По закінченні Тернопільського державного медичного інституту та інтернатури на базі Горьківської медичної академії ім. Кірова, оволодівши професією акушера-гінеколога хірурга, в 1977 році був направлений в залізничношляхову лікарню Іжевського відділення Горьківської залізниці. Ви запитаєте, чому так далеко? На той час існувала таємна постанова ЦК КПРС про народорозселення з територій, на яких прогресують національно визвольні рухи і у всіх учбових закладах Західної України існував так званий союзний розподіл. Більшість випускників були направлені на роботу за межами України. Багато моїх «однокашників» і я мусили відпрацювати мінімум три роки навіть на Далекому Сході, а частина їх там залишалася постійно, не маючи змоги повернутись на Україну.
В 1978 році я одружився. Моя дружина Віра Павлівна, 1955 року народження, закінчила Московський інститут інженерів залізничного транспорту і працює інженером з експлуатації залізничних шляхів і «трохи мене».
В нашій сім’ї народилося два сини (Леонід – 1979 року народження, українець, закінчив Одеський політехнічний університет; Сергій – 1986 року народження, українець, студент Одеської академії холоду).
В 1982 році я повернувся на Україну в місто Білгород-Дністровський Одеської області де й проживаю. Працював лікарем спочатку в районній лікарні, а з 1983 року в міському пологовому будинку. Побудував з допомогою сім’ї власний будинок, посадив сад.
Маючи національно-патріотичні впевнення, завжди щиро підтримую і приймаю участь в боротьбі за незалежну, заможну, цілісну, самостійну, цивілізовану Україну. Будучи офіцером медичної служби в запасі, з великою вірою, надією, любов’ю до неньки України прийняв посвяту Українського козацтва з готовністю в його лавах служити Україні до кінця своїх днів.
Лукашевський В’ячеслав Васильович народився 29.06.1948 року в місті Ульянівка Кіровоградської області.
Його прадіда в свій час було репресовано як куркуля. Батько – Василь Іванович (народився в хуторі Жеребному Мартиновського району Ростовської області – річка Сал, 15.05.1920 року), служив в кавалерії, після війни працював водієм. Мати – Людмила Мефодіївна. Батьки переїхали в Кіровоградську область, потім в місто Білгород-Дністровський в 1950 році. В’ячеслав закінчив СШ№2, потім Одеське морехідне училище (судмех), ходив по морях, працював водієм, такелажником (місто Іллічівськ), мастером з добування золота (місто Алдан, Якутія) й вже 15 років – налагоджував автоматичної лінії на АО»Гемопласт».
Дружина – Галина Анатоліївна (1949 року народження) – начальник ОТК АО «Гемопласт». Син – Володимир (1973) та невістка – Вікторія Леонідівна працюють в Одесі. Є внучка – Марія.
В’ячеслав Васильович в козацтві з 1996 року. Курінний Українського козацтва, активний учасник його відродження. Має козацькі відзнаки, делегат РАД УК. Вважає, що справжнє відродження козацтва на Україні почнеться тоді, коли теперішні козаченьки усвідомлять, що по них судять про все козацтво, відмовляться від користолюбивих цілей і на перше місце поставлять служіння народу, Україні.
Лабунець Петро Якимович народився у 1958 році в селі Крива Балка Саратського району Одеської області в родині хліборобів. Батько та мати віруючи люди. Петро Якимович – православний, українець.
Закінчив 8 класів, далі вчився на курсах водіїв, служив у лавах Радянської Армії.
Після армії працював водієм в автопарку міста Білгорода-Дністровського (як водій, мав всі категорії – АВСD).
Дружина – Люба, донька – Альона.
В Українському козацтві з 1996 року. Був заступником курінного Скиби М.Є. (писарем куреня), в останній час працював курінним отаманом Переможненського (Папушойського ) куреню. Помер після тяжкої хвороби у 2004 році.
Городниченко Петро Максимович народився 23.02.1942 року. В 1958 році закінчив школу (в місті Кишинів).
Після школи працював н 4 хлібозаводі (помічником кочегара), на ЗЗБВ (бульдозеристом).
За комсомольською путівкою працював у Казахстані – Східно-Казахська область, село Зевакіно.
Закінчив сільськогосподарський технікум (факультет сільгоспмеханізації), отримав диплом механіка.
У 1961 році Петра Максимовича було призвано до лав Радянської Армії. Служив у Латвії (Рига): навчався у школі молодших командирів. Потім служба у Калінінградській області – місто Гвардійськ, в,ч 61905 12-й гвардійський орденів Леніна, Суворова, Червоного Прапора мотострілецький полк. Ліжко Максимовича стояло поруч із ліжком солдата Олександра Шевченка, який повторив подвиг Олександра Матросова. О.Шевченко посмертно нагороджений Золотою Зіркою Героя Радянського Союзу.
У 1964 році Петра Максимовича було демобілізовано.
До 1970 року він працював у Кишиневі командиром ДНД Жовтневого району міста Кишинів. Із 1970 року служив спочатку у Кишиневі у лавах Радянської Армії, потім його було переведено в 180-ту дивізію на посаду командира взводу, там служив до 1975 року. Далі – механік комунального підприємства Затока, завідуючий гаражем мехколони №26, механік ДЕУ, із 1980 року – головний механік заводу продтоварів, із 1990 року ІТД. На пенсії з 2002 року.
В Українському козацтві з 1991 року, починав цю справу разом із Городецьким Л.Г. Петро Максимович – делегат Великих Рад УК 1997, 1998, 1999, 2000, 2001, 2002 рр….
Я, Сокорєв Юрій Олександрович, народився 6 лютого 1953 року в місті Львів в родині військовослужбовця.
У тому ж році моя родина переїхала до міста Білгорода-Дністровського.
У 1060 я пішов до першого класу загальноосвітньої середньої школи №3 в місті БілгородіДністровському. У 1970 році закінчив 10 класів цієї ж школи і в 1971 році мене було призвано до лав армії.
У 1993 році був демобілізований з армії і приїхав до місця постійного проживання до міста Білгорода-Дністровського. В цьому ж році поступив на роботу до Білгород-Дністровського заводу опорів. Проробив на цьому заводі слюсарем-налагоджувальником до 1977 року. У цьому ж році звільнився з заводу і поступив на службу в армію.
У 1978 році звільнився з армії за станом здоровэя у званні прапорщика. З 1978 року по 1996 рік працював на Білгород-Дністровському заводі «Тіра». У 1996 році був звільнений з заводу по скороченню штатів.
З 1996 року і по теперішній час працюю адміністратором комп’ютерного залу.
Склад сім’ї:
Батько – Сокорєв Олександр Моїсеєвич, 1924 року народження, уродженець хутору Калинівка Ростовської області, учасник Великої вітчизняної війни, помер у 1974 році.
Мати – Сокорєва (Яшко) Тамара Андріївна, 1931 року народження, уродженка міста Акерман (Білгород-Дністровський), пенсіонерка.
Жінка – Сокорєва (Косі нова) Лариса Іванівна, 1958 року народження, уродженка міста Рені, померла у 1983 році за причиною хвороби.
Син – Сокорєв Олег Юрійович, 1979 року народження, уродженець міста БілгородДністровський, працює на Білгород-Дністровському заводі «Тіра».
За віросповіданням я православний християнин, хрещений був у 1953 році, безпартійний, в Українському козацтві з 1997 року.
Я, Сокорєв Юрій Олександрович, рішив вступити до лав Українського козацтва за такою причиною:
Україна завжди була козацькою державою. За роки панування радянської влади, тобто з жовтня 1917 року, козацтво в Україні, а також і в Росії було знищено як клас. Україна перетворилась в аграрний придаток Російської тоталітарної держави, але не дивлячись на це, як говорять – козацькому роду нема переводу. І я хотів би прийняти активну участь у справі відродження нашого славного Українського козацтва. Рахую для себе великою честю приймати участь у відновленні історичної справедливості – Українське козацтво, як клас, треба відродити. У козацтві могутність і сила нашої неньки України.
Я. Сокорєв Олег Юрійович, народився 15 серпня 1979 року в місті Білгороді-Дністровському в родині робітників.
У 1986 році я пішов до першого класу Білгород-Дністровської середньої школи №5, яку закінчив у 1994 році. У цьому ж році поступив до Білгород-Дністровського ліцею економіки і бізнесу, закінчив його у 1996 році. З 1990 по 1995 роки навчався у музичній школі, яку успішно закінчив за класом «гітара».
У 1996 році поступив до Одеської Державної Академії Харчових Технологій (ОДАХ) на факультет «Автоматизація технологічних процесів».
У 2000 році отримав базову вищу освіту за фахом «Автоматизація і комп’ютерно-інтегровані технології» з кваліфікаційною степеню «бакалавр».
У 2001 році закінчив навчання у ОДАХ і отримав повну вищу освіту за фахом «Автоматизоване керівництво технологічними процесами і агрегатами» з кваліфікаційною степеню «спеціаліст».
За роки навчання у академії приймав активну участь у роботі Національно-демократичної ліги молоді.
Свою трудову діяльність почав у серпні 2001 року на ВАТ «Завод Тіра» за фахом інженера КВПтА, де і працюю по теперішній час. Моя родина:
Батько – Сокорєв Юрій Олександрович, 1953 року народження, уродженець міста Львів. Працював слюсарем-налагоджувачем технологічного обладнання на заводі «Тіра». В теперішній час працює адміністратором комп’ютерного залу.
Мати – Сокорєва Лариса Іванівна, 1958 року народження, уродженка міста Рені. Працювала лінотипістом в міській типографії, пізніше – контролером ОТК на заводі «Тіра». Померла у 1983 році за причиною хвороби.
Я завжди був і є громадянином України, безпартійний, не одружений, судимостей не маю.
За віросповіданням я православний християнин, хрещений був у м1979 році, в Українському козацтві з 2001 року.
Історично склалося так, що Україна завжди прагнула бути вільною та незалежною державою. Але незалежність вона здобула тільки в наші часи, після розпаду Радянського Союзу. Ця незалежність є формальною. Фактично ми маємо державу, яка має великі внутрішні та зовнішні борги, поруйновані підприємства, дуже слабку економіку, великі податки, небоєздатну армію та корумповану державну систему.