Курсова робота
Автобіографізм роману „Життя Девіда Копперфілда” (Ч. Діккенс)
Зміст
Вступ.
Розділ 1. Ч. Діккенс – класик критичного реалізму.
Розділ 2. Тема дитинства та автобіографізм роману Ч. Діккенса «Девід Копперфільд»
Розділ 3. Романи Ч. Діккенса в оцінці західного літературознавства.
Висновки.
Список використаних джерел.
Різноманіття літературних і культурних явищ, зміна шкіл і напрямів, яскрава неповторність талантів, народження важливих методів в літературознавстві створюють неповторний вигляд XIX століття, динамікою і непередбачуваністю якого захоплювалися Бальзак і Гюго, Діккенс і Ж. Санд. Духовне життя Європи було інтенсивним і багатоаспектним. Але XIX ст. пов'язане і з формуванням сучасної науки про літературу, принципи осмислення духовного досвіду людини. До середини XVIII ст. в теорії словесності практичним керівництвом служили нормативні "Риторика" і "Поетика" Аристотеля. Зміна у відношенні до літератури, нормативна і ненормативна поетика, що відділилися, була серйозним поворотом, пов'язаним з розмежуванням природних, соціальних, гуманітарних наук. Невипадково взаємовідносини літератури з природними науками впливають істотним чином на формування психологічного аналітичного методу, що пізнає природу людини. Нормативна поетика володіла досить жорсткою схемою визначення якостей твору, з якими повинні були рахуватися автори. Ненормативна поетика поставила автора в більш вигідні умови. Розділивши природу (як об'єкт пізнання в природних науках) і людину як суб'єкт, гуманітарні науки сприяли принциповому збігу об'єкта і суб'єкта, оскільки вони вивчають людину.
У світову літературу Діккенс увійшов як чудовий гуморист і сатирик, як один з творців соціального реалістичного роману XIX ст. Він продовжив традиції письменників XVIII ст. – Філдінга і Смоллета, традиції романтиків, органічно включивши їх в свою художню систему. Його естетичний ідеал пов'язаний із ствердженням гуманізму, етичним пафосом, дійовим протестом проти соціальної несправедливості. Етично-естетичний ідеал Діккенса народний в своїй основі; він є вираженням народної мудрості і втілюється в образах, що зливаються з народною творчою стихією. Народні поняття про моральність, правду, красу і добро отримують своє заломлення в химерній стихії діккенсонівської творчості, виявляючись в казкових перетвореннях злих і безсердечних героїв в чуйних і добрих, в дивних збігах і щасливій випадковості.
Ще недостатньо досліджені фольклорні джерела художньої образності Діккенса, його зв'язку з народною творчістю, що виявляються і запам'ятовуються у наділених чистотою і ясністю образах дітей, молодих людей і старезних диваків, чиї серця несприйнятливі до зла, в жахливо-зловісних образах лиходіїв, в темі єдиноборства темних і світлих начал і торжества добра над злом.
Літературна діяльність Діккенса складає цілу епоху в розвитку національної культури Англії, в розвитку роману нового часу, що робить дослідження його творчості особливо актуальним.
Об’єктом дослідження курсової роботи є історія зарубіжної літератури ХІХ століття.
Предметом дослідження є автобіографізм роману Ч. Діккенса. «Девід Копперфілд».
Мета курсової роботи полягає в дослідженні художніх принципів втілення образу Копперфілда, на основі реальних життєвих фактів самого Ч. Діккенса.
Для досягнення поставленої мети ми поставили перед собою наступні завдання:
· дослідити значення творчості Ч. Діккенса в історії світової літератури;
· висвітлити художні засоби створення образу Девіда Копперфілда;
· проаналізувати автобіографічні моменти роману.
Наукова новизна роботи полягає у спробі цілісно дослідити автобіографіям роману «Девід Копперфілд», проблеми втілення художнього образу головного героя у романі Ч. Діккенса. Ми використали широку джерельну базу з цих проблем, врахував здобутки вітчизняної та зарубіжної фахової літератури, що дало змогу повніше висвітлити вказану проблематику.
Матеріали і висновки курсової роботи можуть бути використані у навчально-педагогічній практиці шкіл, училищ тощо.
Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження.
Чарльз Діккенс відноситься до числа тих письменників, слава яких ніколи не меркнула ні при їх житті, ні після смерті. Питання стояло лише про те, що кожне нове покоління бачило в Діккенсі. Діккенс був володарем розуму свого часу, іменами його героїв називалися фірмові блюда і модні костюми, а лавка старовини, де жила маленька Нелл, дотепер привертає увагу численних лондонських туристів, що зацікавилися написом на скромному ветхому будиночку в центрі британської столиці: "Лавка старовини, прославлена знаменитим Діккенсом" [13, 156].
Великим поетом називали Діккенса його критики за легкість, з якою він володів словом, фразою, ритмом і образом, порівнюючи його за майстерністю лише з Шекспіром.
Хранитель великої традиції англійського роману, Діккенс був не менш блискучим виконавцем і інтерпретатором власних творів, ніж їх творцем. Він великий і як художник, і як особистість, як громадянин, що ратує за справедливість, милосердя, гуманність і співчуття до ближніх. Він був великим реформатором і новатором в жанрі роману, йому вдалося втілити в своїх творіннях величезну кількість задумів і спостережень.
Творцем самих сонячних усмішок був Діккенс для своїх сучасників. Людиною для всіх часів став він для подальших поколінь. Цікава точка зору В.Д. Набокова на творчість Ч. Діккенса. Саме цьому письменнику він присвятив цілий розділ в "Історії західної літератури" під ред. Ф.Ф. Батюшкова (1917). Набоков вважав Діккенса не тільки самим національним зі всіх англійських письменників, але й зрозумілим і дорогим всьому світу. Діккенс-романіст і людина нерозривно зв'язані. Більше того, можна сказати, що художня творчість не була для Діккенса чимось самодостатнім. Вона була лише одним із проявів – кінцевим, найбільш яскравим і повним – його могутньої особистості, його колосальній життєвій енергії. Діккенс завжди був і залишається для багатьох поколінь читачів дивним гуманістом. Набоков відзначив, що джерелами гуманізму служили письменнику багатий життєвий досвід, збагачений особливостями вразливої натури письменника, а виразилося це у відтворенні страждань принижених і ображених, зображенні психології нещасної дитячої душі, рясно вигодуваних сльозами і пафосом. "Етична чистота самого письменника народилася з тієї гігантської непохитної енергії волі, яка така характерна для всього подальшого життя його". Набоков надає особливе значення багатству фантазії Діккенса, примхливій різноманітності його вигадок. Діккенс був захоплюючим розповідачем, і всякий потрапляв під чарівливість його невичерпною фантазій. Творчий геній Діккенса створював образи живих людей, відмінних тільки тим від людей в плоті, що вони безсмертні. Порівнюючи Діккенса з Гоголем, Набоков писав: "Тільки небагато обдаровані тією вищою здатністю художнього синтезу, яка з тисячі найдрібніших рис, розсіяних в навколишній дійсності, збирає щось цільне, єдине і, вдихнувши в це ціле живу душу, збагатив світ типовою безсмертною людською особою". Персонажі Діккенса, як і Гоголя, живуть своїм самостійним життям, незалежним ні від фабули, ні від наміру автора. Вони й історично конкретні – в них відобразилися і національні, і специфічні риси епохи. Але разом з тим вони вічно юні, вічно нові, загальнолюдяні, загальнозрозумілі саме цими своїми загальнолюдськими рисами [13, 157].
Діккенс народився в 1812 р. в Портсмуті в сім'ї урядовця морського відомства. Мати його не могла гордитися благородним походженням, оскільки її батьки були слугами в багатих домах. Головне, що створювало певну атмосферу в домі і допомогло Діккенсу надалі стати письменником, людиною з невичерпною вірою в добро і справедливість, – це оптимізм і стійкість в умінні переносити життєві знегоди. А їх випали на частку сім'ї Діккенсів немало. Все, що потім увійшло до його романів, було вистраждано, пережито і оцінено самим письменником. Світ Діккенса гармонійний, і ключі від нього знаходяться в дитинстві. Чарльз не дістав класичної англійської освіти, хоча в роки відносного матеріального благополуччя він відвідував школу. Саме життя примушувало його займатися самоосвітою. Десятилітнім хлопчиком Чарльз працював на фабриці вакси, що належала одному з його далеких родичів, що, втім, не заважало господарю не виділяти Чарльза серед інших хлопчиків. Ставши парламентським стенографом і репортером, Ч. Діккенс навчився швидко схоплювати головне, формувати власну думку, миттєво реагувати на побачене. Крім того, в юнака були явні акторські здібності, якими нерідко гордився його батько, примушуючи сина розігрувати домашні спектаклі перед гостями. Емоційне, образне мислення Чарльза, що дарувало йому природою, розвивалося під впливом життєвих знегод і стоїчного сприйняття невдач.
Турбування про ближніх – риса характеру Діккенса, яка повністю виявилася в його відношенні до своїх дітей (їх було 9: 7 синів і 2 дочки) і дітей свого брата [13, 158].
Ці особливості натури Діккенса не були простою данню вікторіанської моралі, що проповідує співчуття до чужого горя і християнську допомогу ближнім. Вона була зумовлена життєвими обставинами, в яких опинився майбутній письменник ще в дитинстві і юності, історичною епохою, в якій були сусідами блиск і пишність з убогістю і безправ'ям, процвітання і прогрес – з неписьменністю і поневоленням, палацами вельмож і робочими домами для сиріт.
Твори Діккенса мали успіх у всіх шарів англійського суспільства. І це не було випадковістю. Він писав про те, що добре відоме кожному: про сімейне життя, про сварливих дружин, про картярів і боржників, про пригноблення дітей, про хитрих і спритних вдів, що заманюють в свої мережі легковірних чоловіків. Сила його дії на читача була схожа на вплив акторської гри на публіку (а Діккенс продовжував брати участь у любительських спектаклях все життя). Публічні читання Діккенса складали частину його творчої лабораторії художника. Вони служили йому засобом спілкування з своїм майбутнім читачем, перевірки життєвості його ідей, створених їм образів.