (Джида, Домна) округах, Семипалатинському ядерному полігоні, Північній групі військ (Бжег, Кшива) у винищувально-бомбардировочній, транспортній, стратегічній та розвідувальній авіації. Офіцер запасу. З 1991 року живе й працює в Білгород-Дністровському районі.
1993-2000 роки – Бунчужний отаман Буджацької Січі та Білгород-Дністровського Коша.
1993-1994 роки – разом із князем Аргутинським-Долгоруким працював над ідеєю відродження Буджацької Січі. Відмовився від посади начальника штабу на користь письменника В.Мисюка (19951996).
Кандидат в депутати Верховної Ради 1993-1994, 1997-1998 роки.
1997-1999 роки – голова Білгород-Дністровської організації УСДП (українська соціал-демократична партія). Помічник депутата ВР України В.В.Онопенко. З 2003 року – помічник депутата ВР України Б.М.Губського.
27.02.2003 року – делегат першого українського Форуму інтелектуальної еліти України.
З 2003 року – службовець Управління державної служби охорони Дарницького, Оболонського районів м. Києва. Письменник волею Божою. Козак з роду Росьсолюків з р. Рось. Онук Марії Михайлівни Климової, якої вже 90 років; мешкає вона у м. Черкаси. Мешкаю у м. Києві з 1999 року; козак за духом та кров’ю. Патріот України та Бессарабії.
Внучатий племінник Анатолія Григоровича Зуєва, капітан-лейтенанта, який загинув у Баренцове морі при проводці конвою РQ-16. Подвиг капітана описано у газеті «Красная звезда» за 1977 рік.
Мій прадід Михайло Климов загинув під Краковом у І Світову війну. Офіцер-козак.
Дмитро Зуєв служив опричником при дворі І.Грозного; був боярського роду. Відомості про нього з М.Костомарова в історичній повісті «Кудеяр».
Автор статті, присвяченої організації Козацької акціонерної нафтової компанії України на о.Змеїному. Автор книг: «Загадки Скіфії», «Астральні символи України», «Золота душа народу», «Тайни менталітету слов’ян, або золотий зодіак аріїв», «Національна ідея в Україні». В книзі «Загадки Скифії» довів історичні кордони Кіммерії, Скифії і, значить, України – за Геродотом. Довів місцезнаходження скарбниці Скифії – країни Геррос, місцезнаходження остова Борисфен, казкової Гілеї (Лукомор’я за О.Пушкіним).
В монографії «Астральні символи України» довів трипільські витоки астральної таємниці поклоніння сузір’ю «Пояс Оріона» - Триглава, Тризуба – сьогодні Малого Герба України.
В книзі «Тайни менталітету слов’ян» (Золотий Зодіак аріїв)» довів до грецький Зодіак Кіммерії, Скифії. Розкрив таємницю багатьох амулетів Кіммерії та Скифії.
Довів ідею виникнення імені Дана – богині красоти рідної природи.
Довів (розкрив) таємницю походження більш як 30 українським імен, більш як 20 історичних культурологічних назв Дніпра та др. річок.
Розкрив таємницю походження назв Таврія, Крим – від русколанорусичів (Русланів).
Довів приналежність острова Зміїний, дельти Дунаю та др. до України.
Довів історичні етногенетичні корені походження Аскольда, Діра та Рюрика.
Довів корені виникнення козацтва від походів київського князя Олега Віщого.
Довів (розкрив) таємницю Золотого Руна Кіммерії – довівши напрямок розвитку астропсихології, астросимвології та історичного пріоритету народу України по відношенню до даної тематики.