Виховний процес, запроваджений Тимофєєвим В.Я. та підтриманий педагогічним колективом і соціальним довкіллям – козацьким формуванням Адамівської сільської ради, йде корінням у національний грунт (сім’я – родина - клас – школа – Україна) і кожний педагог черпає звідти життєдайну силу для розв’язання всієї низки складних проблем сучасного життя.
Керуючись змістом розділу «Національне виховання» Державної національної освітньої програми «Освіта України ХХІ століття», Тимофєєв В.Я. та педагогічний колектив школи допомагають учням самовизначитися, самореалізуватися у соціально-культурному середовищу, відповідати потребам соціально-економічного та політичного розвитку суспільства. Як це робиться – описано директором в посібниках «Адамівська Січ – школа козацько-лицарського виховання» (2004), «Козацька педагогіка – сучасна освіта» (2005), «Козацька освіта. Сучасний стан» (2006)…
Лавриненко Павліна Михайлівна народилася 1 січня 1960 року в селі Адамівка БілгородДністровського району в сім’ї Червінських. Росла дівчинка розумною, доброю, хоча дитинство було нелегким (рано втратила батька). Добре закінчила школу.
Пролетіли літа і повернулась в село тендітна красуня, але вже Павліною Михайлівною, вчителькою російської мови та літератури. І ось уже багато років працює завучем Адамівської школи.
Найбільше притягує вона людей своєю щирістю. Навіть коли вперше бачиш її, то відчуваєш, як вся вона випромінює людське тепло, доброту, увагу.
Павліна Михайлівна вірна, надійна подруга. Їй можна довірити найпотаємніші думки, поділившись радістю і болем. Вона терпляче вислухає, добрим словом, мудрою порадою і навіть кусочком хліба поділиться з людиною.
Славна господиня наша Павліна Михайлівна. Як в народі кажуть, що хата в неї як у вінку. Від ранньої весни до пізньої осені квітнуть у садочку тюльпани, жоржини і, особливо, багато троянд. А як гарно лунає пісня в цій домівці. Павліна Михайлівна разом з своїм чоловіком, Олександром Володимировичем, співають і на сімейних святах, і на сцені Будинку культури, і на відпочинку на природі. І хочеться слухать ще і ще раз.
Павліна Михайлівна не тільки вчитель, щира людина, але й турботлива, ніжна й ласкава матір. Вона разом з чоловіком виховує двох гарних синів – Сергія та Віталія, які відповідають їй любов’ю та повагою.
Завдання підтримувати компетентність кадрів на рівні сучасних вимог у Адамівській школі Павліна Михайлівна вирішує через систему методичної роботи. З її ініціативи і при безпосередній участі в школі створено методичний кабінет, який став центром педагогічної думки. Це справжня лабораторія педагогічної творчості, без якої вчителі не уявляють сучасну школу. У методкабінеті зібрано матеріали з досвіду роботи учителів. Тут можна одержати допомогу в роботі з батьками. П.М.Лавриненко систематично добирає щось нове, зокрема з педагогіки особистісне орієнтованого навчання та виховання, пропонує вчителям прочитати, осмислити і спробувати застосувати у своїй практиці.
Великого значення Павліна Михайлівна надає систематичному, цілеспрямованому, всебічному і поглибленому контролю. Лише такий контроль, вважає завуч, допомагає творчому зростанню вчителів, виявляє недоліки в навчально-виховному процесі і дає змогу своєчасно їх усунути.
Лавриненко П.М. разом із Гриценко В.Н. та Тимофєєвим В.Я. є співзасновницею Адамівського куреня дитячої та юнацької організації «Молода Січ» Українського козацтва, яка діє на території Адамівської сільської ради; мета діяльності «Молодої Січі» - формування в родині, школі, громадському житті творчої особистості козака-лицаря, захисника рідної землі з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю, світоглядом і характером, високою мораллю і духовністю; виховання всебічно розвиненої особистості українця (національне виховання у формі козацько-лицарського).
Гриценко Валентина Никифорівна народилася 4 листопада 1953 року в селі Адамівка Білгород-Дністровського району. Закінчила Білгород-Дністровське педагогічне училище, філологічний факультет Душанбінського державного педагогічного інституту. Вона – вихователь вищої категорії. Разом із Лавриненко П.М. та Тимофєєвим В.Я. є співзасновницею Адамівського куреня дитячої та юнацької організації «Молода Січ» Українського козацтва, мета діяльності якої – виховання всебічно розвиненої особистості українця (національне виховання в формі козацько-лицарського).
Валентина Никифорівна працює педагогом-організатором. Вона людина серйозна, може навіть видатися строгою на перший погляд; з дітьми не заграє і не сюсюкає, але й не командує. Говорить, як рівна з рівними, витримано і небагатослівно (як зі своїми трьома рідними, вона завжди з дітьми; не над, а з ними. Так і має бути. Адже позакласна робота – не продовження уроку, класної години. І взагалі учнівське життя – не тільки оцінки в журналі, успіхі з предметів. Це і спорт, і музика, і веселі іскристі розваги, і серйозні справи. Це життя, соціальне становлення дитини в колективі.
Як учитель Валентина Никифорівна викладає німецьку мову. Досвідчений педагог знає як зацікавити кожного із своїх учнів. На початковому і середньому етапах навчання прагне вона закріпити інтерес до німецької мови, а наприкінці середнього і в старших класах створює всі умови, щоб перетворити його в пізнавальний, щоб він набув особистісного значення для кожного вихованця.
Нерідко кажуть, що вчитель повинен мати щось від актора – вміння перевтілюватися і проживати із своїми вихованцями їхнє життя, конструювати душі – це високе мистецтво. Валентина Никифорівна не виробляла спеціально ці прийоми, вони народжуються від любові до дітей, до своєї педагогічної справи, від пристрасного бажання віддати себе цим допитливим, чутливим серцям. Із самозабуттям поринула вона у цікавий, трохи фантастичний, героїчний світ учнівської юні.
Демократизація шкільного, учнівського життя. Ще кілька років тому важко було б уявити, що може існувати таке поєднання слів, а сьогодні – це реальна перспектива. У школі цікаво проводяться дні учнівського самоврядування. І велика заслуга в організації цих днів педагога-організатора.
Валентина Никифорівна – друг, порадник, утаємнича у дитячі секрети, а нерідко й у секрети їхніх батьків – одне слово, Вихователь.
Прожити з дітьми щасливий козачатський вік, сказати б, на рівних, зробити його школою громадянського виховання – ось як їй бачиться основне завдання педагога на цьому етапі. А треба ж тільки викресати іскорку, запалити і дітей, і батьків, і колег на ті буденні і разом з тим романтичні справи, до яких кличуть козацькі литаври і які допомагають виховати і сміливість, і відповідальність, і гуманізм, так потрібні в майбутньому дорослому житті.
Граждан (дівоче прізвище - Коваль) Катерина Михайлівна народилася 10 березня 1957 року в селі Авидівка Білгород-Дністровського району Одеської області.
Мріяла стати вчителькою ще з шкільної лави: закінчила Адамівську школу, Одеський державний університет імені І.І.Мечнікова (філологічний факультет). Працювала в Козацькій, Адамівській школах: старшою піонерською вожатою, директором школи, учителем української мови та літератури. Катерина Михайлівна – учитель вищої категорії.
Вона керує практикою студентів, які навчаються за фахом «учитель української мови та літератури» (практику у неї проходили учителі Антоніна Ткаченко, Євгенія Нестерюк).
Разом з чоловіком В’ячеславом Григоровичем виховали трьох дітей: Оксану, Тетяну, Євгена; знають її в селі як добру господиню – встигає і хліб спекти, і зошитів чималу купу перевірити, і з онуком побавитись.
Багато років поспіль готує Катерина Михайлівна святкування Шевченківських днів, урочисте відкриття яких відбувається у погруддя Великого Кобзаря, яке з 70-х років минулого століття стоїть у центрі Адамівки.
Не цурається Катерина Михайлівна й наукових розвідок із козацької тематики: у п’ятій книжці обласного науково-педагогічного видання «Наша школа» за 2000 рік надрукована її розробка усного журналу «Згадаймо праведних гетьманів, що Україну боронили»; збирає матеріал до курсу «Українська козацька культура», який ми вводимо до шкільного компоненту; опрацювавши масу джерел з історії козацтва, довела, що у 40-х роках ХІХ століття Тарас Шевченко був курінним отаманом Петербургського козацького кошу.
Фундамент громадянськості в своєму класі вона закладає добрий: діти знають національну символіку, не соромляться співати Гімн України, приклавши правицю до серця (знають його!); з великим бажанням вивчають курс «Історія українського козацтва». Коли розроблялися принципи, за якими має працювати школа козацько-лицарського виховання, саме Катерина Михайлівна наполягла на вихованні козачат на позитивних прикладах. Ми назвали його принципом ідеалізації – формування в молоді ідеалів – одних із найважливіших компонентів духовності як кожної особистості, так і всього народу…
Галицька Наталія Павлівна народилася 7 вересня 1957 року в місті Білгороді-Дністровському. Закінчила Одеський педагогічний інститут (факультет фізичного виховання). Депутат БілгородДністровської районної ради двох скликань. Працювала учителем фізкультури Адамівської школи. Разом з чоловіком – Галицьким Сергієм Павловичем – виховали двох діток: Євгена та Лілію. На теперішній час учителька на пенсії за вислугою років
Наталія Павлівна в рамках концепції школи козацько-лицарського виховання розробила Положення про козацьке таборування. Воно в Адамівській школі є складовою частиною фізкультурнооздоровчої роботи, підсумком чергового етапу фізичного розвитку козачат. Проводиться таборування взимку (взяття снігової фортеці), восени та навесні (змагання з основних туристських навичок), влітку (кількадобовий похід на море з ночівлею).