Бібліографічний опис (стр. 4 из 5)

Насправді аналізі і синтез здійснюють у логічній єдності, вони неподільні в виході аналітико-синтетичної обробки і відбуваються паралельно. Наприклад, щоб визначити тему документа, який предметизується, необхідно проаналізувати йогозміст, а синтезується цей зміст при визначенні головної теми всього виданнявцілому. Упроцесі подальшого аналізутвору виявляють аспекти розгляду предмета, його зв'язки з іншими спорідненими предметами, а результатом такого аналізу стає синтез— чітке виділення предмета в, тому основному аспекті, в якомуйого розглянутосаме в цьому документі.

Кожному виду наукової обробки притаманне певне співвід-
ношення аналізу і синтезу, певний рівень проведення їх. Так,
аналіз і синтез, що здійснюються при складанні бібліографічного опису, як правило, значно простіші, ніж у процесі анотування, індексування.

Слід зазначити, що аналітико-синтетична обробка документів не обмежується здійсненням аналізу і синтезу. Їй притаманне також використання методу абстрагування, який допомагає виділити з усіх ознак документа саме ті, що найбільш цікаві користувачам, відкинути другорядні.

Метод узагальнення забезпечуй згортання інформації, яку
містить первинний документ, передбачає застосування способів
перетворення великих обсягів інформації у більш компактну,
але досить містку форму.

Унаслідок аналітико-синтетичіної обробки первинних документів одержують вторинні документи. Ці документи —бібліографічні описи, анотації, реферати тощо — можуть бути організовані в різноманітніджерела вторинної інформації, інформаційно-пошукові системи. Такі системи можуть бути традиційними (бібліотечні та бібліографічні каталоги, бібліо-| графічні та фактографічні картотеки, бібліографічні покаж чики, різноманітні інформаційні видання) і нетрадиційними (бібліографічні та фактографічні банки даних). Процес створення таких систем також розглядають як сукупні операцій аналізу і синтезу в ході аналітико-синтетичної обробки. Звичайно, аналіз здійснюється при підборі необхідних документів, а далі відомості про окремі документи групуються за різними ознаками, i є підстави вважати це синтезом.

Більшість людей стикаються у своїй трудовій діяльності та повсякденному житті з різноманітними видами аналітико-синтетичної обробки документів. Наукові працівники, проводячи дослідження, передусім розшукують літературу про

об'єкт, який вивчається. Складаючи звіт про виконано дослідження, вони обов'язково подають у ньому огляд літературних джерел з темами, список використаної літератури. Такі ж списки, як правило, вміщують у наукових статтях, монографіях. Усе це потребує використання бібліографічних описів. Виробничникипостійно звертаються до нормативно-тохнічної документації і посилаються нанеї при розробці проектів, креслень, ознайомлюютьсяз реферативними й оглядовими виданнями. Працівники офісів постійно маютьсправу з діловими документами, які такожпідлягають певній обробці для зручності подальшого зберігання и пошуку.

Усі розглянуті види обробки документів не є формальними, вони потребують певних, а часто і значних інтелектуальних зусиль людини. В основі їх лежать наукові методи пізнання (аналіз і синтез), тому вони об'єднуються поняттям "наукова обробка документів" на противагу технічній обробці, яка с обліком і реєстрацією документів, що увійшли до фонду[3; 114].

3.1. Бібліографічний опис електронних документів

Бібліографічний опис електронного документа складається за правилами, встановленими ДСТУ 7.1 - 2006 з урахуванням міжнародних форматів уявлення, зберігання і обміну бібліографічними даними. При описі електронних ресурсів використовується Міжнародний стандарт бібліографічного опису електронних ресурсів, розроблений ІФЛА, який затверджений в 1997 р. і введений вперше 1 липня 2002 р. ГОСТ 7.82-2001 "Бібліографічний запис. Бібліографічний опис електронних ресурсів. Загальні вимоги і правила складання" .

Електронні інформаційні ресурси, керовані комп'ютером, зокрема ті, які вимагають периферійного пристрою при підключенні, - це електронні дані (інформація у вигляді чисел, букв, символів або їх комбінацій), а також електронні програми (набір операторів або підпрограм) або їх поєднання в одному ресурсі. Бібліографічний опис електронного ресурсу на практиці мало відрізняється від БО будь-якого іншого документа, за винятком специфічних особливостей, властивих саме такому виду документів.

За змістом і характеру інформації електронні дані діляться на шрифтові, графічні, числові, звукові, текстові і демонстраційні; електронні програми діляться на прикладні, системні і сервісні, а електронні дані і програми діляться на інтерактивні мультимедіа і служби онлайна. По режиму доступу розрізняються ресурси локального доступу і видаленого доступу. Фізичними носіями електронного ресурсу є магнітні диски (жорсткі і гнучкі), оптичні диски, мікропроцесорні картриджі, касети і котушки з магнітною стрічкою. Інформаційний пошук - один з важливих доданків процесу комунікації. Основна мета пошуку - це знаходження повних текстів документів або відомостей про них[14; 37].

Об’єктами складання бібліографічних описів електронних документів є дискети, електронні оптичні диски (CD-ROM), електронні мікропроцесорні картриджі тощо. Відомості для складання опису беруться з основного меню або переліку відомостей програми електронного документу. Саме тут можна взяти відомості про автора і назву документа. Основною вважається назві, подана першою. У підназві наводять відомості про вид документа таким чином: “Електрон.ресурси”. Місцем видання вважається юридична адреса офіційного видавця або дистриб’ютора електронних документів. Для документів, створених в Україні або Росії за ліцензійною угодою із зарубіжним власником авторських прав, вказують лише місцезнаходження українського або російського видавця. Це стосується і назви видавництва. Нею вважається назва установи, що здійснює випуск документів на основі авторської угоди зі створювачем їх або за ліцензійною угодою із зарубіжними власниками. Якщо випуск документів здійснюється за ліцензійною угодою, назву зарубіжної фірми не наводять. Позначення документа і його обсяг вказують за загальними правилами, наприклад:

Описи документів з електронних мереж складаються за правилами формування аналітичних описів. У першій частині опису подають відомості про документ, у другій – його адресу. Наприклад. Опис документу, взятого з Інтернет має такий вигляд:

Різноманітність електронних видань, сайтів, інформаційних послуг, електронних інформаційних ресурсів в Інтернеті, їх часта і швидка поява, а також їх швидке видалення вельми ускладнює задачу опису і посилання на них. Тому як в Росії, Україні так і у всьому світі існує традиція при посиланні на конкретний інформаційний ресурс Інтернету вказувати дату його створення або включати адресу електронної пошти. На сьогоднішній день у зв'язку із зростаючою потребою включення посилань на дані джерела як в російськомовні видання, так і при оформленні публікацій для зарубіжних видань актуальною є проблема бібліографічного опису документів, що входять в сукупність електронних ресурсів.

З 1 липня 2002 р. на території Російської Федерації і в країнах СНД введений ГОСТ 7.82-2001 Бібліографічний запис. Бібліографічний опис електронних ресурсів. Загальні вимоги і правила складання. Бібліографічний опис електронних ресурсів підкорюється загальним правилам стандартного бібліографічного опису в частині структури, набору областей і елементів вибору мови і графіки, застосування правил орфографії, пунктуації, скорочення слів і т.п. і містить відомості, що дають можливість ідентифікувати його, а також одержати уявлення про зміст, характер, об'єм, призначення, вид фізичного носія, системні вимоги, режим доступу і інші специфічні характеристики.

При цьому актуальним є наступний вислів О. П. Коршунова: "Бібліографія сама по собі завжди була байдужа до зміни форми фіксації знань. Правила бібліографічного опису, способи створення бібліографічної інформації можуть мінятися разом із змінами форми об'єктів бібліографуванні, але повторно-документальна суть бібліографії, її специфічна роль зв'язуючої ланки в системі документальних комунікацій у принципі залишається незмінною" [14; 52].

Основні положення і правила для цих стандартів спираються на принципи Міжнародного стандарту бібліографічного опису, прийняті в системі міжнародного бібліографічного обліку світових інформаційних документів і широко вживані в національних бібліографічних виданнях і в бібліотеках багатьох країн світу (Великобританії, США, Франції, Швеції і ін.). Завдяки єдиним принципам полегшується використовування бібліографічних матеріалів в світовій системі комунікації, обмін інформацією в електронної формі, долаються мовні бар'єри. Так, Міжнародний стандарт повинен сприяти рішенню трьохосновних задач: "щоб записи, складені в одній країні або на одній мові, могли легко зрозуміти в іншій країні або на іншій мові; щоб бібліографічні описи, підготовлені в одній країні, могли бути включені в бібліографічні покажчики, картотеки і каталоги і інші інформаційні ресурси іншої країни без якої б не було редакції; щоб записи можна було б легко перенести на машинну мову для введення в ЕОМ" [5; 24]; тому з кінця 1970-х рр. в державні стандарти нашої країни були введені деякі нові терміни і поняття і уточнені старі; нові елементи (відомості про авторство; відомості, що відносяться до заголовка; міжнародний стандартний номер книги ISBN; міжнародний стандартний номер серіальних видань ISNN і інші); встановлена обов'язкова послідовність елементів бібліографічного опису; однорідні по своїх функціях елементи об'єднані в області; визначені обов'язкові і факультативні елементи бібліографічного опису основних видів документів і їх частин; введена єдина система умовних розділових знаків, передуючих кожному елементу, у зв'язку з чим стала можливою ідентифікація елементів незалежно від мови опису.