Ничего больше сообщить не могу.
Он будет похоронен рядом с нашим первым ребёнком, которого мы потеряли, в ближайший вторник, на парижском кладбище Тье.
Искренне Ваша,
Жизель Целан».
Остання книга віршів Целана, що вийшла посмертно, називалася пророчно – «Неминучість світла» (1970).
Останні твори: збірки віршів: «Пісок з урн» (1948), «Мак і пам’ять» (1953), «Від порога до порога» (1955), «Неминучість світла» (1970).
4. Мак і пам'ять
Пауль Целан – останній великий поет 20 століття, творами якого, за словами Алена Бадью, закінчується «вік поетів».
Йому вдалося вижити у смертному вирі війни. Але події тих років наклали трагічний відбиток на всю його подальшу творчість. У воєнні роки Целан пише багато віршів, які були зібрані в збірку 1943 року й опубліковані лише після його смерті.
У 1952 році з’являється перша збірка поезій Целана, видана у Франції «Мак і пам’ять», присвячена пам’яті загиблих.
В ніч на 13 червня 1941 року радянська адміністрація організує висилку до Сибіру більше 4000 жителів Чернівців, в більшості – євреїв. 6 липня румунська армія знову займає Чернівці. Разом з нею в місто входять німецькі спецчастини СС і СД. Проводяться масові розстріли, в основному єврейського населення. В жовтні 1941 року євреїв зганяють в гетто; Пауля Анчеля мобілізують для виконання трудової повинності. Починаються депортації в румунські та німецькі концтабори.
В кінці червня 1942 року батьків Пауля Анчеля відправляють в один із таборів на території окупованій Румунією. В серпні Лео і Фредеріку Анчель пересилають на Україну в німецький концтабір. Осінню Пауль отримує лист від матері з повідомленням, що батько помер від тифу, а зимою дізнається від родича, який втік з неволі, про смерть матері, вбитої пострілом в потилицю.
Київ, 1 липня 1944 року. Із листа Пауля Целана: «Дорогий Еріх, я на два дні в Києві (у відрядженні) і радий випадку написати лист, який швидко до тебе дійде.
Твої батьки здорові, Еріх, я з ними розмовляв перед від’їздом. Це багато значить, Еріх, ти не уявляєш собі, як багато.
Моїх батьків розстріляли німці. В Краснополці на Бузі.
Еріх, ех Еріх…»
Целан вважав себе винним в смерті матері, так як в ніч арешту батьків він, не зумів вмовити їх, що в будинку залишатися не варто, врешті пішов один ночувати до друзів. Тому, мотив волосся виникає в багатьох віршах Целана, особливо часто – в збірнику «Мак і пам’ть» («Рука полна временем», «Ты во тьме», «Chanson для дамы в тени», «Целая Жизнь», «Фуга смерти», «Ожог»)
«… Дитя, ах платок,
чтоб закутаться мне, когда шлёмы блистают,
когда эта глыба розовая трещит, когда снежною пылью
рассыпается скелет
твоего отца, растоптан копытами
песнь о кедрах…
Платок, платочек вот только узкий, чтобы сберечь
теперь, когда ты учишься плакать, тесноту мира
рядом со мной, который никогда не зазеленеет, дитя мое,
для твоего ребёнка!»
Ці рядки взяті із поезії «Чёрные хлопья». Вважають, що вірш був написаний в середині 1944 року, коли Целан достовірно дізнався про загибель в концтаборі своїх батьків.
Про що ж свідчать окремі рядки:
… листок с украинских склонов: батьків Целана депортували в табір за Дністром, тобто на Україну.
… гетьман их с казаками: під час козацьких і гайдамацьких повстань 17-18 століття по Україні і Польщі прокотились хвилі погромів, багаточисленні єврейські общини були знищені при гетьмані Богдані Хмельницькому в середині 17 століття.
… растоптана копытами песнь о кедрах: кедри згадуються в Біблії. Кедр відноситься до древніх іудейських символів. Батько Целана був глибоко релігійною людиною і навіть мав намір переселитися в Палестину.
В збірник «Мак і пам’ять» ввійшли 56 віршів 1944 – 1952 рр., в тому числі багато поезій із збірки «Пісок із урн».
«Мак і пам’ять» - складається із чотирьох циклів: «Пісок із урн» , «Фуга смерті», «Контрове світло», «Стеблини ночі».
Темі Голокосту присвячений і вірш Целана «Ты во тьме, осина, забелела…». Знову ж таки звучить біль серця за навіки втраченими батьками: «Мать ушла за тридевять земель. … Надо всеми тихо плачет мать».
«Фуга смерті» - найвідоміша поезія Пауля Целана. В зв’язку з його створенням Целан в 1960 році писав: « … коли я в травні 1945 року створював «Фугу смерті», я, як мені згадується, прочитав в «Известиях» відомості про львівське гетто». В концтаборі на вулиці Яновської у Львові (туди відправляли євреїв з гетто), що прославився садизмом табірної адміністрації, на площі під час страт грав оркестр, який складався із в’язнів – музикантів, він виконував «Танго смерті». Музику під такою назвою написав один із в’язнів на основі популярного танго «Мілонга».
Вперше вірш був опублікований в 1947 році на румунській мові під назвою «Танго смерті», його переклав румунський поет і перекладач Петре Соломон, друг Целана.
Коли готувалась до друку книга «Мак і пам’ять», Целан запропонував розглядати «Фугу смерті», як «самостійний вірш» і надрукував «окремим циклом».
Про образи вірша Целан пише у 1961 році в листі німецькому літератору Вальтеру Йенсу: « … а іншому грайте й співайте… Там ті, що взяли в полон нас, вимагали від нас слів пісень, а кати наші – веселощів…».
В листі В. Йенсу від 19 травня 1961 року Целан пише: «Видите ли, дорогой Вальтер Йенс, в «Фуге смерти» со змеями играет отнюдь не «Смерть» - со змеями играет «человек в доме», тот самый, что пишет «о золотые косы твои Маргарита».
В 1965 році з’являється вірш «Странный гул… / Гремит…». В той день – 6 травня 1965 р. в одній із німецьких газет з’явилось повідомлення про завершення слухання свідків на франкфуртському процесі проти військових злочинців із Освенціма. Один із свідків, ще на початку процесу, заявив, що коли у вікна бараку закинули відкриті балони з «циклоном Б», почувся гул людських голосів, що звучали ніби із-під землі.
Мир, этот мир,
что ни навоняй он, всё прав,
ну а я, а я –
с тобой, с тобой, до –
гола остриженная.
Переклад Марка Белорусця
Це один із останніх віршів Целана, написаний 8 лютого 1970 року. В листі від 16 лютого 1970 року він писав Ілані Шмуелі: «… всі останні дні я звинувачую себе в тому, що вислав тобі цей страшний вірш «Світ, цей світ»; але сьогодні я знаю, що міг на тебе покластися, що ти зрозумієш його у всій його больовій суті, у всій суті любові».
догола остриженная – ці рядки можна порівняти з текстом Жака Кейрола до документального фільму «Ніч і туман» французького режисера Алена Рене, де показаний один із концтаборів Третього рейху:
Первый взгляд на лагерь:
другая планета.
Под предлогом гигиены нагота выпадает ей человека уже лишённым достоинства.
Наголо остриженным…
Із «Текстів зі спадщини» (січень 1961 р.):
«Вечный ж ид
что-то против нас, что-то такое, что не желает принимать нас всерьёз: те самые решения выпадают – сваливаются нам на голову, обрушиваясь из внечеловеческих сфер; если бы я верил в какого-то бога, я бы сейчас сказал: он, верно, эмигрировал; опередив земнокарие наши взоры, тоскующие, он ждёт нас – на другой планете – в другом облике».
Про свої вірші в листі до Клауса Райхерта Целан писав: «« Эти стихи написаны для мёртвых»: мой славный Клаус Райхерт, видит Бог, нет! (И кто захотел бы сказать такое о своих стихах?) Они написаны для живых, но не для тех живых, что (хотят) остаться верными памяти об умерших…».
В січні 1965 року в німецькому журналі виходять статті Райнхарда Баумгарта «Описания бесчеловечного. Мировая война и фашизм в литературе» і Курта Оппенса «Цвести и писать в Ничейной стране», в яких Целан звинувачується в естетизації страшної реальності Третього рейху. Саме після цих звинувачень поет переживає тяжку депресію і потрапляє в психіатричну лікарню. В зв’язку з цим Целан пише у листі до Еріха Айнгорна: «Ты прав, когда говоришь: в Западной Германии мне не простили того, что я написал стихотворение о немецком лагере уничтожения – Фугу смерти. Чего мне стоило это стихотворение – и другие подобные, - в двух словах не расскажешь. Литературные премии, которые мне вручались, не должны сбивать меня с толку: они в конечном счете служат лишь оправданием для тех, кто, прикрываясь подобными алиби, другими, осовремененными средствами продолжают делать то, что начали ещё при Гитлере».
Ще один вірш Целана, присвячений темі Голокосту – «Tenebrae». Tenebrae: в перекладі з латині означає «темрява». В Євангелії від Матфея про розп’яття Ісуса сказано: «От шестого же часа тьма была по всей земле до часа девятого». А ще слово «tenebrae» - це назва католицької літургії в чистий четвер, страсну п’ятницю і страсну суботу (перед пасхою), під час якої читають «Плая Єремії» і гасять свічки. Темрявою смерті, темрявою могили віє і з рядків Пауля Целана:
Молись, Господь,
молись нам,
мы рядом.
Криво шли мы туда,
мы шли, чтоб склониться
над лоханью и мёртвым вулканом.
Фред Льонкер, автор статті про цей вірш в збірнику коментарів до книги «Решётка языка», вважає, що на виникнення цього образу, можливо, вплинув опис смерті в газовій камері із книги Геральда Райтлінгера «Окончательное решение. Попытка Гитлера уничтожить евреев Европы» (Берлін, 1956): «Потом они (жертвы) почувствовали газ и в дикой панике устремились к гигантской металлической двери с маленьким окошком, перед которой и образовали одну–единственную, синюшную, липкую, запачканную кровью пирамиду, даже в смерти оставаясь судорожно вцепившимися друг в друга». У вірші читаємо:
Уже ухвачены Господь,
друг в друга вцепившись, будто
тело любого из нас –
тело твоё, Господь.
Вірш «Стоял…» написаний 17 жовтня 1969 року в день повернення Целана із поїздки в Ізраїль (30 вересня – 17 жовтня 1969 року):
…стоял
аромат светлых сосен
над датским кораблём – его мы
не забыли…
Ці рядки присвячені пам’ятнику у вигляді кам’яного судна на Кікар Данія, Датській площі, в Єрусалимі, поставленого в честь пам’яті про датських рибалок, які в 1943 році, в період німецької окупації, вивезли на своїх шхунах євреїв із Данії.