Обнімаю тебе і несу на руках колиску з сином, доки й житиму».
У цих рядках – уся складність перипетій життя, які часто неможливо класифікувати однозначно: де чорне? де біле? а де їхні відтінки? Тому як підсумок звучать слова юнака:
«А ще думаю:
«Чому вони не одружилися, отак один одного чуючи?»
— Тоді не було б тебе…— шумить велика «татова сосна».
Побувати в цьому селі я мріяла більше року, з того часу, як відкрила для себе світ творчості Григора Тютюнника. Взагалі-то про братів-письменників Григорія і Григора Тютюнників я знала й раніше, але познайомитися з їхньою творчістю безпосередньо, «впритул», усе якось не випадало. І от рік тому нарешті придбала в Києві на Петрівці збірку «Облога» молодшого з братів — Григора. Відтоді цей томик став для мене чимось більшим, ніж просто улюблена книга. Коли мені набридає все навколо — сімейні негаразди, дощ за вікном, політики у телевізорі, — я кидаю всі справи, забираюся з ногами на канапу, відкриваю навмання книжку і почитаю вкотре перечитувати знайомі новели та оповідання. Про Устима та Оляну — подружжя похилого віку, чиї стосунки можна було б назвати ідеальними, якби не одна історія давно минулих літ. Про сторожа артілі і учасника трьох воєн Мусія Приходька, якому райсобез не дає «машину на трьох колесах» через те, що Куліша його ноги «на два сантиметри довша, ніж треба». Про хлопчика Олеся, якого всі навкруги називають диваком, бо йому «жалко пліточки, що її може з'їсти щука».
У творах Григора Тютюнника стільки правди життя, що читати їх відсторонено, без щему в горлі, неможливо. І водночас навіть у дуже сумних речах, таких як повість «Климко», оповідання «Перед грозою» чи «Вуточка», автор залишає читачеві промінь віри. Ніби промовляючи: «Життя — складне, але варте того, щоб його любити». І це відчувати особливо дивовижно, знаючи, що сам письменник пішов з життя за власною волею...
На відміну від радянських часів, сьогодні твори Григора Тютюнника вивчають у школі. Втім «проходити» письменника на уроках — ще не означає його почути. Тож твори Тютюнника своїй племінниці я вирішила почитати вголос. Вона слухала з цікавістю, але по-справжньому ожила, коли в одному з оповідань почула згадку про її рідне місто Охтирку. В інших були посилання на Зіньків, Опішню, Гадяч, Ворсклу, Псел — топоніми їй теж добре знайомі. Зрештою, ми знайшли карту Полтавської області і з'ясували, що Шилівка — село, де народилися Григір і Григорій Тютюнники, — розташоване неподалік Зінькова, а, отже, й не так далеко від Охтирки. «Вирішено, — взяла в руки ініціативу племінниця. — Ми здійснимо подорож з літературним відтінком!».
Використана література
1) Григорій Костюк, журнал «Україна» 1984р.
2) Євген Петренко «Критика української літератури ХХ ст.», видавництво «Ірпінь», Харків, 1992р.
3) О. Северин, Т.Цибань «Довідник з української літератури», ВД «Школа», 2004р.
4) «Велика енциклопедія видатних людей»,ВД «Промінь»,2006р. «Дерево пізнання»,2007 р.
5) П.П. Хропко «Українська література», ВД «Освіта», 1997р.
6) Книга «Українське слово» — Т. 3. — К., 1994.
7) Стаття «Тютюнники» О. Наконечної. – Одеса. (2004р.)