тії церковні піснеспіви впроваджувалися завдяки запрошеним до Києва грецьким і болгарським співакам. Головним осередком культивування церковних співів стала Києво-Печерська лавра. Поступово, під впливом місцевих народних традицій, вони змінювалися, адже місцеві співаки засвоювали мелодії «з голосу», відтворюючи їх з пам’яті.

Особливого розвитку на Русі набула музика дзвонів, що колоритним перегуком супроводжувала християнські свята, скликала народ на віче.

Розгляньте фреску Софійського собору на фотоілюстрації. Назвіть музичні інструменти. Висловіть та спробуйте довести власну думку щодо можливого зображення на фресці пневматичного органа.

Фреска з південної вежі собору Св. Софії (реконструкція)

Таким чином, музична культура Київської Держави за короткий історичний проміжок сягнула високого рівня, вона розвивалася під впливом європейської музичної культури, водночас плекаючи власну самобутність.

У період розвитку музичної культури польсько-литовської доби візантійські мистецькі орієнтації змінювалися на ренесансні, адже в ті часи на українські терени хвилею покотилися ідеї західноєвропейського Відродження, окремі спалахи якого були відчутні в церковній музиці. В її надрах упродовж Х–ХVІ ст.

розвивався музичний професіоналізм.

В історії української церковної музики умовно можна виокремити два періоди й відповідні їм стилі виконання: монодичний (одноголосий) і партесний (багатоголосий). Деякий час, протягом переходу від одно голосся до багатоголосся, ці стилі співіснували.

Основна відмінність східнохристиянського – православного – музичного ритуалу від західнохристиянського – католицького – полягає у використанні лише вокальної музики, хорового співу без акомпанементу (а капела). На противагу західноєвропейському церковному обряду, органний супровід не використовувався.

Ще з часів Київської Русі запанував знаменний розспів – одноголосий унісонний спів з обмеженим діапазоном і строгим піднесеним складом. Мелодії, запозичені з Візантії, змінювалися під впливом місцевих народнопісенних традицій. Їх записували спеціальними знаками – крюками (від старослов. «крюк», «знамено» – знак). За відсутності лінійок для запису висоту та тривалість звуків фіксували лише орієнтовно.

За місцем походження розспіви поділяють на київський, лаврський, волинський (почаївський), руський (галицький), прикарпатський (василіянський), чернігівський, грецький, болгарський, сербський тощо.

Прагнення до більшої виразності церковної музики сприяло виникненню партесного співу (від лат. – партії, голоси). Тоді само відбувається чітке розмежування чотирьох голосів хору за висотою і тембром на бас, тенор, альт і дискант. Тексти записують близькою народові слов’яно-руською мовою, мелодії – вже не крюками, а новим «київським знаменом», тобто квадратними нотами на лінійках (з другої половини ХVІ ст.).

Яскравий і пишний партесний спів поширювався завдяки діяльності братських шкіл – Острозької, Львівської, Київської, Луцької та інших, де церковний спів і музична грамота належали до обов’язкових навчальних предметів. Зберігся нотний реєстр бібліотеки Луцького братства, до якого увійшло близько 300 партесних творів більш як десяти авторів, що є свідченням високого розвитку хорової культури України польськолитовської доби.

Àâëîñ – давній духовий музичний інструмент, поширений у Стародавній Греції і Передній Азії.

Àãîí (від грец. – змагання) – змагання під час ігор у Стародавній Греції, зокрема музичні (спів, гра на кіфарі).

Äóàëіçì (від лат. dualis – двоїстий) – філософське вчення, що полягає у визнанні самостійності двох першоначал, наприклад матерії та свідомості. Êóâè÷êè (кугикли, кувикли) – багатоствольний духовий музичний інструмент типу флейти Пана.

Îêàðèíà (від іт. – гусеня) – невеличкий глиняний музичний інструмент, різновид флейти-свистка, у вигляді гусячої голови.

Íàêðè, òóëóìáàñ – давньоруські ударні музичні інструменти типу

подвійних литавр; барабани. 35

Ïíåâìàòè÷íèé îðãàí (від грец. pneumatikos – повітряний) – духовий музичний інструмент, звуки з якого видобувалися за допомогою нагнітання повітря до міхів.

1. Які музичні інструменти набули поширення у Скіфії та містах-колоніях Північного Причорномор’я?

2. Назвіть жанри обрядових пісень, характерні для східних слов’ян. Поясніть, що означає слово синкретизм стосовно фольклору.

3. Які музичні інструменти використовувалися за часів Київської Русі?

4. Зазначте відмінності творів народної, придворно-світської й церковної музики в Київській Державі.

5. Які європейські впливи позначилися на розвитку музичної культури України у період польсько-литовської доби?

6. Порівняйте знаменний розспів і партесний спів.

7. Складіть кросворд з назв стародавніх музичних інструментів, поширених на теренах України.

8. Гра-змагання. Заспівайте якнайбільше календарно-обрядових пісень різних жанрів.

9. Знайдіть у літературних джерелах описи обрядів русалії, Купала, весілля тощо, де згадувалися б музичні елементи.

36

Різдво

Сцени з балету М. Скорульського «Лісова пісня» за однойменною драмою-феєрією Лесі Українки

Починалося все з пісні, в якій головне місце відводилося не слову, а мелодії і ритму. Виконували пісню в хороводі (спів у колі) і супроводжували рухами та мімікою, тобто дією – однією з істотних ознак драми. Імітація чужих жестів, рухів, голосу мала на меті перебрати подобу «Іншого» – ставала тим зерном, з якого виросло театральне мистецтво.

Поступово хор розпався на дві групи, що переспівують одна одну. У такий спосіб з’явилася наступна істотна ознака драматургії – діалог, поки що хоровий, який супроводжує і пояснює мімічну дію.

У подальшому з хору виокремився головний співак – корифей, якому хор уже лишень допомагав, а згодом місце корифея зайняли дві особи. Тож монолог перетік у діалог двох акторів, відкривши простір їхньому натхненню та інтерпретаторським здібностям.

Діалог став поштовхом до створення усних сюжетних епізодів, сценок, у яких поєднувалися комічне й трагічне, умовне й грубонатуралістичне.

Таким чином, ранній обрядовий театр містив елементи того, що згодом дістане наз ву літературний рід, а саме: епос, лірика, драма, які поки що існували в синкретичному (нероздільному, злитому) стані.

Театралізовані уявлення язичницької доби перейдуть і до християнської, особливо обряди, пов’язані зі зміною пір року, що трансформуються в обряди веснянок, Купала, Коляди, щедрування або весільні.

Знавець українських звичаїв, український народознавець О. Воропай записав весільний обряд «Просо», який має всі ознаки ігрового театру.

Обряд «Просо»

Зібравшись на вигоні, дівчата вибирають з-поміж себе двох: одну називають «матір’ю», а другу – «господинею». Решту учасниць гри називають «дочками». Зробивши такий вибір, дівча-

та стають в один довгий ряд. Першою в ряду стоїть «мати». «Господиня» бере в руку довгу палицю і стає збоку; потім вона підходить до «матері» й питає:

«Господиня» йде до протилежного кінця ряду, стає перед крайньою з дівчат

Тут відбувається діалог між «господинею» і «дочкою»:

– Куплю тобі сорочку.

– У мене є!

– Куплю тобі спідницю.

– У мене є!

– Куплю тобі хустку.– У мене є!

І так «господиня» перелічує весь одяг, який звичайно повинна мати дівчина, що збирається виходити заміж. За кожним разом «дочка» відповідає: «У мене є!», тобто показує, що вона вже готова виходити заміж. Господиня, почувши, що в дівчини все є, удає з себе сердиту, ніби б’є дівчину палицею і гонить її до «матері», примовляючи: «А заміж! А заміж!» Коли «дочка» заховається за «матір», «господиня» залишає її і знову звертається до матері з тим самим питанням: «Де твоя дочка?», і гра

26.07.2010 9:12:38

М. Реріх. Скоморохи Скула та Єрошка Г. Волошко. Скоморох

відбувається заново. І так продовжується, аж поки «господиня» не пережене всіх «дочок», раз-у-раз приказуючи: «А заміж!»

Художественная культура 10 класс Масол (стр. 4 из 5)

36