Ця заворожливі, мелодійні тексти краще не читати, а слухати. Заміняючи риму асонансом, послаблюючи синтаксичні зв'язки, не дотримуючи правил пунктуації, Рембо руйнує традиційну систему французького віршування, відкриває дорогу верлібру ("вільному віршу").
Завершує творчість Рембо книга "Пора в пеклі" (літо 1873 р.), у якій він підбиває підсумок своїм символістським шуканням, назвавши їх "історією одного з моїх божевіль", утверджує їхню повну неспроможність і назавжди відрікається від поетичної діяльності. Це твір зовсім ще юнака перейнято безмірною гіркотою й безвихідним розпачем, тому що відмова від поезії значила для нього відмову від самого життя.
Рембо справедливо називають "передчасною дитиною двадцятого сторіччя". Дійсно, він передбачив своєю творчістю істотні риси сучасної поезії: інтенсивність ліричного переживання, витончену метафоричність, особливу музикальність і колірну виразність, верлібр. Повною мірою значення Рембо розкрилося лише в XX столітті, коли французькі поети заговорили образною мовою, створеною ним.