Кабінет міністрів України
Національний університет біоресурсів і природокористування
Кафедра фітопатології рослин
Курсова робота по
сільськогосподарській фітопатології
Парша яблуні та заходи захисту від неї в умовах лісостепу України
студентки ФЗР I I-вищої освіти
Бігун О. І.
Київ-2010
Зміст
Вступ
Розділ 1. Огляд літератури
1.1 Біологічна характеристика рослини
1.2 Поширення і шкідливість хвороби
1.3 Зовнішні симптоми проявлення
Розділ 2. Біологічні особливості збудника парші
2.1 Стадії спороношення
2.2 Прогнозування хвороби
2.3 Закордонний досвід захисту насаджень
Розділ 3. Огляд прийомів і методів щодо обмеження чисельності шкідника та їх ефективність
3.1 Заходи проти хвороб у молодих і плодоносних садах
Розділ 4. Розрахункова частина
4.1 Загальні відомості про господарство
4.2 Агрокліматична і ґрунтова характеристика району
Висновки
Використана література
Провідною плодовою культурою в Україні є яблуня. Але успішному вирощуванню її, одержанню стабільних урожаїв високоякісних плодів перешкоджають різні хвороби. Найбільш поширеною і шкідливою серед них є парша. Уражуючи вегетативні і генеративні органи, збудник хвороби зумовлює зменшення врожайності, погіршення товарної якості плодів, пригнічення загального стану і стійкості рослин. Встановлено, що шкідливість парші сягає 40% втрат, котрих завдають насадженням яблуні численні шкодочинні організми. Досить шкідливими є також борошниста роса, плодові гнилі та інші хвороби.
Фенологічна система захисту яблуні від хвороб, що застосовується в Україні, нарівні з позитивними ознаками має й серйозні недоліки. Особливо гострою залишається проблема захисту яблуні від парші, часті епіфітотії якої, зокрема у лісостеповій, поліській зонах та Закарпатті, а нерідко і в степовій зоні та Криму, завдають великих збитків і вимагають значних затрат на проведення захисних заходів. Широке застосування хімічних засобів при цьому зумовлює необхідність вирішення не тільки економічних, а й екологічних проблем.
Слід зауважити, що контроль розвитку парші з використанням комплексу заходів забезпечує також надійний захист яблуні від інших хвороб. У зв’язку з цим удосконалення системи інтегрованого захисту яблуні від парші є досить актуальною широкоплановою проблемою, розв’язання якої має важливе значення не тільки у підвищенні врожайності та поліпшенні товарної якості плодів, а й у подальшому розвитку екологічно безпечних ресурсозберігаючих технологій вирощування продукції садівництва.
Основною метою курсового проекту є удосконалення системи інтегрованого захисту яблуні від однієї з найбільш небезпечних хвороб - парші, яка б забезпечувала також надійний контроль розвитку інших хвороб при належній ефективності і обмеженні негативного впливу захисних заходів на довкілля.
Для досягнення мети були поставлені наступні задачі:
- вивчити особливості розвитку основного джерела інфекції - сумчастої стадії збудника парші і прояву хвороби залежно від умов погоди та у відповідності з фенофазами яблуні;
- раціоналізувати способи застосування фунгіцидів з урахуванням необхідності профілактики розвитку фунгіцидної резистентності у фітопатогенів;
- розробити систему захисту насаджень від парші та інших хвороб, що базується на проведенні обприскувань відповідно до фенофаз яблуні та короткострокового прогнозу періодів інфекції рослин збудником парші;
- визначити ефективність фунгіцидів у зниженні шкодочинності хвороби. - з'ясувати вплив факторів зовнішнього середовища на динаміку розвитку хвороби та розробити методи короткострокового і довгострокового прогнозу;
з‘ясувати роль основних агротехнічних заходів у обмеженні розвитку парші;
Яблуня - дерево сімейства розоцвітних. У цьому роді сімейства розоцвітних налічується близько 60 видів. Найбільш відома серед дикоростучих видів яблуня лісова. Це дерево, рідше великий чагарник висотою до 10-12 м, з розкидистої шатровидною кроною й світле - бурою й сіруватою, що розтріскується корою. Листи еліптичні або округлі, голі, молоді - сильноопушені, зверху темно - зелені, що лисніють, знизу сіро-зелені, матові. Квітки білі або рожеві, зібрані в дрібноквіткові щитки. Плоди - дрібні яблучка діаметром 4 - 5 див, кулясті або яйцеподібні, жовто-зелені або з рожевим рум'янцем, їстівні, кислі або кисло-солодкі. Цвіте в травні - червні одночасно з розпусканням листів. Плоди дозрівають у серпні - вересні й обпадають. Поширена в європейській частині країни, у підзоні змішаних і особливо широколистяних лісів. У плодах утримуються вуглеводи (фітоглікоген, 1,66% пектину), 0,4% білка, до 86 /про води.0,6/ про клітковини.0,7/ про органічних кислот (до 1.9 /о), в основному яблучна й лимонна. Є дубильні речовини.20 - 25 /про катехинів і фітонциди. Мінеральні речовини представлені наступними елементами: натрій - 26 мг /про, калій - 250, кальцій - 16, магній - 9. фосфор - 11. залізо - 2.5, мідь - 11.2, марганець - 0.3, цинк - 0,2, молібден - 0,008. кобальт - 0.002, нікель - 0.01 мг%. а також фтор, миш'як, хром, бром і йод. Яблука містять від 7 до 25 мг /про вітаміну С. від 11 до 37 мг /про вітаміну Р. невелика кількість каротину. вітаміни В1, В2 і РР. Яблука із прадавніх часів відомі як коштовний харчовий і дієтичний продукт. Їх використовували у свіжому й печеному виді для збільшення жовчовиділення, поліпшення травлення. зменшення набряків, поліпшення кровотворення. при лікуванні склерозу й подагри, хронічного ревматизму й нирковокам'яної хвороби. Плоди їстівні у свіжому й переробленому виді.
Збудник парші яблуні - сумчастий гриб Venturia inaegualis (підклас асколокулярні, порядок Pleosoprales) з конідіальної стадією Fisicladium dendriticum (Wallr.) Fuck., що ставиться до класу Deuteromycetes, порядку Hyphomycetales.
Це одне з найбільш шкідливих і розповсюджених захворювань. Перші ознаки його відзначають через 2-3 тижні після повного розпускання бруньок. На листах і плодах з'являються темно-зелені бархатисті плями, що полягають із конідій, які викликають подальше поширення хвороби. При поразці навесні й у першу половину літа плями велика, пізніше й на більш стійких сортах - дрібні. У яблуні вони розташовані переважно на верхній стороні листів. На плодах парша має вигляд темних плям, покритих бархатистим нальотом. М'якоть у цих місцях стає закорковілою, порушується ріст плодів і на них з'являються тріщини.
парша яблуня україна шкідник
Так звана "пізня" парша з'являється в роки з вологою погодою перед збором урожаю. При цьому плями дуже дрібні, малопомітні й більш чітко проявляються в період зберігання. Звідси її друга назва - складська парша. Ураження пагонів спостерігається головним чином на груші й дуже рідко на яблуні. На таких пагонах кора спочатку покрита дрібними пузыревидными здуттями, які пізніше розриваються під напором миси конідій, тому кора стає шорсткуватою й лупитися. Дивуються також черешки листів, плодоніжки й квітки.
Розвитку хвороби сприяє волога прохолодна весна, рясні роси й дощі в літній період. Провідну роль в епітофітології хвороби відіграє тривалість зволоження листів і плодів крапельнорідинною вологою, разом з тим кількість опадів такого значення не має. Встановлено, що в умовах Північного Лісостепу і Південного Степу України початок дозрівання сумко спор збудника парші настає в кінці березня - на початку квітня і, як правило, на 1-3 тижні випереджає початок розпускання бруньок у яблуні.
Розповсюдження сумкоспор у більш вологих умовах Лісостепу може розпочинатись за 1,5-2 тижні до початку розпускання, але здебільшого збігається з розпусканням бруньок.
У більш посушливій степовій зоні поширення сумкоспор розпочинається переважно після розпускання бруньок. Масове поширення сумкоспор в обох зонах відбувається протягом квітня-червня і збігається зі сприйнятливими до ураження фенофазами наростання молодого листя, цвітіння, утворення зав’язі і формування плодів.
Поширення сумкоспор у саду залежно від погодних умов може тривати протягом квітня-початку жовтня, однак найнебезпечнішим періодом інфекції є травень - червень, коли одночасно з наявністю високосприйнятливої стадії рослини-господаря і масовим поширенням сумкоспор інтенсивного розвитку набуває й конідіальна стадія збудника хвороби.
Прояв парші на листках сильноуражуваних сортів яблуні у більш теплій степовій зоні відмічається на початку травня і збігається в основному з початком цвітіння, у більш прохолодній лісостеповій зоні - у другій половині травня і збігається з закінченням цвітіння зимових сортів яблуні. Подальший розвиток хвороби на листках і плодах в обох зонах не припиняється аж до збору врожаю. Але оскільки інтенсивність прояву парші значною мірою залежить від наявності опадів, то у відносно вологішій лісостеповій зоні вона практично щороку набуває інтенсивного розвитку і завдає значних збитків. У більш посушливих умовах Степу шкідливість хвороби проявляється менше і лише в окремі роки з дощовою погодою у весняно - літній період. На плодах парша проявляється у вигляді різко обмежених плям з вузькою облямівкою, вкритих темно-оливковим оксамитовим нальотом (рис.1). У цих місцях на плоді поверхневий шар клітки стає короткуватим, що перешкоджає проникненню збудника хвороби углиб тканин. Часто у місцях уражень з’являються тріщини, плоди стають виродливими. При зборі врожаю у вологу у туманами погоду, на плодах виявляють пізню паршу у вигляді дуже маленьких, коричнево-чорних плям. Повних прояв захворювання спостерігають під час зберігання плодів, тоді хвороба має назву "складська парша" і не поширюється. При ураження пагонів на їх корі з’являються невеликі здуття, які розриваються, і гора вкривається дрібними тріщинами що лущаться. Унаслідок цього ріст пагонів сповільнюється, і вони часто відмирають.