Творчих доробок у Галицької Н.П. багато: це і туристичний гурток із традиційним літнім таборуванням, і спортивні секції, і танцювальний колектив (дипломант обласного конкурсу «Таланти твої, Україно», і дві збірні команди з баскетболу – учнівська та учительська.
Багато років вчителька керує переддипломною практикою студентів Білгород-Дністровського педучилища та Ізмаїльського педінституту, які отримують додаткову спеціальність «учитель фізкультури»; веде факультатив «Козацьке тіловиховання» і спецкурс «Козацьке загартування» в рамках курсу «Валеологія».
Засобами козацької педагогіки Наталія Павлівна формує у козачат «командний» дух: наша Молода Січ – наша школа – наше село – наша Україна; виховує козака, для якого «найперше – воля, найперше – честь!»
Буравицька Раїса Миколаївна народилася 10 лютого 1945 року в селі Благодатне БілгородДністровського району. Освіта – вища, закінчила історичний факультет Кишинівського державного університету. Працює учителем історії та правознавства Адамівської школи. Учитель вищої категорії, учитель-методист.
Розробила та впровадила в практику роботи школи курс «Історія українського козацтва» для учнів 7,8 класів, веде його за власним підручником.
Раїса Михайлівна є координатором роботи школи з виховання громадянськості. Вона вважає, що випускникові не відводиться якогось перехідного періоду для адаптації до дорослого життя. Тому вона допомагає школярам робити вибір, вирішувати життєві проблеми , розв’язання яких потребує уміння і навичок комплексного використання усіх знань, а не тільки суспільство значних дисциплін.
Буравицька Р.М. працює скромно, просто, над малими речами, а досягає великих результатів. Сім випусків зробила вона як класний керівник. Серед її вихованців багато знаних у районі та шановних людей. Двох синів виростила разом із чоловіком Іваном Антоновичем – Сергія та Володимира.
Коріння її авторитету у тому, ясному та незгасному, мабуть, зростаючому з роками бажанні знати нове і навчатися та заражати цим бажанням інших. ЇЇ авторитет – це авторитет живої робочої людини, яка ґрунтовно та всебічно знає свою справу.
Атмосфера напруженої роботи над собою, яка почувається навколо Раїси Миколаївни, створює в оточуючих стійкий інтерес до справи. Вона вчиться не тільки від книг, журналів, статей, а й від живих людей, які приходять до неї самої вчитися. І ось молодь відчуває інтерес до себе, до своїх думок та справ з боку досвідченого, авторитетного педагога і стає справжнім учнем, вивчаючи те, як треба працювати.
Зовнішня стриманість, сухуватись, іноді холоднуватість і внутрішня теплота відносин, яка виникає у багатьох дітей, підлітків, молоді, дорослих, що знають її. Головну роль у цьому відіграє її відвертість та бажання з’ясувати до кінця усіляку ділову та розумову плутанину. Її інтерес до кожної особистості і готовність завжди потратити на людину свій час. Велику роль відіграє взагалі властивий
Раїсі Миколаївні широкий погляд на життя та її терпимість по відношенні до людей…
Корженко Інна Іванівна народилася 7 серпня 1968 року в селі Благодатне БілгородДністровського району. Освіта вища, закінчила Ізмаїльський державний педагогічний інститут. Працює учителем початкових класів Адамівської школи.
Разом із чоловіком – Сергієм Миколайовичем – виховує чотирьох діток.
Теоретично добре підготовлена, володіє сучасною методикою викладання. Сумлінно готується до кожного уроку, здійснює індивідуальний підхід до учнів, приділяє достатню увагу розвиваючому навчанню. Посилює інтерес учнів до знань, показує необхідність їх набуття і засвоєння. На уроках читання, математики, мови проводить дидактичні ігри, загадки, приділяє багато уваги розвитку зв’язного мовлення учнів. За час роботи в школі виготовила багато роздаткового матеріалу і наочних посібників, які використовує на уроках. Це все дає змогу учням логічно мислити, працювати творчо.
Підбирає відповідні вправи розвиваючого характеру, використовує графіки, таблиці, які допомагають від учнів використання набутих знань. Багато працює над створенням міцного дитячого колективу. Веде велику роботу з батьками по вихованню учнів, часто відвідує їх дома.
Вронська Валентина Миколаївна народилася 25 квітня 1961 року в селі Вищий Ольчедаїв Вінницької області. Освіта вища. Закінчила біологічний факультет Одеського державного університету. Працювала вихователем пришкільного інтернату, учителем біології та хімії, з грудня 2003 року працює директором Адамівської школи. Є класним керівником першого випуску Адамівської школи козацько-лицарського виховання (2001 рік). Разом із чоловіком – керівником СК «Едем» Віктором Мілентійовичом виховали двох дочок – Мар’яну та Вікторію.
Валентина Миколаївна добре підготовлена теоретично і методично, знає сучасний стан хімічної і біологічної науки і перспективи їх розвитку. Вміло здійснює між предметні зв’язки на уроках, по’язуючи навчальний матеріал з життям, широко використовує на уроках і в позакласний час державні документи з питань виховання і навчання. ЇЇ уроки сприяють засвоєнню учнями основних хімічних і біологічних понять, наукових фактів, законів, теорій. Чітке планування навчального і виховного матеріалу, його систематичне повторення, використання умов кабінету, облік індивідуальних особливостей учнів, вміння доступно викладати матеріал, організовувати колективну, самостійну та індивідуальну роботу, створити проблему, раціонально використовувати наочність, технічні засоби навчання, дають їй можливість прививати учня міцні знання з предмету.Її урокам характерна чітка логічна послідовність, оптимальний відбір змісту, різноманітні прийоми роботи.
Мабуть твердження, що творчою людиною не стають, а народжуються, є вірним. Доказом цього є життя особистостей, які своїм творчим шляхом являють приклад для інших людей.
Такою Людиною (з великої букви) є викладач Білгород-Дністровського училища
Південноукраїнського педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського, керівник ансамблю народної пісні «Веселка» Михайло Іванович Нікіруй.
Народився він в 1941 році в селищі Кирилівка, в минулому – родове помістя графів Потоцьких. Нині – це територія Польщі, але, як відомо, з давніх часів ці землі були колискою української етнокультури. В діда Михайла Івановича було вісім дітей, всі були хлопцями. Після того, як в кінці дев’ятнадцятого століття дід Нікіруй приїхав зі Сполучених Штатів, де був на заробітках, він побудував кузню. Всі його сини і він сам були ковалями. Окрім звичайних побутових замовлень, вони створювали справжні витвори мистецтва. Творчістю родина Нікіруй займалася далеко не тільки в приміщенні своєї кузні… Наприклад, батько Михайла Івановича, окрім того, що робив брички для селян, був регентом Православної церкви, керівником сільського та церковного хору. Ще він сам робив скрипки, які у свій час користувалися досить великим попитом.
Любов до народної музики в Михайла Нікіруя народилася ще у дитинстві, адже вся його рідня складала сімейний оркестр народної української музики. Дядьки грали на скрипках, цимбалах, гармошці, кларнеті, сопілках…
Родина Нікіруєв через свою високо духовність шанувалась далеко за межами рідного селища.
Але під час Великої Вітчизняної війни, навесні 1945 року, ця родина була вивезена з вже польських земель і розкидана по всій Україні.
Михайло Іванович закінчив на Тернопільщині школу та педагогічне училище (з відзнакою). По закінченні він працював два роки в Путивльському педагогічному училищі та в загальноосвітній школі. За роки його вчителювання школа займала перші місця в усіх міських конкурсах самодіяльності. Безліч музичних колективів, які створював та очолював Михайло Іванович, завжди визначалися високим рівнем професійності виконання, мали українську народну спрямованість репертуару.
В 1964 році Михайло Іванович заочно вступив до Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка на історичний факультет. Треба сказати, що у ті часи цей університет єдиний мав такий високий статус на території України, і вступити туди з конкурсом в чотирнадцять чоловік на одне місце було досить важко.
В Білгород-Дністровський він потрапив за досить несподіваних обставин: Михайло Іванович просто почув про наше місто та написав листа в Білгород-Дністровське педагогічне училище. Відповідь прийшла відразу. Михайла Нікіруя запросили викладати у нас. Він просто забрав речі і приїхав. Це сталося в 1965 році. Саме тут він і зустрів студентку, а сьогодні свою дружину, Валентину Нікіруй, яка є його вірною супутницею та найкращим другом.
Приблизно в 1969 році Михайло Нікіруй разом з ще двома викладачами організували вокально-інструментальний ансамбль, який пізніше отримав назву «Веселка». Спочатку учасники ансамблю грали виключно для свого задоволення, але пізніше Михайло Нікіруй вирішив розширити репертуар виконання, збагативши його народними піснями. Певний поштовх до цього дав приїзд в наше місто справжнього бандуриста, як то кажуть, з народу, Олександра Сергійовича Чуприни. Це була людина, яка сама собою являла унікальність глибинної народної культури, не залишаючи жодної байдужої людини.
На базі своєї групи, де Михайло Іванович був класним керівником, у 1971 році він і створив свій видатний ансамбль народної музики…
Наснажена робота дала вагомі результати вже у 1976 році, коли ансамбль «Веселка» представляв увесь СРСР на міжнародному фестивалі. Після цього і почалися поїздки по різноманітних фестивалях, конкурсах, які відбувалися на території всієї України і не тільки…