Символічна "жертва пальця" і рятунок від "гріховної частини" своєї істоти (сплавленої із Кільцем) призводять до того, що Фродо "рятується", але дорогою ціною: він уже не може повернутися ні д старого себе, ні до "нормального" життя. Йому залишається тільки поїхати з ельфами за Море (по суті, це та ж смерть).
Можна провести ще чимало аналогів-паралелей: і щодо поняття "эльфийского чарівництва", і про эльфійскій "лембасе" як про аналог "освяченого хліба".
Третій рівень - це рівень західноєвропейських культурних міфів і культурних парадигм, що кореняться в католицькій традиції. Намагаючись з'ясувати, якою мірою такі міфи знайшли відбиток у творчості Толкіна, припадає, правда, не забувати, що власне католицького в них мало - вони належать скоріше західній культурі в цілому. На цьому рівні можна виділити декілька основних ознак. Перше: для "Володаря кілець" дуже важливою є ідея поділу світської і духовної влади, свободи духовної влади перед особою влади світської, виражена в протистоянні чарівника Гендальфа - посланника верховного архангела Манве - і правителя Гондора Денетора, який не схотів визнати повноваження Гендальфа. Денетор безславно гине. А роханський король Теоден, що визнав владу Гендальфа, завойовує славу і навічно знаходить добре ім'я в нащадках. Крім того, персонаж, що володіє духовною владою й авторитетом, але готовий їх поставити на службу зовнішньої Силі (чарівник Саруман) терпить у Толкіна повний крах. Випливає, правда, відзначити, що "духовна" влада в Толкіна справді (а не за назвою тільки) духовна, тобто, заснована винятково на любові: у Гендальфа в підпорядкуванні один тільки кінь, та й той слухається його тільки тому, що сам цього хоче. Елемент примуса в цій владі цілком відсутній (хоча по деяких епізодах можна здогадатися, що Гендальф достатньо сильний, щоб підкоряти чужі волі), зате чітко читається ідея жертовності (Гендальф жертвує собою заради порятунку очолюваного їм загону). Друзі Гендальфа звертаються до нього без найменшого пієтету і церемонності, - сам же він, навпаки, вважає потрібним виявляти знаки пошани земним володарям, хоча і не підлещується до них. Таким чином, Гендальф - повноважний представник "духовної влади" на землі – але жодним чином не нагадує Батька римського. Другий приклад більш безумовний, проте менше індивідуальний, оскільки тут мова йтиме про поняття, загальному для всієї західної культури і не винайденому Толкіном. Це тема Quest'a (у приблизному українському перекладі це означає "справу" або "місія"). К.Дюр’є визначає quest як "подорож із визначеною ціллю (у символічній, особливо в лицарській літературі)". Quest - це і подорожі пошуках Грааля, і - у древнеанглийской поемі "Сер Орфео" - пошуки украденої ельфами дружини. "Життя і життєвий досвід мають характер подорожі, - пише Дюр’є. У сказаннях Средьземелья множина героїв чинять свій quest ...Для Толкіна зробленою моделлю quest'a є місія Христа, що зійшов до людей, щоб пройти свій шлях до хресної смерті і повернути тому хід часу, воскреснуть із мертвих". У деякому роді, усякий quest - це модель життєвого шляху Христа. У справжньому своєму виді quest - це християнський подвиг, і удасться він лише тому, хто кличе на допомогу Бога” [3,214]. Проте Дюр’є не називає тут однієї важливої особливості quest'a, як-от - не визначає ролі, що грає в ньому вільний вибір, вільне, відповідальне рішення героя. Тут простежується чітке протиставлення західної та східної культурної традиції, що відбита у фольклорі, у протистоянні католицизму та православ’я. Місце quest'a у православній (та й фольклорної) традиції займає "слухняність" - шлях у виконання повеління, даного світським володарем або духовним наставником. Так цар посилає Івана за Жар-птицею. Символічний характер такої подорожі і символічний характер перетворень, що трапляються з героєм по шляху, ріднить його з quest'ом, проте елемент особистого вибору задачі тут виключається, виключаються і ті небезпеки, що із такого вибору випливають. Не обираючи собі шляху, слов’янській герой одержує додаткові гарантії успіху і захист від темних сил, західному ж герою такі гарантії дає лише "правильна" ціль (ціль і визначає весь шлях!) і звертання до Бога. Зате герой quest'a не несе додаткових зобов'язань перед його особою, що послала, крім хіба тільки моральних, а Іванушка зобов'язаний здати принцесу з рук на руки лютому царю. Цікаво, що фольклор тут так тісно співробітничає з православною чернечою традицією, для якої слухняність - основа основ життя ченця. Та й у Євангелії православна традиція ставить акцент не на quest'е Христа, а на Його слухняності волі Батька. "Слухняність" зустрічається, звичайно, і в західній літературі - наприклад, якщо не іти далеко від Толкіновського кола, у К. С. Льюіса, у казці нарнійського циклу "Срібне крісло", де діти - герої казки повинні виконати наказ лева Аслана (Христа), зневажаючи всіма зовнішніми перешкодами і можливостями вибрати інший шлях, що швидше привів би до наміченої цілі. У Толкіна таких прикладів майже немає. Власне кажучи, молодіжні "рольові ігри" по Толкіну - це не що інше, як відпрацювання quest'а в штучній дійсності (починати з реальності іноді занадто важко - як-ніяк у православній свідомості вітається все-таки саме "слухняність")
Таким чином, можна вважати, що власне католицького в творі Толкіна не так вже і багато, проте часто ми зустрічаємо загальнохристиянські символи, ремінісценції з Біблії та богословських текстів.
У „Книзі забутих переказів” Толкін цілком свідомо відтворював стиль давніх релігійних текстів. Один із дослідників творчості Толкіна, професор Т.Шиппі зауважив свого часу: ”Це схоже на Старий Заповіт”!”. Але це не просто нагадує Біблію за тематикою чи стилем. „Книга забутих переказів” у світі Толкіна була для ельфів тим, чим стала Біблія для людей нашого світу – давнім, істинним знанням. І автор не без успіху намагається викликати у читачів те відчуття безмірної відстані в часі, важливості й таємності, що їх неодмінно залишає перше знайомство з будь-яким давнім релігійним текстом. Бо міфи сприймаються як вигадка лише сторонніми, а для тих, хто вірить, міфи є справжньою історією. Яскравий приклад тому Біблія і Євангеліє. Але ж і сама „історія уявного світу” Толкіна (так визначив свій твір сам автор) у певному розумінні теж дійсна. Тільки реальність її – лінгвістична.
Справа в тому, Дж.Р.Р.Толкін, надзвичайно обдарований лінгвіст, вельми оригінально тлумачив фразу Біблії: „Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог”. За Толкіном, слово справді творить світ. Себто кожний самостійно творить власний світ, сприймаючи та роздаючи назви реальний для нас тільки той предмет, назва якого нам відома. А якщо ми не знаємо, як зветься той чи інший об’єкт, ми не в змозі зрозуміти, що це таке, отже його ніби не існує для нас взагалі. Предмет або явище з’являється у нашому світі, лише коли набуває зрозумілої для нас назви, слова, що виражає його сутність.
Висновки
Аналіз філософських поглядів Джона Рональда Руела Толкіна на основі його твору „Володар кілець” засвідчує глибоке розуміння автором гострих етичних проблем ХХ століття, його інтерес до категорій обов’язку, вибору в житті, долі та мужності людини в сучасному суспільстві.
„Володар кілець” містить дуже цікаві думки, що стосуються Бога і диявола, добра і зла, людини, її долі і сенсу її життя. Толкін на сторінках свого твору подає образне відображення нашого світу і читання його творів допоможе людині зорієнтуватися саме в нашому світі. Книги Толкиена формують орієнтацію в житті, задають полюси добра і зла, формують у людини моральність. Якою б не була основна думка твору, на одне з перших місць виходить проблема честі, добра, щирості і самовідданості. І в той же час його книги вчать не забувати, заради чого все відбувається і пам'ятати, що мета - не єдине в житті. Мистецтво для Толкиена є водночас і одкровенням зверху, і в той самий час продуктом розуму творця.
Толкін - один із найцікавіших та найпопулярніших англійських та й світових письменників XX сторіччя, але попри таку популярність його твори аж ніяк не вписуються до категорії „легкого читання”. Вони потребують широкого культурного кругозору, хоча б поверхового знайомства із християнською та західноєвропейською міфологічною традицією, оскільки лише тоді читач може повною мірою усвідомити зміст та проблематику твору. Значний інтерес до „Володаря кілець” та його автора засвідчує актуальність та загальнолюдський і позачасовий характер морально-етичних проблем, що піднімаються у творі. Світ Толкіна є настільки багатогранним та різнобарвним, символічним, а значить відкритим для трактувань і розшифровок, що він, очевидно, ще протягом багатьох років буде давати матеріал для наукових досліджень, а сам твір буде цікавим для ще багатьох поколінь читачів.
Література
1. Tolkien J.R.R. The Lord of the Rings. –M.,2003.
2. Aleksandrovich N. J.R.R.Tolkien and the fantasy genre // English. – 2004. –№7. – С.26-27.
3. Duriez C. The Tolkien and Middle-Earth. Handbook. Tunbridge Wells. – 1992. – С.213-215.
4. Алексеев С. Джон Рональд Руэл Толкин. Жизнь и легенды // Знание – сила. –1997. –№9. –С.134-141.
5. Английская литература 1945 – 1980 годов / А.П.Саруханян и др. – М., 1987.
6. Баркова А.Л. Толкиенисты. Архаическая субкультура в современном городе // Человек. –2003. –№5. –С.58-74.
7. Бойницький В. Міфологічний всесвіт професора Толкіна // Зарубіжна література. – 1997. – №4. –С.2.
8. Бонналь Н. Толкиен: Мир чудотворца. – М.,2003.
9. Василенко А. Середземелля – всесвіт, створений Толкієном // Дайджест. – 2004. – №1-2. –С.140-142.
10. Васильева Е.К. 50 знаменитых английский романов. – Х., 2004.