ЗМІСТ
Завдання на курсову роботу
Реферат
Вступ
РОЗДІЛ І. Літературні пам’ятки стародавньої Русі та України
1.1 Загальна характеристика літературних пам’яток періоду Київської Русі
1.2 Роди та жанри давньоруської літератури
РОЗДІЛ ІІ. “Ізборник Святослава 1073 року” як найдавніший зразок писемності Київської Русі
2.1 “Ізборник Святослава 1073 року” та “Ізборник Святослава 1076 року” – найдавніші українські енциклопедії
2.2 Зміст та структура “Ізборнику Святослава 1073 року”
РОЗДІЛ ІІІ. Літературно-теоретичне знання в “Ізборнику Святослава 1073 року”
3.1Літературознавча термінологія в “Ізборнику Святослава 1073 року”
Висновки
Список викорстаних джерел
РЕФЕРАТ
текст курсової роботи 35 ст., 22 джерел
Об’єктом дослідження в цій роботі є найдавніші пам’ятки давньоруської літератури, а саме “Ізборнік Святослава 1073 року” та вміщена в ньому стаття Хировоска “Об образах”.
Метою роботи є :
- описати та проаналізувати літературу Київської Русі;
- дати характеристику “Ізборніку Святослава 1073 року”, проаналізувати його зміст та структуру ;
- дослідити трактат Хировоска “Об образах” та розкрити питання літературно-теоретичного знання в цьму трактаті.
Методи дослідження – метод системного аналізу , опису, систематизації, аналізу, синтеза, формальний метод.
Науковою новизною цієї роботи є спроба з’ясувати та детально вивчити вміщені в “Ізборніку Святослава 1073 року” літературні терміни, їх трактування та пояснення.
Область застосування: викладання на уроках української мови в школі та вищіх закладах.
ІЗБОРНИК, ПЕРЕКЛАДНА ЛІТЕРАТУРА, АПОКРІФИ, ЖИТІЙНА ЛІТЕРАТУРА, ТРОПИ, ІРОНІЯ, АЛЕГОРІЯ, РИТОРИКА, ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО, ГЕНЕЗИС.
ВСТУП
Актуальність дослідження полягає в тому, що воно дає змогу:
- проаналізувати літературно-теоретичне знання та термінологію в “Ізборніку Святослава 1073 року” в контексті літературного та куоьтурного процесу тієї доби ;
- систематизувати знання та відомості про один з найдавніших зразків енциклопедичної літератури;
- проаналізувати літературознавчі терміни які описуються та характеризуються автором Хировоском у трактаті “Об образах” .
Актуальність вивчення літературознавчого знання є важливим для з’ясування розвитку протягом столітть відомостей з тропіки та риторики.
Особливо заінтригували під час виконання роботи статті відомого російського вченого Г. Хазагерова. Він досить детально вивчав не тільки зміст статті Хировоска, а й шукав інтертекстуальні та історичні зв’язки. Ось що він пише в одній з своїх публікацій: “Філологічний трактат “Об образах” – це переклад твору православного автора Хировоска “О тропах”. Цей трактат був предназначений для обслуговування гомілетики, а не для ораторіки. Саме тому ця праця не є посібником з ораторського мистецтва. Усі тропи метафоричної групи видвинуті в трактаті на перше місце і подані диференційовано, в той час, як тропи метонімічної групи представлені дуже скупо... ”
Також Г. Хазагеров є автором статті “Об образах”: Іоан, Хировоск, Тріфон (до діахронії тропів та фігур в греко-слов’янської традиції). Ця стаття присвячена проблемі діахроних тропів та фігур в греко-слов’янської традиції. Матеріалом для зіставлення та аналізу слугували два трактати з ріторики: текст хировоска і текст Тріфона. Перший текст належить болгаро-давньоруській культурній спадщині, а другий – еліно-візантійській. В статті спостерігається наступність термінології риторіки і в той же час розглядається різниця во вживанні та в осмисленні термінів.
Результатом синезу і аналізу в нашій роботі повинні бути не широкі теоретико-типологічні узагальнення, а й конкретний аналіз літературознавчого знання яке міститься в “Ізборніку Святослава 1073 року”.
Об’єктом дослідження в цій роботі обрана історія виникнення, зміст та структура “Ізборніка Святослава 1073 року”в контексті літературного процесу тієї доби, а також безпосередньо трактат Хировоска “Об образах” .
Метою роботи є з’ясування специфіки тлумачення тропів давніми авторами.
Досягнення поставленої мети зумовлює розв’язання таких завдань:
1) з’ясувати жанрову специфіку і розмаїття літератури Київської Русі;
2) проаналізати відомості про найдавнішу пам’ятку перекладної літератури - “Ізборнік Святослава 1073 року”;
3) з’ясувати історію виникнення, зміст, структуру ізборника, а також мету появи твору;
4) проаналізувати літературознавчі терміни вміщені в статті Хировоска “Об образах”.
Наукова новизна роботи. В роботі є спроба систематизовано й комплексно описати літературознавчі терміни вміщені в ізборнику, прослідити історичний зв’язок з більш ранніми творами інших авторів, дати їм оцінку і визначити ступінь впливу.
РОЗДІЛ І ЛІТЕРАТУРНІ ПАМ’ЯТКИ СТАРОДАВНЬОЇ РУСІ ТА УКРАЇНИ
1.1 Загальна характеристика літературних пам’яток періоду Київської Русі
Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, поширенню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалися і зміцнювалися культурні зв'язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Разом з християнством на східнослов'янських землях були запроваджені церковний візантійський календар, культ "чудотворних" ікон, культ святих.
Християнство внесло позитивні зміни у світогляд людей. Якщо в основі політеїстичних релігійних вірувань стародавніх слов'ян містився страх перед стихійними силами природи, ворожими і панівними, то християнство плекало надію на порятунок, почуття захоплення навколишнім світом. У процесі поширення й утвердження християнство на Русі поступово втрачало візантійську форму, вбираючи в себе елементи місцевих слов'янських звичаїв, ритуалів, естетичних запитів східних слов'ян[1; 56]. Візантійські церковні канони поступово пристосувалися до особливостей давньоруського етносу. Водночас зазначимо, що у боротьбі з "поганством" християни знищили безцінні пам'ятки стародавнього язичницького світу, зокрема шедеври дерев'яної скульптури, забороняли старовинні танці, скомороші дійства тощо. Християнство, однак, справило великий вплив на розвиток духовної культури Київської Русі. З його запровадженням літературною мовою на Русі стала церковнослов'янська мова, створена приблизно за 100 років до прийняття християнства болгарськими просвітителям Кирилом і Мефодієм. З нею поширювалась освіта також на Балканах і в Моравії. Коли християнство стало державною релігією Київської Русі, виникла потреба ознайомити віруючих з Біблією, житіями святих, проповідями, а також з історією християнства та його світоглядом. Першим кроком на шляху створення давньоруської літератури було перенесення з Візантії та Болгарії культової літератури.
Наголосимо, що до літератури-посередниці давньоруські книжники підходили творчо: редагували тексти, вставляли власні зауваження, цитати тощо. До перекладної літератури належали: богослужебні книги — Святе Письмо, Тріоді, Октоїхи, Мінеї, Требники тощо; житія святих — апографи, патерики — збірники коротких розповідей про ченців, аскетів; кормчі книги — пам'ятки церковного права, церковні статути; філософські твори на зразок "Шестодневу"; історичні хроніки; гомілетика — урочисті "слова" на церковні свята [2; 10]. Важливі політичні й історичні проблеми висвітлювалися у творах оригінальної руської літератури, що ґрунтувалася на досвіді усної дохристиянської культури. Вчені дослідили, що в 10 тис. церков і монастирів, побудованих на Русі з кінця X до початку XIII ст., налічувалось близько 85 тис. перекладних та оригінальних книг. Специфіка релігійного змісту, можливості доступу до досягнень світової культури сприяли тому, що першими руськими письменниками були переважно священнослужителі: київський митрополит Іларіон, митрополит Климент Смолятич, монах-літописець Нестор, єпископи Кирило Туровський та Лука Жидята, дяк Григорій, ігумен Печорського монастиря Феодосій, ігумен Сильвестр та ін.
Основним джерелом викладу філософських соціальних і морально-етичних проблем на Русі була Біблія, зокрема Новий Завіт. З біблійних книг найчастіше перекладалися Євангеліє, Апостол ("Дії Святих апостолів" і "Послання апостолів"), Псалтир, П'ятикнижжя Мойсеєве, Бутя [2; 26]. Збереглося чимало списків Євангелій, але лише два з них складають тетра-Євангелія, тобто всі чотири Євангелія (від Матвія, Марка, Луки, Іоанна) разом. Перший руський список Євангелія виконав дяк Григорій у 1056—1057 pp. на замовлення новгородського воєводи і посадника Остромира, родича великого князя Ізяслава. Звідси і назва — "Остромирове Євангеліє". Деякі дослідники вважають, що форма письма цього твору засвідчує про його київське походження, а дяк Григорій, ймовірно, був з духовенства, яке приїхало з Києва до Новгорода. Інше важливе джерело давньоруської християнської філософсько-літературної думки становила візантійська література, зокрема патристична — твори "отців церкви": Василія Великого, Григорія Богослова, Іоанна Дамаскіна, Іоанна Златоуста, Афанасія Александрійського, Єфрема Сірина та інших, а також матеріали перших Вселенських соборів (325 — 787 pp.). У них обґрунтовані основні догмати християнства. Найдавнішою пам'яткою писемності Київської Русі вважається "Ізборник Святослава", укладений 1073 та 1076 pp. для київського князя Святослава Ярославича. Поряд з творами церковно-релігійного характеру, зокрема уривками з патристичної літератури, він містить публіцистичні твори давньоруських письменників, де роз'яснюються норми поведінки людини за різних побутових обставин. В "Ізборнику" 1073 р. подано перший "Індекс книг істинних і хибних", в якому йшлося про книги, які слід читати і які заборонені ("відречені", апокрифічні книги). В "Ізборнику" 1076 р. згадувався автор — "грішний Іоанн", розповідалося, якими джерелами користувався укладач книги, коли була закінчена робота, хто замовив "Ізборник" тощо. Ці публікації були першими на Русі бібліографічними довідниками [3; 48]. Для характеристики епохи виникнення оригінальної літератури Київської Русі найкраще підходить афоризм з "Євангелія від Іоанна": "Спочатку було слово". "Словами" називалися тоді твори церковно-повчального характеру. Сюжетом для їх написання могла слугувати історична подія, злободенна суспільна проблема, постановка моральної теми.