Смекни!
smekni.com

Философия абсурда Альбэра Камю (стр. 4 из 4)

Не вживаючи слова “абсурд” Камю втягує читача в саму атмосферу насичену абсурдом, який усе згущається. Тут немає ні правих, ні винних, Камю не стає на жодну зі сторін, він нікого не звинувачує, але і нічого не пояснює.

Як справедливо підсумував Великовський: “ В оповідачі “ Стороннього” почергово відкривали злодія і великомученика, нерозумну тварину і мудреця, виродка і робота, недолюдину і надлюдину”.20 А може усе це разом? Єдине, що тут неможливе - це середина. Подібно до того, як Сізіф зміг піднестися над своїм стражданням до відчуття щастя ( “Сізіфа слід уявити щасливим”

_______________________________________________________________________________

20.Див.: Великовский С.И. Грани “несчастного сознания”.-М.,1973.-С.48.

А.Камю), Мерсо теж підноситься до “стоїчної величі людини абсурду” - радіти життю навіть страждаючи. Герой Камю пройшов через усі етапи абсурду, він збагнув світ, уже відчуваючи і усвідомлюючи смерть. Але він теж прийшов до щастя: “... я відчуваю - я був щасливий, я щасливий і зараз. Для повного завершення своєї долі, для того, щоб я відчув себе не таким самотнім мені залишається побажати лише одного: хай у день моєї страти збереться багато глядачів - і хай вони зустрінуть мене криками ненависті”. Так завершив свій твір А.Камю.

Оскільки Камю вважає, що людина є першою і єдиною причиною своєї трагедії, то звісно випливає, що сторонній Камю не лише був, а й хотів бути стороннім суспільству, він не лише відчував абсурд, але й не підкорявся йому.

Ще одним героєм Камю який повстав проти безглуздя і абсурду є Калігула. Саме п’єсою “Калігула” відкривається у творчості Камю “коло Абсурду”. У драмі протест проти абсурдної долі концентрується у винятковій ситуації. Якщо у “Сторонньому” автор не дає нам причини перетворення Мерсо у людину абсурду ( адже у молоді роки він був звичайною людиною, то причини зміни у світогляді і поведінці Калігули Камю пояснює пізнанням істини.

У чому ж полягає істина Калігули? Це істина проста: “Люди помирають і тому вони нещасливі” (ІІ, 13), але саме вона стала причиною безглуздя, яким Калігула хотів пояснити людям їх участь.

Абсурд, який Калігулі відкрився “ першому”, втілився у насильство і вбивство задля щастя. Усі знущання, вбивства та ін. злочини Калігула робить лише для того, щоб люди зрозуміли абсурдність світобудови, щоб і їм відкрилась істинна, що вони смертні, приречені і нещасливі, що “життя не таке, яким має бути”, Калігула прагне зробити абсурд, який йому відкрився очевидним, адже це істина, яку мусять зрозуміти люди. Хаос, який Калігулі відкрився, панує скрізь - і на землі, і на небі, тому він прагне неможливого: “Я хочу небо розчинити в морі,змішати красу і потворність, і щоб горе пирхало реготом” (ІІІ,20). У Калігули раптом прокинулося бажання возвеличитися над усіма і усім, керувати всім на свій лад. Він прагне зруйнувати абсурдний світ у самій його основі. Калігула розігрує виставу, жорстоку і криваву, щоб вбити в тупі голови “ правду цього світу, яка полягає в тому, що її в ньому немає”.

С.Великовський зазначив, що Калігула - “ вбивця не за натурою, а з філософського принципу. Калігула у Камю парадоксальний: він правий проти всіх у думках, але злочинець перед усіма на ділі”.21

Калігула у Камю не має наміру коритися абсурдній долі, він сам прагне стати долею і божеством, він одержимий ідеєю просвітити “сліпців” які довкала нього, у тому що життя абсурдне. Але ще абсурдніше те, що Калігула так і не зміг нічого їх навчити, навіть цей жорстокий абсурд його жертви приймали як “норму”. Чи зміг Калігула “ зняти з неба місяць”, тобто досягти неможливого у своєму повстанні проти абсурду? Ні Камю приводить свого героя до висновку: “ Я не знайшов істинного шляху, ні до чого не прийшов. Моя свобода була не повна” (ІІІ,67).

Уже новим етапом у світоглядній еволюції Камю стає етап “Бунту”,

він послідовно виводиться з абсурду, є його наслідком, новим переосмислен-

ням. Це трактат “Бунтівна людина”, роман “Чума” і драма “Праведні”.

“Чума” – роман філософський. За звичкою, літературні твори Камю мають жанрове визначення роману, хоча сам письменник шукав для них якихось інших визначень, наприклад, “міф”, “хроніка”, “притча”, адже художня творчість була для Камю справжньою філософією. Для роману – притчі характерне узагальнено – універсальне трактування зла в контексті людського буття (чума для героїв роману – це зло, абсурд, щось невіддільне від існування людини). Але на цьому етапі творчості для Камю важливим стає бунт, тобто боротьба проти зла. Величезне значення тут мають паралелі , проведені до історії, фашизму як найбільшої чуми ХХ ст. У цьому випадку Камю цікавить уже не кінцевий результат, адже зло незнищенне, а сама позиція людини , коли вона опиняється перед обличчям зла.

Бунт, вважає Камю, породжується усвідомленням побаченого абсурду, усвідомленням несправедливої, незрозумілої долі. А його метою є перетворення. Естетика бунту, яка прийшла на зміну естетиці абсурду, перейняла її досвід і розвинула з міркування у дію.

Бунт у Камю – це дія. У трактаті “Бунтівна людина” Камю досліджує історію бунту протягом двох століть. Це історичний бунт і метафізичний бунт. “Я бунтую, значить ми існуємо” – для того, щоб жити людина повинна бунтувати. Метафізичний бунт – це повстання людини проти своєї долі, свого призначення, це бунт проти самого світопорядку, це виклик несправедливості, це і виклик абсурдові.

Таким чином і герої Камю – літератора, і сама філософія Камю логічно виводять з абсурду ідею бунту як єдино можливу і правомірну.

_______________________________________________________________________________

21.Див.: Великовский С.И. Грани “несчастного сознания”.-М.,1973.-С.35.

В И С Н О В К И

Уся рання творчість А. Камю аж до 1941р., включаючи і філософські праці і художні твори, присвячена проблемі абсурду. Кожен з етапів творчості Камю, як уже зауважили науковці, включає в себе певний триптих: філософське есе, роман і драму. Камю зумів поєднати для реалізації свого задуму філософію, літературу і театр.

Ми розглянули лише перший триптих, присвячений абсурдові. Абсурд як філософське поняття, як основа буття розглядається не лише А.Камю, але таке значення, якого надав абсурдові Камю, не має аналогів.

Теоретичною розробкою філософії абсурду є ”Міф про Сізіфа”, у якому Камю розглядає зв’язок абсурду і самогубства, абсурдну людину, абсурдну творчість, абсурдну свободу.

Камю визначив абсурд як фундаментальну проблему буття. Філософ стверджує, що абсурдним не є ні світ, ні людина - абсурд виникає лише у їхній взаємній присутності, адже це “метафізичний стан людини в світі”.

Головна відмінність Камю у підході до проблеми абсурду полягає в тому, що абсурд розглядається не як висновок, а як початок роздумів. Камю прагне не просто константувати факт абсурду, а саме ті наслідки, до яких він приводить. Камю також шукає виходи зі стану абсурду. Таким виходом з абсурду став бунт. Бунт як логічне продовження філософії абсурду.

На особливу увагу у камюсівському “Есе про абсурд” заслуговує “Міф про Сізіфа”. Нове тлумачення образу абсурдного героя зводиться у Камю до висновку, що Сізіф зміг піднятися над своєю долею: “Сізіфа слід уяляти щасливим”- стверджує Камю. Реалізація теорії абсурду у літературі - роман “Сторонній”. Філософія абсурду у романі має неоднозначне тлумачення. З одного боку, створений філософом образ втілює ідею абсурдної людини, з іншого - викриває абсурдність світу. Але, як уже згадувалось, Камю вважає, що абсурд народжується з зіткнення людини і світу, він є розладом між людиною і світом.

Свою реалізацію абсурд має і у театрі. Абсурд втілився в п’єсі “Калігула”, яка власне, хронологічно і є першою з творів абсурду. ЇЇ герой, усвідомивши абсурдність життя прагне відкрити очі усім підлеглим; методи, які використовує для цього “просвітлення” Калігула не приносять нічого крім лиха. Калігулі не вдалося стати божеством, він не зміг досягти неможливго.

Концепція абсурду А.Камю постає цілісно лише при розгляді усіх творів циклу, вони не тільки доповнюють один одного, але є взаємопов”язані, так само як і цикли творчості Камю. Логічне завершення цикл абсурду знайшов у творах ІІ етапу творчості - другого “витка” спіралі, який має назву “Бунт”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Борев Ю. Спор идет о смысле жизни// Иностранная литература.- 1960.- №5.

2. Великовский С.І. Від анархічного бунтарства до моралістичного гуманізму// Всесвіт. - 1972. - №8. -С.142 -154.

3. Великовський С.И. В поисках утраченого смысла - М.,- 1979.

4. Великовський С.И. Грани “несчастного сознания” ( театр, проза, философская эссеистика, эстетика А. Камю).- М.,1973.

5. Великовський С.И. “Проклятые вопросы“ Камю./ КамюА. Избранное.- М., 1988р.

6. Долгов К. Красота и свобода в творчестве Альбера Камю/ Камю А. Творчество и свобода. Сборник.- М., 1990.

7. Долгов К.М. От Киркегора до Камю. Философия. Эстетика. Культура.- М., 1990.

8. Зарубіжна філософія ХХст. у 6 кн. Кн.6 / Під ред. Волинки Г.І. - К., 1993.

9. Евнина Е. Судьбы экзистенциалистского романа// Вопросы литературы.- 1959.- №4

10. Камю А. Вибрані твори у 3-х т.- Харків, 1996 -1997, т.1.- Проза, т.2.- Театр, т.3 - Есе

11. Камю А. Диалог с глухими?! // Слово.- 1991.- №3

12. Карпушин Б.А. Концепция личности у Альбера Камю// Вопросы философии.- 1967.- №2.

13. Кутасова И.М. Альбер Камю: нигилист против нигилизма// Вопросы философии.- 1975.- №7

14. Кушкин Е.П. Альбер Камю. Ранние годы.- Л., 1982

15. Маньковская Н.Б. Проблема “человек и природа” в философии Камю/ Весник МГУ Сер.8. Философия.- 1973.- №4.

16. Маньковская Н.Б. Счастливая смерть постороннего// Вестник МГУ.- 1973.- №2.

17. Моруа А. Од Монтеня до Арагона.- М., 1990.

18. Мотылева Т. Альбер Камю и его концепция романа/ Мотылева Т. Зарубежный роман сегодня.- М., 1966.

19. Москвина Р.Р. “Метод абсурда” А.Камю как феномен неклассического философствования.// Вопросы философии.- 1974.- №10.

20. Наливайко Д. Трагічний гуманізм А.Камю / Камю А. Вибрані тв.- К. 1991.

21. Наливайко Д. Інтелектуальна проза А.Камю / Камю А. Вибр. твори у 3-х т. Т.3- Харків, 1997.

22. Попович М. Бунтівливий Камю// Зарубіжна література.- 1998.- Ч.20/ 84/.

23. Попович М. Похід проти розуму.- К., 1960.

24. Руткевич А.М. Философия А. Камю/ А.Камю. Бунтующий человек.-М.,1991.

25. Сартр Ж.-П. Нудота. Слова. Мур - К.,1993.

26. Семенова С. Метафизика искусства А.Камю/ Теории, концепции, школы.-М.,1975.

27. Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрями.-К.,1996.

28. Унамуно М.де. О трагическом чувстве жизни у людей и народов / Философские науки.- 1991.- № 10.

29. Философский словник .-К., 1986.

30. Фокин С. Л. Камю и Сартр: // Начало трудного диалога // Вестник ЛГУ. Сер2. История, языкознание, литература.- 1991.- Вып.4.