Велике значення в роботі з епічним текстом має осмислення фіналу твору. Адже в тому, як автор завершує сюжет, виявляються його головні позиції в оцінці героїв і їх вчинків. У фіналі автор "нагороджує" своїх коханих і "карає" злих, неприємних йому героїв. Так поступає А.С. Пушкін в своїх казках, "караючи" жадібну стару або злу, заздрісну мачуху.
Епос, як і будь-який інший поетичний рід, завжди знаходиться в русі. Він історично мінливий і, по суті, як би наново народжується в кожному епічному творі великого художника. У епічному творі завжди повествується про людські долі, про те, що вже здійснилося, вже було.
Епос дає можливість розкривати життєві явища в їх причинно-наслідкових зв'язках, взаємовідображеннях, зчепленнях одиничного із загальним.
В результаті грунтовного оповідання (характерного для будь-якого епічного жанру), що розгортається, кожна конкретна подія постає "як окремий прояв багатобічного, цілого буття"
Вивчення ліричних творів сприяє розвитку особи. "Найбільше, що може лірика, - це збагатити душу і ускладнити переживання", - писав А. Блок. Нам здається, що новому поколінню зараз це украй необхідно. У юнацькому віці спостерігається прагнення школярів до самоудосконалення, пошуку і придбання знань, чому сприяє бажання стати цікавою, освіченою людиною.
Правильне і систематичне вивчення ліричних творів сприяє розвитку у школярів смислової, образної і асоціативної пам'яті. Це, у свою чергу, формує самостійність мислення, а також допомагає учневі усвідомити себе як особу соціальну, відчути свій зв'язок з історією.
Ліричний образ – це образ – переживання, безпосереднє віддзеркалення думок і відчуттів.
У ліриці аналогом оповідача (фігури більш менш умовної) може бути визнаний ліричний герой. Термін "ліричний герой" сприяє розрізненню багатообразних способів виразу в ліриці авторської свідомості.
Головна мета вчителя при вивченні поезії – добитися співпереживання і спільні роздуми з поетом, розкрити силу і глибину відчуття і думки, вкласти цеглинку у формування читацьких якостей, необхідних для повноцінного сприйняття лірики: емоційної чуйності, образного асоціативного мислення, естетичної реакції на художнє слово.
Епос, як і будь-який інший поетичний рід, завжди знаходиться в русі. Він історично мінливий і, по суті, як би наново народжується в кожному епічному творі великого художника. У епічному творі – завжди повествується про людські долі, про те, що вже здійснилося, вже було.
Для вивчення епічних творів існують вступні заняття, мета яких зводиться до того, щоб викликати у дітей інтерес до матеріалу, що вивчається, і створити умови, що сприяють розумінню його. То і інше покликане сприяти активному і ефективному сприйняттю того, що вивчається.
Вступні заняття можуть мати різні види і форми і займати різну кількість часу, від декількох хвилин до одного-двох годинника (у старших класах).
На вступних заняттях учні отримують загальне уявлення про те, чим вони займатимуться, або відомості довідкового характеру. Але і в тому і в іншому випадку важливо захопити, зацікавити дітей.
Звичайно, не всі твори можна прочитати, в класі. Але тоді виникає питання про відбір якихось уривків, які обов'язково повинні бути прочитані в класі. Чим слабкіше клас, тим більше підстав до того, щоб в цьому класі читати і коментувати якомога більше тексту.
Урахування родової специфіки художніх творів при вивченні їх в школі допоможе школярам зрозуміти літературу як вид мистецтва і створить потрібну установку на сприйняття епосу, лірики, драми. Кожний з цих родів мистецтва відрізняється і по манері віддзеркалення дійсності, і за способом виразу авторської свідомості, і по характеру дії на читача. Тому при єдності методологічних принципів в їх вивченні методика роботи над епосом, лірикою і драмою різна.
Усній народній творчості відводиться значне місце у шкільній програмі.
Програмами з української літератури в загальноосвітній школі передбачено вивчення розділу "Усна народна творчість" з п'ятого по десятий клас включно.
Ознайомлення з цариною народних традицій, фольклорних жанрів, національною літературою в оновленій національній школі формує уявлення учнівської особистості про шлях духовно-культурного розвитку рідного народу, особливості його ментальності, самобутність української культури. Таким чином, є реальною потреба у словесниках, котрі вміло донесуть до свідомості учнівської молоді естетичне, виховне, інтелектуальне значення мистецтва рідного слова.
Ще в кінці ХІХ ст. наголошувалося на вимогах літературної освіченості вчителя-словесника, його ґрунтовних знаннях логіки, психології, найголовніших моментів історії філософії, естетики, глибоких знаннях з мови, історії літератури, методики. Вчитель повинен був мати критичне мислення, поетичне сприймання, вміти виразно читати і розповідати.
Підтвердження естетичної чутливості, відчуття краси поетичного відображення, які мають бути притаманні педагогу-словеснику, знаходимо у грецьких коренях слова "філолог", що означають "любов до слова", "усвідомлення і розуміння суті слова". Від учителя-словесника у повній мірі залежить формування національно свідомої духовно, інтелектуально багатої мовної особистості молодого громадянина і патріота Української держави, яка забезпечує розширення функцій державної мови, творення україномовного середовища в усіх сферах суспільного життя, природне бажання повернутись у своєму щоденному побутовому спілкуванні до перерваних традицій, до відродження традиційної культури у спілкуванні.
Уводячи дитину в світ рідної мови, фольклору, вчитель разом з тим уводить її у "світ народної думки, народного почуття, народного життя, у сферу народного духу". Вивчення фольклорної спадщини українського народу сприятиме вдосконаленню процесу міжкультурного спілкування з іншими народами, адже без "рівноправного діалогу культур, - наголошує М. Жулинський, - без урахування духовного потенціалу і перспектив розвитку кожної цивілізації важко формувати ефективні механізми взаємодії суспільств в глобальному цивілізаційному поступі" [16].
1. Азадовський М.К. Статті про літературу і фольклор. – М. -Л., 1960
2. Анікін В.П. Фольклор як колективна творчість народа // Російська народна поетична творчість. Хрестоматія по фольклористике / Сост. Круглов Ю.Г. – М., 1986 – с.90-95
3. Буслаєв Ф.І. Історичні нариси російської народної поезії і мистецтва. Т.1 Російська народна поезія. Спб, 1861
4. Веселовський А.Н. Історична поетика. М., 1989
5. Величковській В.І. Аналіз процесів розуміння / Сучасна когнітивна психологія. - М.: Із-во МГУ, 1982. - с.221-237.
6. Водовозов В.І. Стародавня російська література - 1872
7. Виготський Л.С. Педагогічна психологія. - М.: Педагогіка, 1991. – 480
8. Галяутдінова С.І., Асафьева Н.В. Психологічні основи розуміння фольклору / Матеріали VI конференції Герменевтики "Розуміння і рефлексія в комунікації, культурі і освіті". - Твер, 1998. - с.67-73.
9. Героїчний епос українського народу. Хрестоматія: навч. посібник. // Упор. та прим. О.М. Таланчук, Ф. C. Кислого. - До.: Вища школа, 1993.
10. Грушевський М. Історія української літератури: У 6-т., 9 кн. - Т.1. -
К.: Либідь, 1993. - 392 с.
11. Гурова Л.Л. Процеси розуміння в розвитку мислення // Питання психології. - 1986. - № 2. - с.126-128.
12. Гусев В.Е. Естетика фольклору. - М.: Наука, 1986. - 319 с.
13. Довженко Г.В. Український дитячий фольклор. - К.: Наук. думка, 1981. - 172 c.
14. Денисюк І. Національна специфіка українського фольклору // Слово і чаc. - 2003. - № 9. - C.17 - 23; № 10 - C.41 - 49.
15. Дзюбишина-Мельник Л. Фольклор і українська дитина. Виховання високої духовності. // Шкільний світ. - 2001. - № 47. - C.2 - 3.
16. Жулинський М. Національні культури і проблеми глобалізації // Слово і чаc. - 2002. - № 12. - C.5 - 10.
17. Кравцов Н.І. Проблеми теорії фольклору / Вісті АН СРСР. Серія література і мови. - М. э 1973. - Т.32. - Вып.2. - С.105-110.
18. Лановик М., Лановик З. Українська усна народна творчість: Підручник. - К.: Знання - Прес, 2001. - 591 c.
19. Методика викладання літератури: Підручник для педвузів / Під ред. О.Ю. Богданової, В.Р. Маранцмана. У 2 ч. – М., 1994.
20. Мишанич C.В. Система жанрів в українському фольклорі //
Українознавство: Посібник. - К.: Зодіак-ЕКО, 1994. - с.263-276.
21. Потебня А.А. Символ і міф в народній культурі. – М. Лабіринт, 2000
22. Пропп В.Я. Фольклор і дійсність: вибрані статті. - М., 1976. - 325 с.
23. Рошіяну Н. Традиційні формули казки – М., 1974
24. Стоюнін В.Я. Про викладання російської літератури - 1864