У ТВОРАХ В.ВИННИЧЕНКА
( « БІЛЯ МАШИНИ » І « РАБ КРАСИ »)
Рассихіна А.О.,студент
В статті розглядається проблема впливу неореалізму та неоромантизму на малу прозу В.Винниченка. В творах “Раб краси” і “Біля машини” аналізуються такі модерністські особливості як конфлікт індивіда і середовища, роздвоєєня особистості, символізм в творах.
Ключові слова: модернізм, неоромантизм, неореалізм, В.Винниченко.
Рассыхина А.А.ВЫРАЖЕНИЕ НЕОРЕАЛИСТИЧЕСКИХ И НЕОРОМАНТИЧЕСКИХ ЧЕРТ В ПРОИЗВЕДЕНИЯХ В.ВИННИЧЕНКА ( «ВОЗЛЕ МАШИНЫ» И «РАБ КРАСОТЫ»)/Запорожский государственный университет, Украина
В статье рассматривается проблема влияния неореализма и неоромантизма на малую прозу В.Винниченка. В произведениях “Раб красоты” и “Возле машины” аннализируются такие модернистские особенности как конфликт индивида и среды, раздвоение личности, символизм в произведениях.
Ключевые слова: модернизм, неоромантизм, неореализм, В.Винниченко.
Rassikhina A. A.THE DETECTION OF NEWREALISTIC AND NEWROMANTISTIC PECULARITIES IN THE WRITINGS OF V,VYNNYCHENKO (“NEAR THE MACHINE” AND “THE SLAVE OF THE BEAUTY”)/Zaporizhzhya State University , Ukrain
In the article it’s considered the problem of influence of newrealism and newromanticism on a short prosaic writings of V.Vynnychenko..In the works “Slave of beauty” and “Near the machine” such modern paculiarities as conflikt between individual and society, fifurcation of person, symbolism in works are analised.
Key words: modernism, newrealism, newromanticism, V.Vynnychenko.
Мала проза В.Винниченка в сучасному літературознавстві вивчена не в повному обсязі. Деякі твори пройшли поза увагою дослідників, і тому більш глибоке дослідження певних творів є багато в чому перспективним.
Жанр малої прози в творчості письменника досліджували такі літературознавці: В.Гуменюк, І.Дзеверін, Т.Денисюк, В.Панченко, С.Погорілий, та інші .
Завданням нашої статті є визначення впливу модерністських течій неореалізму і неоромантизму на твори В.Винниченка “Біля машини” та “Раб краси”.
За літературознавчим словником-довідником, неореалізм – це “стильова течія в українській літературі…Поставши на ґрунті класичного реалізму, але не сприйнявши лінійно містичного принципу “зображення життя у формах життя”, неореалісти визначали свій концептуальний принцип між документальною достовірністю, філософсько-аналітичним заглибленням у дійсність та ліричною стихією; подеколи промовиста деталь для них значила більш, ніж розгорнутий за всіма правилами реалістичного письма сюжет”[5,504].
В.Панченко, аналізуючи ранній доробок письменника, зазначає: “Творчість В.Винниченка розвивалась переважно в річищі реалізму. Однак слід мати на увазі, що й сам цей напрям на початку XXст. набув нових рис…Відбувалось це …за рахунок іманентного засвоєння здобутків інших напрямів (відтворення життя у формах самого життя доповнилося художньою умовністю, притчевістю, елементами фантастики…)” [7,9]. Таким чином, автор підкреслює неореалістичне спрямування творів В.Винниченка періоду 1902-1920 рр.
Так, у нарисі “Біля машини” (1902р.) зображено сутичку робітників і наймачів, яка призводить до нестійкої перемоги перших. Твір розпочинається картиною польових робіт (жнив). Характерними рисами твору є соціальна достовірність, зосередження уваги автора на соціально-психологічному аспекті. Людина виступає вже не як аморфна бездіяльна істота - вона опиняється у вирі подій. У центрі уваги – конфлікт між молодим селянином Карпом і сільським економом паном Гудзинським ( Ґудзиком, як його зневажливо називають селяни ) . Карпо підіймає робітників на бунт проти економа - хитрої, жадібної людини. Певним чинником, що призводить до рішучих дій Карпа, є особиста образа: парубок закоханий у Химу, яка більш прихильна до Ґудзика. Отже в нарисі поєднуються соціальний і побутовий аспекти, що визначають проблематику твору. Серед головних проблем такі: соціальні протиріччя й нерівність на селі, проблема особистості й громади, нерозділене кохання тощо.
Треба зважити на таку деталь , як багатоаспектне зображення негативного персонажа. Таким персонажем виступає Ґудзик. Його образ повно опрацьовується автором: від подачі психологічного портрету , до розробки індивідуалізованих рис характеру.
Звертаючись до прийому характеристики образу через зовнішній вигляд, В.Винниченко різнопланово змальовує людину (вихідця із села), що всіма силами намагається уподобитися багатіям: “На йому [Ґудзикові] черкасиновий, стальової масті піджачок, високі ковнірчики з червоним гальштучком і риженькі штанці в чоботи. На голові ярусний, синій картуз із ремінцем, на руці довгий, зложений удвоє нагай” [1,68]. Як бачимо, вже така деталь, як одяг, характеризує образ: різнобарвність – відсутність смаку, а нагай – здатність і потреба керувати силою над людьми, що виявляє в економові егоцентричну особистість. Також подається його ставлення до створення сім'ї: наречена Ґудзика, дочка заможного чоловіка, - негарна, досить таки немолода дівчина. Лише заради грошей він ладен оженитися на ній.
Треба зазначити, що головним засобом характеристики цього образу є передача думок, переживань тощо. Ображений на селян економ міркує про помсту: “Добре, добре!…Заспіваєте ви у мене не так ! Я вам заспіваю. Що то ви заспіваєте, як за грішми прийдете !..”. І далі: “І він виразно собі уявляє, як у суботу прийдуть “вони” за рощотом, а він нахилить голову набік і, ніби, жалкуючи дуже, сумно одповість їм: “Біда хлопці ! Не прислав пан грошей, візьмете вже, мабуть, у ту суботу…”[1,69].
Але не зважаючи на такі сподівання економа, бунт на чолі з Карпом отримує перемогу. Отже, селянство виступає суцільною масою: рішучою, сильною, дієвою…
Таким чином, головною ідеєю твору є показ протесту проти зневажливого ставлення наймачів до селян.
Треба підкреслити, що така позиція автора вказує на модерністське звучання твору, адже саме неореалісти найбільше підносили функцію письменника, який мав бути “рупором” народних мас. Цей факт певним чином висвітлений в уже згадуваній статті В.Панченка. Дослідник стверджує, що В.Винниченка вабила не стільки самореалізація через творчість, скільки суспільний ефект слова, можливість його впливу на суспільство, і свій обов'язок художника він вбачав у тому, щоб виносити на обговорення суспільства злободенну проблематику і тим самим виконувати “провокативну місію” [7,10].
У статті “Слово про В.Винниченка” цього ж дослідника тематика творів 1902-1905 рр. пояснюється соціальними збуреннями в суспільстві: “Все хитко, все на грані соціального вибуху, і Винниченко – художник фіксує цю хисткість, мінливість настроїв революційно збуджених мас” [6,34].
Цей “соціальний вибух” спрогнозований письменником від початку нарису “Біля машини». Економ Гудзинський починає розуміти, що найманці “ненавидять …його, що покірливість ся до часу, до години, знає, що погано буде йому, як і він попадеться…” [1,69].
Підтвердженням цих слів є відповідь Андрона, товариша Карпа, наймачу: “Слухайте, пане економ…Думаєте, що й довіку мужик дурний буде? Чекайте трохи !..Іроди ! Мироїди!”[1,87].
Отже, заглиблення у внутрішній світ персонажів, розкриття соціальних протиріч, зображення ліричного почуття – кохання (Карпо і Хима) - всі ці особливості вказують на неореалістичне спрямування твору В.Винниченка “Біля машини”.
Провідною ж ідеєю новели “Раб краси” є протиріччя в суб'єктивному сприйнятті дійсності конкретного індивіда.
Центральний персонаж – Василь, приїхавши на заробітки в місто, закохується в молоду дівчину Катрю. Але почуття не витримує абсолютної духовної самотності парубка. Можна стверджувати, що фінал твору є психологічно вмотивованим: зачувши звуки музики, яка є єдиною розрадою хлопця, Василь втікає.
Треба зазначити, що твір наскрізь пронизує символічна деталь ( символізм ) . Його зміст розкривається поступово. Відомий психолог К.Г.Юнг, пояснюючи поняття символізму, пише про те, що символ не вміщує і не пояснює собою який –небудь зміст, а лише вказує на підтекст[8,290-291]. Таким чином, глибинний зміст створює символічне оформлення модерністського твору.
Символічний зміст новели “Раб краси” В.Винниченка розкривається через портретну характеристику, описи, колористику тощо. Характерними в цьому плані є описи й портрети. Починається новела з портретної характеристики Василя і його дядька Софрона: “Софрон був невеличкий на зріст, жовтий і зморщений, як зів'яла груша, а Василь парубок був несміливий, дуже блідий на виду, соромливий і якийсь чудний” [1,352]. Як бачимо, кожне слово вказує на певну деталь: жовтий колір обличчя Софрона– важка праця і тяжке життя, в чомусь нетрадиційне порівняння ( “як зів'яла груша” ) вказує на те, що людина позбавлена всілякої життєвої сили. Поряд із жовтою, широко вживана сіра фарба. Люди на заробітках – “сірі, потомлені”, над містом завжди стоїть “сіре сяйво”. Домінування сірого кольору підкреслює думку про те, що в місті заробітчани не живуть, а животіють… Всі їх болі і страждання віддзеркалюються в очах.
В енциклопедії символів Дж. Купера око розуміється таким чином: “…з одного боку, це містичне… світло, прозріння, знання, розум, …захист, стабільність і цілеспрямованість, але з іншого – обмеження того, що сприймається зором” [3,54].Авторське розуміння цього символу збігається в багатьох аспектах із енциклопедичним визначенням: очі заробітчан із “напруженим чеканням” обмежені певними життєвими умовами, вони - “сліпі”; очі ж Василя передають його світло, цілеспрямованість, прозріння. Вони завжди “журливі” : “Мені од всього сумно, - каже він Катрі. - Не знаю. Сонце заходить - сумно; дощ іде – сумно…” [1,358].
Цей сумний і духовно самотній парубок ніби відірваний від соціуму, від світу реалій. Підкреслюючи неоромантичне в творах В.Винниченка, Леся Українка звертала увагу на цей тип персонажів у творчості письменника: “Людина …залишена в своєму середовищі і разом з ним висунута на перший план так близько, що й середовище перестало вже здаватися фоном, розділившись на рівноцінні, але нерівнозначні постаті” [4,363].