Довге життя трагедії пояснюється не тільки її художніми достоїнствами, але і величезним багатством змісту, різні сторони якого виступають на перший план залежно від суспільних умов і породжених ними настроїв.
З часом розуміння великої трагедії все більш заглиблювалося, в Росії велику роль зіграв в цьому наш великий критик В.Г.Бєлінський, що написав прекрасну і глибоку по думках статтю «Гамлет» драма Шекспіра. Мочалов в ролі Гамлета».
Гамлет став одним з найулюбленіших образів світової літератури. Більш того, він перестав бути просто персонажем старовинної трагедії і сприймається як живий людина, добре знайомий багатьом людям, з яких мало не кожен має про нього свою думку.
Цей таким близьким багатьом герой опинився вельми непростий. У нім, та і в п'єсі багато загадкового, неясного. Для одних Гамлет людина слабохарактерна, для інших – мужній борець. Виникають питання: чи дійсно він божевільний або тільки прикидається? Якщо він любив Афелію, то чому відкинув її? І взагалі, чому він зволікає із здійсненням мести, що заважає йому – зовнішні обставини або внутрішні причини?
Неясне дещо і в інших персонажах. Що таке король Клавдій – лиходій на зразок Річарда III або нікчемна людина, що зважилася на злочин і переслідуваний свідомістю своєї провини? Чи причетна королева, мати Гамлета, до вбивства свого першого чоловіка?
Повернемося до Гамлета: ми не знаємо, який він чи як хлопець або огрядний, як можна судити по випадково кинутому слову матери? І скільки йому років двадцять, як прийнято думати, або тридцять, якщо вірити словам могильника в сцені на кладовищі? А вже якщо говорити про сенс трагедії, то тут філософи, письменники і критики поклопоталися про те, щоб дати нам величезну різноманітність тлумачень.
Деякі питання відпадуть самі собою, якщо пригадати мудрий вислів Гете по приводу суперечностей, що зустрічаються в п'єсах Шекспіра: «Шекспір всякий раз примушує своїх персонажів говорити те, що найдоречніше, дієво і добре в даному випадку, нехтуючи тим, що їх слова, можливо, вступають в суперечності з сказаними раніше або пізніше.
Навряд чи Шекспір взагалі думав, що його п'єси віддруковані друкарськими літерами, з'являться перед читачем і що в них можна буде перечитувати і зіставляти строчки. Коли він писав, перед очима у нього була сцена. Свої творіння він бачив живими, рухомими, такими, що швидко протікають перед поглядом і слухом глядача, які, проте, не можна настільки було утримати в пам'яті, щоб піддати їх критиці. Йому важливо було одно – моментальне враження». [13]
У трагедії Данського принца головне не в зовнішніх подіях, не у виняткових по грандіозності і кривавому характеру подіях, що наповнюють її, а в тому, що відбувається в свідомості героя. У його душі розігруються драми не менш болісні і жахливі, ніж ті, які відбуваються з різними дійовими особами п'єси.
Трагедія Гамлета є трагедія пізнання людиною зла. До певного часу існування Данського принца було безтурботним: він жив в сім'ї, осяяною взаємною любов'ю батьків, сам полюбив і користувався взаємністю чарівної дівчини, мав приємних друзів, із захопленням займався науками, любив театр, писав вірші; попереду нього чекало велике майбутнє-стать государем і правити цілим народом. [15]
Але раптом весь початок рушитися. В розквіті літ помер отець. Не встиг Гамлет пережити це горе, як його спіткав другий удар: мати, здавалося, що так любила отця, менше ніж через два місяці вийшла заміж за брата покійного і розділила з ним трон. І третій удар: Гамлет знав, що отця убив власний брат, щоб оволодіти короною і його дружиною.
Чи дивно, що Гамлет випробував якнайглибше потрясіння: адже на його очах звалилося все, що робило для нього життя цінної. Він ніколи не був такий наївний, щоб думати, ніби в його житті не буває нещасть. Та все ж його думка харчувалася багато в чому ілюзорними уявленнями. Біди, що обрушилися на нього, змусили Гамлета по-новому подивитися рішуче на все. У його свідомості з небувалою гостротою виникли корінні питання: що коштує життя? Що таке смерть? Чи можна вірити в любов, в дружбу? У чому причина лих, гнітючих людину, чи можна уникнути їх, знищити зло? Чи треба боротися або слід примиритися з тим, яке життя?
Шекспірівський герой став полум'яним виразником тих нових поглядів, які принесла з собою епоха Відродження, коли передові розуми людства прагнули відновити не тільки втрачене за тисячоліття середньовіччя розуміння мистецтва стародавнього світу, але і довіру людини до власних сил без покладань надії на милості і допомогу неба. [15]
Трагедія «Гамлет» – «дзеркало», «літопис століття». У ній відбиток часу, в який не тільки окремі особи, – цілі народи опинилися як би між молотом і ковадлом: позаду, та і в сьогоденні, – феодальні відносини, вже в сьогоденні і попереду – буржуазні відносини; там – марновірство, фанатизм, тут – вільнодумність, але і всемогутність золота. Суспільство стало набагато багатше, але і убогості стало більше; індивідові куди вільніше, але і свавіллю стало привільно. [6; 348]
Про цілеспрямованість Шекспіра свідчить одна важлива деталь в побудові образу Гамлета. Принц данський після смерті отця має право на престол, він досяг повноліття (правда, не зовсім ясно скільки йому років). Ніякі посилання на незрілість не могли б виправдати узурпацію престолу Клавдієм. Але Гамлет жодного разу не заявляє про свої права, він не прагне сісти на трон. Включи Шекспір цей мотив в трагедію, вона б втратила багато що, перш за все не так виразно б виявлялася соціальна суть боротьби Гамлета. Коли Гораціо говорить про померлого монарха, що це «справжній був король» 1, Гамлет уточнює: «Він людина була, людина у всьому». Ось дійсна міра всіх речей, вищий критерій для Гамлета. Скільки меж в цьому складному образі?
Він непримиренно ворожий до Клавдія. Він дружньо розташований до акторів. Він грубуватий в спілкуванні з Афелією. Він ввічливий з Гораціо. Він сумнівається в собі. Він діє рішуче і швидко. Він дотепний. Він уміло володіє шпагою. Він боїться божої кари. Він богохулить. Він викриває свою матір і любить її. Він байдужий до престолонаслідування. Він з гордістю згадує отця-короля. Він багато думає. Він не може і не хоче стримати свою ненависть. Вся ця багатюща гамма змінних фарб відтворює велич людської особи, підпорядкована розкриттю трагедії людини.
Трагедію про Гамлета всі одноголосно вважають загадковими. Всім здається, що вона відрізняється від решти трагедій самого Шекспіра і інших авторів перш за все тим, що неодмінно викликає деяке нерозуміння і здивування глядача. [3; 297]
Говорять навіть про два Гамлета: Гамлеті дії і Гамлеті монологів, вельми між собою різних. Що коливається і роздумує – другий; над першим же ще зберігає владу інерція загальноприйнятого, інерція самого життя. І навіть інерція власного характеру, як ми можемо судити, за своєю природою зовсім не слабкого, рішучого у всьому, поки справа не стосується головного рішення – мстити. Гамлет – людина, що прояснилася в гуманізмі, якій ради з'ясування істини доводиться зробити крок назад, до середньовічних понять про «совість» і «країну, звідки ніхто не повертався». «Совість», як і гуманізм, стала сучасним для нас словом, змінивши, розширивши свій початковий зміст. Нам вже дуже важко уявити собі, як те ж слово сприймалося шекспірівською аудиторією, позначаючи для неї перш за все страх перед замогильним покаранням за свої земні вчинки, той самий страх, від якого нова свідомість прагнула звільнитися. До людей народу вабить душу Гамлета, до Гамлета – їх душі, «до нього упереджена буйна толпа» 1, але це їх взаємне тяжіння не приводить до їх з'єднання. Трагедія Гамлета – це і трагедія народу. [14]
Проте в XX столітті все частіше почало лунати попередження, яким почав своє знамените есе про трагедію Т.С. Еліот, що сказав, що «п'єса «Гамлет» – першорядна проблема, а Гамлет як характер – тільки второстепенная» 1. Зрозуміти Гамлета – означає зрозуміти закони художнього цілого, в рамках якого він виник. Сам Еліот визнав, що Шекспір в цьому образі геніально вгадав народження людських проблем, настільки глибоких і нових, що не зміг ні дати їм раціонального пояснення, ні знайти для них адекватної форми, так що в художньому відношенні «Гамлет» – велика невдача.
Гамлет – полум'яний виразник тих нових поглядів, які принесла з собою епоха Відродження, коли передові розуми людства прагнули відновити не тільки втрачене за тисячоліття середньовіччя розуміння стародавнього мистецтва миру, але і довіру людини до власних сил без надій на милості і допомогу неба. Гамлет належить тій фазі епохи, коли природу і життя звеличили філософи, оспівували поети, закохано зображали художники.
Гамлет – не вузько-побутовий образ, але характер, наповнений величезним філософським і життєвим змістом. Він непримиренно ворожий до Клавдія. Він дружньо розташований до акторів. Він грубуватий в спілкуванні з Афелією. Він ввічливий з Гораціо. Він сумнівається в собі. Він діє рішуче і швидко. Він дотепний. Він уміло володіє шпагою. Він боїться божої кари. Він богохулить. Він викриває свою матір і любить її. Він байдужий до престолонаслідування. Він з гордістю згадує отця-короля. Він багато думає. Він не може і не хоче стримати свою ненависть. Вся ця багатюща гамма змінних фарб відтворює велич людської особи, підпорядкована розкриттю трагедії людини. [14]
Вічні образи – образи мистецтва, які в сприйнятті подальшого читача або глядача загубили спочатку властиве їм побутове або історичне значення і з соціальних категорій перетворилися на психологічні категорії. Такі, наприклад, донкіхот і Гамлет, які для Тургенєва, як він це говорив в своїй промові про них, перестали бути ламанческим лицарем або данським принцом, а стали вічним виразом спочатку властивих людині прагнень подолати свою земну суть і, знехтувавши все земне, понестися у височінь (Дон-кіхот) або здібності сумніватися і шукати (Гамлет).