Із 1990 року я став активним членом РУХу. Приймав участь в організації та проведенні всіх мітингів та демонстрацій демократичних сил у нашому місті. Із 1996 року вступив до лав Українського козацтва, бо вважаю, що сьогодні ця організація може захищати демократичні засади у нашої молодої суверенній державі, а також приймає активну участь у господарському та економічному відродженні нашого багатішого краю, реально допомагає всім малозабезпеченим та пенсіонерам нашого міста.
ПАВЛЮК ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ
Я, Павлюк Василь Васильович, народився 10 лютого 1962 року на Гуцульщині в місті Яремча Івано-Франківської області в родині робітників.
Батько – Василь Федорович – тривалий час працював на шахтах Донбасу, потім охоронцем Львівської залізної дороги.
Мати – Параска Семенівна – домогосподарка, так як у нас в сім’ї семеро дітей: 4 брати і 3 сестри.
В дитинстві мене дуже вразив фільм «Олекса Довбуш». Дуже був вражений цим фільмом, а також в той ж час гордість за свій народ та Україну. Батьки, а також мій дідусь та бабця розказували різні легенди нашого краю. Приймав участь у різноманітних заходах в школі, любив мандрувати. Найбільше враження в моєму житті – це поїздка до столиці нашої України – місто Київ. Мрія стати офіцером-танкістом, до 8 класу знав повністю всю конструкцію танка.
Після закінчення Яремчанської середньої школи в 1979 році поступив до Одеського морехідного училища. Закінчив училище з червоним дипломом і пішов на практику в Чорноморське промислове об’єднання «Антарктика» на флотилію «Восток». Поступав в Одеське вище морехідне училище, але мені сказали, що «бандеровцям» немає місця на флоті.
З 1982 по 1984 роки служба в армії.
В 1985 році поступив на роботу в ЧМП матросом 1 кл.-мотористом 2 кл. Вів активну роботу за кордоном, а саме зустрічався з українською діаспорою, розказував правду про Україну.
В 1989 році поступив до Українського Народного Руху (за перебудову); один із засновників НРУ на Бессарабії; сприяв розвитку козацтва на території Півдня України, а також Міжнародне товариство прав людини, Міжнародна спілка моряків та інше. Ставши за права українським моряків, змушений був зійти на берег і з грудня 1999 року приватний підприємець. Люди нашого краю узнали, що найкращий виробник є український, а найкращим товаром України – «Оболонь».
Учасник Помаранчевої революції; голова Білгород-Дністровської міської та районної організації Української Народної Партії.
Одружений. Дружина – Павлюк Людмила Володимирівна – домогосподарка.
Син – Павлюк Олег Васильович – студент Одеського Державного Педагогічного Університету ім. К.Д.Ушинського.
Я, Царенков Олександр Петрович, народився 14 листопада 1949 року в місті Алма-Ата Казахської РСР в родині службовців. Батьки померли, поховані в місті Алма-Ата. Маю двох братів та двох сестер.
У 1964 році поступив у Алма-Атинський енергобудівельний технікум, який закінчив у 1969 році і за розподілом поїхав працювати у м. Астрахань. Працював мастером на будівництві Астраханського вододелителя. У 1969 році мене було призвано до лав Радянської Армії, де я служив на посадах рядового та сержантського складів до 1971 року. У 1971 році я повернувся до Алма-Ати, де працював мастером у трестах «Алма-Атажилбуд» та «Алма-Атапромбудматеріали».
У 1973 році я знову пішов служити у Радянську Армію, у якої прослужив на різних командних та інженерних посадах. Громадянин України. Освіта – вища. Закінчив Ленінградське вище інженернобудівельне училище ім. генерала армії Комаровського. З 1991 року по 1999 рік я обіймав посаду начальника Білгород-Дністровської КЕЧ району. У 1997 році мені було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник сфери послуг України». У теперішній час працюю начальником БілгородДністровського військторгу №624.
Приймаю участь у роботі Білгород-Дністровського козацтва. Був отаманом БілгородДністровського Окружного полку ім. П.Орлика.
Одружений. Маю двох дорослих синів та чотирьох онуків, які мешкають у місті БілгородДністровський.
Оленєв Ігор Павлович, осавул УКЧКВ і Білгород-Дністровського козацького полку ім. П.Орлика, народився 15 червня 1948 року у місті Сторожинецьк Чернівецької області у сім’ї службовцівфінансистів. Батько був керівником райфінвідділу, а мати – держбанку. У 1954 році у зв’язку з переводом батьки переїхали на Одещину.
Проживали і в Березіно, і в Тарутіно, і в Тузлах, і в Арцизі (все районні центри). Запам’ятався з дитинства чітко епізод, коли в дитячому садку вихователька показувала портрет і говорила, щоб ми плакали, бо помер батько народів – Сталін. А я не хотів, бо це не був мій батько, а хтось вусатий.
Навчався в СШ №1 м. Арциза. А коли закінчив 8 класів, поступив у Рибинський лісничий технікум.
В цей час в країні була «хрущовська відлига», ми активно почали цікавитись політикою, подіями в житті, багато дискутували, читали книги, передаючи один одному їх з рук в руки. Хотілось якнайбільше знати. Багато чого довідався про тоталітаризм від матері, яка на собі відчула діяльність НКВД і МПБ, проживаючи на території Західної України. У зв’язку з тим, що батьки мали службову зброю при собі, їх змушували приймати участь в облавах на так званих українських націоналістів, бо вони намагалися протистояти тоталітаризму. Їх розповіді мене так вразили, що і до сьогодні їх пам’ятаю. З часом їх розповіді підтвердилися. І сьогодні ми вже знаємо багато про те, що відбувалося, але в той час замовчувалося.
Серце моє так і залишилось непримиренним до всякого насилля, безчестя, облуди. З виникненням політичного руху «РУХ», я став його членом. Коли ж побачив, як деякі почали ставати агітаторами-прихватизаторами, використовуючи для цього службове становище, порвав з ними. Згодом у місті Білгороді-Дністровському почав відроджуватися козацький рух. Він мені став близьким і по совісті і по духу.
Зароджувалася сила, яка б змогла об’єднати однодумців, повести боротьбу з ганебною несправедливістю, з безчинствами.
Так багато людей потребували допомоги, підтримки, а козацтво завжди стояло на сторожі інтересів людей. Я став активним членом нового руху. Виникло бажання організувати щось дієве. Хоч були люди різного віку, різних професій, але всіх об’єднувало бажання приносити користь іншим. Стільки було ентузіазму. Організовувалися суботники. Запущені, занедбалі приміщення відремонтовували, пристосовували для робочих місць. Так з’явилися майстерні по ремонту взуття, хімчистка, майстерні по ремонту побутової техніки і т. д. Активними учасниками були Скляренко М.П., Горлачов В.П., Царенков О.П., Городниченко П.М., Лелеченко І.А….
Ковалів Степан Дмитрович народився 01.01.1934 року у Дрогобичі Західної України. Закінчив середню школу, потім військове училище авіації. Служив в Ленінграді. Отримав травму, був демобілізований з військ. Працював старшим техніком Білгород-Дністровської міжколгоспної райзаготконтори, 10 років – директором бази відпочинку «Карпати» (Затока) до виходу на пенсію за віком (1994).
В Українське козацтво вступив у 1994 році. Був обозним Білгород-Дністровської паланки, Білгород-Дністровського Кошу, делегатом Великих Рад УК 1994, 1995, 1996, 1997, 1999, 2000, 2002 років. Помер 19.03.2003 року.
Врублевський Микола Васильович народився 19 червня 1945 року в селі Грабина Ярмоленецького району Хмельницької області, в робітничій багатодітної сім’ї. Освіта вища, юрист.
В 1961 році почав трудову діяльність в якості електрика Гіндештського цукрового заводу Молдови. З 1962 року по 1966 рік працював електриком Одеського авто збирального заводу. З 1966 року по 1968 рік служба у Збройних Силах Одеського військового округу. В 1978 році закінчив Київську Вищу школу МВД. З т1968 року по 1998 рік служив в МВС на різних посадах. З 1998 року пенсіонер МВС. З квітня 2001 року очолює громадську організацію, є отаманом 1-го Білгород-Дністровського козацького полку ім. П.Орлика.
Безпартійний. Одружений. Має двох дорослих дітей.
Народився 24 лютого 1938 року в селі Олександрівка 1 Ширяївського району Одеської області; громадянин України.
Освіта вища юридична.
У 1956 році закінчив Затишанську СШ. У 1957 році закінчив технічне училище №1 міста Одеса.У 1964 році закінчив Свердловське пожежно-технічне училище. У 1977 році закінчив Київську Вищу школу МВС СРСР.
У 1957 році після закінчення училища був направлений на завод фрезерних станків міста Одеса. З 1957 року по 1960 рік служив у лавах Радянської Армії в Німеччині в бронетанкових військах.
У 1960 році після звільнення з армії по комсомольській путівці був направлений на Урал у «Уралтяжтруббуд». З 1960 року по 1961 рік працював у Ключевському будівельному управлінні міста Сисерть Свердловської області. З 1961 року по 1969 рік працював у Сисертському райвідділі міліції УВС Свердловської області. У 1969 році переводом був направлений на Україну в управління внутрішніх справ Одеської області. З 1969 року по 1970 рік працював інспектором карного розшуку Овідіопольського РО МВС Одеської області. З 1970 року по 1985 рік працював на різних посадах в
Білгород-Дністровському МВ УМВС України Одеської області та навчався у Київській Вищій школі МВС СРСР, яку закінчив у 1977 році. З 1977 року по 1985 рікпрацював заступником керівника Білгород-Дністровського МВ УМВС України в Одеській області. У 1985 році звільнився з міліції у зв’язку з виходом на пенсію.
З 1985 року по 1999 рік, будучи на пенсії, працював юрисконсультом у ОАО «ЕЗяБиИ» міста Білгород-Дністровський.
Виконую громадські обов’язки: з 1996 року реєстровий козак Українського козацтва – суддя, голова поважних козаків міського козацького товариства. З 2000 року голова Ради старійшин Чорноморського козацького війська Українського козацтва. Полковник УК. З 2001 року голова спостережної Ради ОАО «ЕЗяБиИ».