Достоєвський створює свою утопію, теократичну утопію, в якій церква повністю поглинає державу і здійснює царство свободи і любові. Для письменника питання про перебудову суспільства лежить не в площині політики чи економіки, а в галузі релігії. Письменник виявляє три шляхи вирішення питання про світової гармонії, про рай, про рай про остаточне торжество добра:
перший шлях - це досягнення гармонії, раю, життя в добрі без свободи обрання, без світової трагедії, без страждань, але й без творчої праці;
другий шлях-це гармонія, рай, життя в добрі на вершині земної історії, куплена ціною незліченних страждань і сліз всіх приречених па смерть людських поколінь, перетворених на засіб для прийдешніх щасливців;
третій шлях - це гармонія, рай, життя в добрі, до якого прийде людина через свободу і страждання в плані, до якого увійдуть всі коли-небудь жили і страждали, тобто а Царстві Божому. Достоєвський може прийняти тільки третє рішення про світової гармонії.
Не було про світовій літературі письменника, який так оголено, особисто, з такою душевним болем сприймав соціальні та моральні конфлікти і, з іншого боку, настільки загальнолюдських, в масштабах світу переживав свої особисті трагедії, як Ф.М. Достоєвський.
Л. М. Толстой - великий шукач правди, пристрасно і радикально виступає проти історичного християнства, історичної церкви, пристосовуються заповіти Христа до закону цього світу, підміняють Царство Боже царством кесаря.
Навіщо людина живе, яке її призначення в цьому світі? Ці питання мучать письменника, він шукає на них відповіді в своїх трактатах "Сповідь", "У чому моя віра?", "Царство Боже всередині нас", "Про життя". Люди дуже часто женуться за примарами, за хибними цінностями, не шкодуючи при цьому ні своїх, ні чужих. Толстой вважає, що життя, яке людина витрачає в ім'я користі, кар'єри, придбання багатства, розтрачена марно. Люди живуть, не замислюючись про смерть, вони котяться на полозку життя, не помічаючи, що летять в прірву. Вони штовхають один одного, сваряться між собою, не думаючи про сенс всього, що відбувається. Але людині самій важко розібратися в моральних орієнтирах і цінностях. І допомогти в цьому нелегкому процесі вироблення ідеалів покликані вчителя життя - письменники, філософи, діячі культури, так як їх обов'язок перед суспільством вказувати людині дорогу в його нелегкому шляху морального вибору.
У трактаті "У чому моя віра?" Толстой писав і тому, що людина повинна жити так, щоб смерть не могла порушити життя. Для цього потрібно звести до мінімуму життя "тілесну", тілесні потреби. Справжнє життя - життя духовне, в добрі й моральному досконало. Якщо людина не змогла знайти шлях від механічної й незначною життя до життя душі, то він так і залишиться на порозі людського життя, так і не переступивши його.
Проблема смерті й безсмертя пов'язана у Толстого з проблемою сенсу життя. Смерть - це доля нижчого свідомості. "Життя в тілі" і закінчується смертю тіла. Подолання смерті пов'язано з подоланням життя, пов'язаної тільки про матеріальними потребами. Подолати смерть можна тільки про допомогою справи любові, тобто діяльності, спрямованої на милосердя і співчуття. У процесі життя, за Толстим, людина проходить три ступені самосвідомості: перший ступінь - це життя рослинна, несвідома, друга - життя індивідуальна, що усвідомлює себе окремою істотою, третя - життя божественна, справжня. Перший ступінь - це життя, позбавлена будь-яких духовних інтересів. Друга - це життя заради насолоди і слави. Тільки третя ступінь - життя в духовній діяльності, роботі з удосконалення себе і навколишнього життя. Саме це життя Толстой називає "розгадкою таємниці і полярною зіркою для рухомого людства, тому що вона дає справжнє благо». ("Шлях життя")
Толстой пов'язує майбутньої людства зі зростанням моральності, бездуховність губить життя. Тільки самовдосконалення людини створює умови для справжнього перелому в обставинах життя, без само зміни, зовнішні зміни - просто перекладання "без вапна, але на новий лад" розвалюється будівлі з необтесаних каменів. Ця думка пронизує всю російську культуру ХIX, закликають до моральності досконалості людства.
Висновок
Кріпосне право, яке тримало в темряві і затурканості селянство, царський свавілля, що пригнічує всяку живу думку, загальна економічна відсталість Росії в порівнянні з західноєвропейськими країнами перешкоджали культурному прогресу. Незважаючи на ці несприятливі умови і навіть всупереч їм Росія в XIX ст. зробила воістину гігантський стрибок у розвитку культури, внесла величезний внесок у світову культуру. Такий злет російської культури був зумовлений низкою факторів. У першу чергу він був пов'язаний з процесом формування російської нації в переломну епоху переходу від феодалізму до капіталізму, зі зростанням національної самосвідомості і був його виразом. Величезне значення мав і той факт, що підйом російської національної культури збігся з початком революційно-визвольного руху в Росії.
Важливим фактором, що сприяв інтенсивному розвитку російської культури, було тісне спілкування і взаємодію її з іншими культурами. Світовий революційний процес і передова західноєвропейська громадська думка чинили сильний вплив і на культуру Росії. Це був час розквіту німецької класичної філософії і французького утопічного соціалізму, ідеї яких користувалися широкою популярністю в Росії.
Російська культура сприймала досягнення культур інших країн і народів, не втрачаючи при цьому своєї самобутності й у свою чергу впливаючи на розвиток інших культур. Чималий слід залишила в історії європейських народів, наприклад, релігійна російська думка. Підйом патріотизму у зв'язку з Вітчизняною війною 1812 р. сприяв не тільки зростанню національної самосвідомості та формування декабризму, а й розвитку російської культури. В. Бєлінський писав: «1812 рік, що потряс всю Росію, порушив народну свідомість і народну гордість».
Список використаної літератури
1. Гуревич П.С. Людина і культура М.: «Дрофа», 1998 р.
2. Єрасов Б. С. Соціальна культурологія: У 2-х ч. Ч.1 - М.: АТ «Аспект Пресс», 1994. - 384 с.
3. Культурологія. Курс лекцій за ред. А.А. Родугіна Вид. "Центр" Москва 1998 р.
4. Культурологія / За ред. О.М. Маркової М., 1998 р.
5. Левінас Е. Філософське визначення ідеї культури. / / Глобальні проблеми та загальнолюдські цінності. - М.: Прогрес, 1990. - С.86-97
6. Полікарпов В.С. Лекції з культурології. М.: «Гардарики», 1997. - 344 с.