Безпартійний, одружений, не судимий, проживаю в Україні з 1969 року.
Єремєєв Віктор Ілліч народився 08.07.1950 року в Росії.
Батько - Ілля, 1920 року народження – військовий, артилерист, полковник, перед виходом в запас служив в Олексіївці. Мати – Анастасія Степанівна (1925 року народження). Брат – Іван.
Разом з батьком кочували по Союзу: Тюмень, Одеса, Олексіївка (з 1968 року). Закінчив в Тюмені середню школу, ПТУ-10 (тракторист-машиніст). Служив в радянській Армії на Україні: П’ятихатки, Знаменка, Жовті Води). Після служби (з 1971 року) – Якутія, Білгород-Дністровський – АТП-15073, «Істок».
Дружина – Валентина Іванівна (1952 року народження) – працює на «Істокє». Діти: Віталік (1971 року народження), Сергій (1973 року народження), Ірина (1980 року народження). Є онуки: Аліса, Ліна, Антон, Денис, Валентин, Глорія.
В Українському козацтві з 1993 року – був скарбником, начальником охоронної служби, начальником кадрової служби полку ім. П.Орлика.
Вважає, що тільки ті козацькі з’єднання мають майбутнє, які можуть забезпечити потреби не тільки своїх сімей, а й забезпечити добробут війська в цілому та створити належні умови для виконання козаками своїх обов’язків. Тому необхідно братися спочатку за облаштування козацьких станиць, хуторів, військових земель із квітучими садами, млинами, греблями, церквою та школою при ній – надбанням не тільки попередніх поколінь, а й найближче майбутнє. Козакам необхідно мати самодостатнє господарство.
Я, Хоменко Іван Васильович, народився 13 червня 1950 року в сім’ї колгоспників, в селі Молога Білгород-Дністровського району Одеської області, де й проживаю.
Батько – Хоменко Василь Нікіфорович (1914), мати – Хоменко (Колісниченко) Марина Мойсеївна (1919).
В сім’ї нас виросло четверо; я – третій.
Мій прапрадід – Хоменко Григорій Терентійович народився в 1848 році в сім’ї втікачів з кріпацтва. Його батьки (тато – Павук) тікали від пана разом з кріпаком, який виведений в літературі під ім’ям Миколи Джері. Прапрадід мав сина – Никифора (1879 року народження, учасник Першої світової війни), доньку Мотрю. Дружина прадіда – донька Політовченка Романа Ілліча (учасник російськотурецької війни; батько його був військовий).
По лінії матері – Древа Петро (учасник російсько-турецької війни, отримав наділ землі в
Салганах; мав дітей Марію, Євгеру, Аврама). Євгена вийшла заміж за Комісаренко Мойсея
Самійловича у Випасне…
В 1957 році пішов до школи, яку закінчив в 1968 році, одержавши середню освіту.
Того ж року був призваний до лав Червоної Армії. Служив в ракетних військах стратегічного призначення. Звільнився з лав Червоної Армії у 1970 році.
Вивчився на водія. Працював на цій посаді в Чорноморській геофізичній експедиції. Здобув професію бурового майстра. А в 1977 році одержав посвідчення машиніста автомобільного крана (після звернення робіт в нашому регіоні).
Перейшов працювати в Мінпродбуд. Приймав участь в будівництві заводів МІЗ, Медвиробів, Опорів («Сопротивления») в Білгороді-Дністровському, в Іллічівську – «Квант». Будував житло в Одесі, Білгороді-Дністровському, Житомирській області для чорнобильців.
Після реорганізації Мінпродбуду перейшов працювати до Одеського відділення залізничних доріг (станція Білгород-Дністровський – колійна частина №4).
Приймав активну участь у будівництві житла постраждалим від повіні в Закарпатті.
Зараз працюю в колійній частині №4 машиністом автомобільного крану.
Є депутатом Білгород-Дністровської районної ради. В Українському козацтві з 1994 року. Був в старшинській Раді Січі, Кошу, Окремого Полку. Делегат багатьох Великих Рад. Маю козацькі відзнаки й нагороди.
ВІТРЯК БОРИС МИКОЛАЙОВИЧ
Я, Вітряк Борис Миколайович, народився в місті Білгороді-Дністровському 23.07.1966 року в родині інтелігентів.
Батько – Вітряк Микола Кіндратович (17.03.1930) – гірничий інженер. Родом з козацької родини. Його пращур був посмертно нагороджений за боротьбу з турками за оборону Севастополя. Дід розкулачений і підстрілений, а батько пройшов табори ГУЛАГу з 1937 по 1956 роки. Сам все ж таки здобув вищу освіту. Але ж, як син ворога народу, працював спочатку в експедиціях Сибіру, потім, оженившись, по містечках України підіймав колективи відстаючих шахт, підприємств. В Сибіру навіть трохи сидів під слідством у підозрі, як зв’язківець «гулагівців» з «великою землею». Потім за невиконання місячного плану (пішов слій породи) передовик соціалістичної праці за 1972 та 1973 роки Вітряк М.К. був звільнений з керівної посади. Після чого за власним бажанням пішов з лав КПРС й пішов працювати на підприємство звичайним робітником, з яким й по сьогодення спілкуються посадовці – колись директори підприємств та інші начальники.
Батько – учасник ВВВ, почесний й поважний козак; заступник голови старійшин регіонального козацтва Одещини. До 2000 року включно ще й сплачував податки, як приватний підприємець.
Мати – Вітряк Діна Максимівна, 14.06.1937 р. н., - викладач біології. З інтелігенції. Батько її – інженер, мати – врач-гінеколог. Ветеран праці.
Брат – Вітряк Микола Миколайович, 05.09.1957 р. н. – лікар швидкої допомоги, вища освіта.
Я з 1973 по 1983 рр. навчався в Білгород-Дністровській СШ№2 в математичному класі (середній бал 4,8). Паралельно – музична школа по класу скрипки, один семестр музичного училища. Участь в самодіяльності. Запис з ансамблем «Днєстр» неодноразово на телебаченні. З 1983 по 1984 рр. працював слюсарем 3 р. на МІЗє. З1984 по 1985 – служба в Севастопольській водолазній школі. Навчання на водолаза-інструктора. 1985-1987 рр. – служба на атомному ракетному крейсері «Фрунзе». Був на переході з Североморська до Владивостока. Закінчив службу на мічманській посаді
– старшина водолазної команди. З 20-ти років член КПРС та секретар комсомольської організації БЧ5(електромеханічної та руху на крейсері з ядерним двигуном-2 атомних реакторів). З 1987 по 1988 рр. працював слюсарем 3 р. експериментальної дільниці Білгород-Дністровського заводу медичних виробів з поліматеріалів. З 1988 по 1992 рр. студент Одеського медичного інституту, староста 2-го лікувального курсу. Вчився на 4. В 1989 р. пішов з КПРС. В 1990 р. – зі старост, а в 1992 р. з ОМІ за власним бажанням. З 1991 р. по т. ч. – приватний підприємець.
В 1991 р. був делегатом 2-го з’їзду Конгресу українських націоналістів. Спілкувався за перспективи української молоді з провідницею і керівницею на той час проводу КУНа Славою Стецько.
В 1992 р. на Великому колі Українського козацтва був делегатом від Білгород-Дністровського Коша. З 1993 по 1994 рр. жив і працював в Греції.
05.03.1994 р. народився син – Борис Борисович Вітряк.
З 1994 по 1999 рр. – студент Одеського державного університету. В 1995-1996 рр. працював в Білгород-Дністровській СШ№4. Викладав ботаніку та анатомію. В 1996 р. відкрив спортивно-технічний клуб водних видів спорту. З 1999 р. спонсував та приймав участь у козацьких справах та інших патріотичних організацій. З 2001 по 2002 рр. працював матросом на балкері. З літа 2002 поставив на ринку ст. Лиманська кіоск «Інформаційна служба» - курортний сервіс. З грудня 2002 р. зробив базову цілорічну точку «Інформаційна служба», щоб розшири коло та час діяльності, козацьку майстерню побутової техніки, козацьку газету. І почав зі злободенних тематик на Дошці оголошень, яку зробив при вході. Про склад комунальних платежів і їх тарифікацію, зміст та якість обслуги, виділення на це коштів та пенсії. З іншого боку, про зміст та склад договорів оренди, зміну складу власності підприємств, їх «прихватизацію». Як «Сільгосптехніка», «Автопарк». Там же почала збиратись рада старійшин Білгород-Дністровського Коша…
Перші два тури виборів – спостерігач від В.А.Ющенка. 21.12.2004 р. – член виборчої комісії. Сподіваюсь, що настануть кращі часи для нашої Неньки-України, для її народу!
Я, Смаковський Володимир Миколайович, українець, народився в 1951 році в селі Вільхівці Борщівського району Тернопільської області в сім’ї службовців.
Батько Смаковський Микола Васильович, 1920 року народження, українець, лікар-терапевт, учасник ВВВ з 1940 по 1947 роки, кавалер бойових нагород, дбайлива, мудра, поважна людина, був порадником та опорою для мене на протязі всього свого життя.
Мати Надія Олексіївна, 1926 року народження, українка, вчитель, викладач української мови, літератури та історії, все життя віддала національно-патріотичному вихованню своїх двох синів та неміряній кількості учнів на протязі всієї своєї педагогічної діяльності.
Моє дитинство проходило в прекрасних місцях нашої неньки України – це заповідні подільські товтри по лівому узбережжю Дністра з його багатою природою і животворящими джерелами, історичними місцями.
Я ріс міцним спортивним козачком, вбираючи в себе, «як губка», Українські традиції, пісні, прислів’я, історії про події та борців за незалежність України. Знаходячи зі своїми товаришами предмети історії та давнини, ми, під керівництвом моєї мами, створили при своїй школі історикокраєзнавчий музей, а деякі експонати, знайдені нами, поповнили експозицію історичного музею Кам’янець-Подільської фортеці.
Навчаючись в школі, маючи здібності до фізики, математики, музики, захоплювався радіоконструюванням, приймав активну участь в художній самодіяльності, оволодів вмінням грати на музичних інструментах баяні та гітарі, що дало можливість бути душею в моїх товариствах та бути на «ти» з технікою.
Після успішного закінчення Китайгородської середньої школи поступив до Тернопільського державного медичного інституту.
Освоюючи медицину, паралельно досить серйозно захопився стрілецьким спортом, захищаючи честь інституту, пізніше честь області, виконав норматив кандидата в майстри спорту по кульовій стрільбі і, починаючи з 3-го курсу інституту, паралельно з навчанням працював тренером обласної збірної студентського спортивного товариства «Буревісник». Неодноразово мене, як граючому тренеру, і нашій команді вдавалося виборювати призові місця та перемоги, здобуваючи спортивні нагороди на різноманітних спортивних змаганнях. Не чужі були і інші види спорту: волейбол, теніс, боротьба, спелеологія,, туризм (на честь свого 20-ти річчя підкорив найвищу вершину України в Карпатах – Говерлу).