“Ізборник Святослава 1073 року” прикрашений шістьома мініатюрами, серед яких дуже вартісна за мистецьким та історичним значенням мініатюра з зображенням родини князя Святослава. Це рідкісний випадок в історії давньоруського мистецтва – прижиттєве зображення людей, не зарахованих до лику святих. Перший подібний прецедент – зображення Ярослава Мудрого з родиною на фресках Софійського собору. Встановлено, що портрет князя Святослава, його дружини і п’яти синів намальований без попереднього протирання пергаменту кістковим порошком, тонким пензлем густими фарбами і золотом, нанесеним на кіноварну підкладку. Дослідники назвали цей сімейний портрет “першим руським рисунком”. З нього можна судити, як одягалися князі: на головах – своєрідні “тюркські” соболині шапки, у княгині – оздоблена золотом сукня, на шиях у синів надіті золоті гривні, талії підперезані поясами, на ногах сап’янові чобітки, на великому князі парчевий плащ з фібулою. Очевидно, що в руках Святослав тримає “Ізборник”. На наступній мініатюрі – “Спас на престолі”. Далі – чотири фронтиспісні мініатюри виконані у вигляді стилізованих густо орнаментованих храмів, в середині яких зображені групи “отців церкви”. З боків храмів намальовані різні птахи та тварини. В рукописі є також малюнки 12 знаків Зодіаку. Дві великі заставки теж прикрашені рослинним та геометричним орнаментами. Ініціали збірника – великі й малі – старовізантійського типу. Усі мініатюри й заставки виконані фарбами та золотом, переважають теплі кольори – жовті, оранжеві, ніжні червоні, підкреслені золотом, багато використані блакитні й сині кольори та відтінки зеленого. Як бачимо, всі ці кольори стали для українців традиційними. “Ізборник Святослава 1073 року” – важлива пам’ятка усього слов’янського письменства, шедевр світового мистецтва. Це – наша духовна спадщина, гідна уваги й пошани [13; 54].
«Ізборник» 1076 року — одна з найдавніших давньоруських рукописних книг. В науковій літературі вона іменується також «Ізборник (Збірник) Святослава», Збірник 1076 р.» В кінці цього рукопису є запис: «Закінчено цю книгу рукою грішного Іоанна. Вибрано з багатьох книг княжих», з якого випливає, що книгу було переписано в Києві за редакцією Іоанна. Дослідники дійшли висновку, що саме він добирав тексти. Існує також припущення, що книга готувалась для князя Святослава. Якісь відомості про Іоанна відсутні. Необхідно підкреслити, що при доборі рукописів з якоїсь княжої бібліотеки, Іоанн здійснив глибоко продуманий і цілеспрямований (ідеологічно-світоглядний) добір текстів. Суспільно-політична та релігійно-церковна ситуація, в якій перебувала тогочасна Русь, вимагала книги, де читач міг знайти відповідь на питання: «Як жити людині?» Метою створення цієї збірки було сприяння духовному зросту читачів, формуванню їх етичної свідомості [13; 56].
Можливо, пам’ятку було замислено як підручник для княжих дітей. На сьогодні знайдено грецькі паралелі приблизно до половини текстів цієї рукописної книги. Інші статті, вірогідно, складені на слов’янському грунті. Зміст «Ізборника», вплинув на подальшу релігійно-філософську традицію і, зокрема, на світосприйняття князя Володимира Мономаха.
2.2 Зміст та структура “Ізборнику Святослава 1073 року”
Ізборник - съборникъ, пізніше сборникъ або соборникъ,:
1) богослужбові книги з календарними датами про богослужби протягом року, іноді з текстами богослужб;
2) твори, складені з текстів різного походження: перекладні, напр., Ізборник т. зв. Святослава 1073 p., також деякі зб. проповідей («Златоструй» і ін.); інші збірки постали на Україні: ймовірно Ізборник 1076 р. та зб. проповідей («Ізмарагд» та ін.); деякі збірки лише доповнено укр. матеріялом (Торжественник, проповіді на свята, доповнено проповідями Кирила Турівського). В 16—18 вв. постають численні приватні збірки різноманітних текстів, зокрема віршованих і новелістичних. В науковій літературі назва «збірник» для компілятивних суцільних творів не вживається (напр., «Бджола» та под. збірки) [14; 66].
«Ізборник Святослава» (1073), уставний рукопис на 266 листків (фоліо) у 2 стовпці на пергамені, з цікавим малюнком родини кн. Святослава, відкритий 1887 p. K. Калайдовичем у Воскресенському Новоерусалимському манастирі під Москвою, зберігається в Московськомуісторичномумузеї. За змістом своєрідна енциклопедія — виписки з писань отців Церкви, хронологія, огляд фігур і тропів, притчі, загадки і перший у нас список заборонених книг. З грец. ориґіналу перекладений у сх. Болгарії для царя Симеона (892—927), якому й присвячений у передмові, а в Києві лише переписаний з заміною імени Симеона на кн. Святослава. Переписували текст у Києві два писарі (один з них «Іоанъ дьякъ»), що внесли деякі фонетичні українізми; виданий фототипічно (з деякими підправленнями) Карповим 1880; третину рукопису підготовив до друку О. Бодянський з грец. і латинськими текстами в «Чтеніях в Императорском Обществе Истории и Древностей Российских при Московском Университете» (1882). Мову досліджував А. Розенфельд («Русский Филологический Вєстник» І—II, 1899). Рукопис зберігається в Російському державному історичному музеї в Москві. Вперше опублікований в 1880 році (фототипічне видання). В 1983 році в Москві вийшло факсимільне видання збірника [15; 45].«Ізборник» 1073 р. («Ізборник Святослава» 1073 р.) — найдавніша датована давньоукраїнська збірка енциклопедичного характеру, що містить близько 380 статей щонайменше 40 авторів. Цей трактат подає відомості з богослов’я, філософи, історії, медицини, біології, географії та багатьох інших галузей знання. Основну частину «Ізборника» займають «Відповіді Анастасія Синаїта» — широкий звід виписок з біблійних книг і творів найавторитетніших візантійських богословів та проповідників. Нині існує кілька версій щодо того, як потрапила в Русь ця рукописна книга, складена у Візантії в IX ст. високоосвіченим і талановитим невідомим нам представником грецької культури. Більшість учених вважає, що збірку було перекладено у X ст. для болгарського царя Симеона, однак існує версія (і є багато підстав підтримувати її), за якою книгу було перекладено з грецької безпосередньо київськими книжниками. У будь-якому разі «Ізборник», хоч би де його перекладали, був переписаний у Києві і подарований князю Святославу. Сьогодні у різних книгосховищах зберігається близько 30 списків цієї пам’ятки, переписаних у XVI-XVII ст. Таким чином, ця перекладна пам’ятка (як і інші перекладні пам’ятки цієї доби) функціонувала на культурних обширах Київської держави, тому її, безперечно, можна і треба залучати до корпусу писемної спадщини українського народу.